Віра поверталася додому з повними сумками. У них сьогодні з Андрієм маленький ювілей весілля, лише півроку. Вони вирішили відзначити його одні, лише вечеря при свічках. Торт вже стояв у холодильнику, заливна риба теж. Залишилося приготувати салат та гаряче.
Відразу з порога Віру зустрів шум і сміх. На кухні сиділи та вже щось святкували. Андрія не було, зате були його сестра з чоловіком та двоє їхніх дітей. Дорослі були вже трохи «веселі».
– А де Андрій?
– А ми звідки знаємо. Ти краще привіталася б спочатку.
– Привіт. То де Андрій?
– Не знаємо ми. Ми приїхали, нікого нема.
– А як ви сюди потрапили?
– Так на весіллі колись були, ночували тут. Ви одразу ж поїхали у весільну подорож, а нам твоя свекруха, моя мама видала ключ. Не в готель же йти. От і зараз відпочити приїхали, погуляти, діткам показати місто. Гойдалки, каруселі показати, – відповіла Ольга, сестра Андрія.
Віра згадала, що коли вони їхали, ключ залишили свекрусі, щоб та поливала квіти. А потім чомусь зовсім забули про нього. Її мама тоді трохи занедужала, і приходити не могла.
Квартира була Віри. Батьки придбали її вже давно, спеціально для дочки. Під час весільної урочистості їм віддали ключі як подарунок. Документи вони, звичайно, теж оформили на дочку.
– А ми тут торт знайшли. Діти дуже хотіли солодкого на десерт. Тільки якийсь він у вас маленький, вони з’їли.
– Це лише на двох. Попереджати треба, що збираєтесь у гості. А не так ось завалюватися без господарів.
– Ой! Ми ж рідні! Сідай, ми й тобі наллємо. Андрій коли повернеться?
– Незабаром.
– Ми там рибу з’їли, давай вечерю готуй. Бо закуски у вас зовсім немає.
Віра розгубилася, вона не знала як їй поводитися з родичами чоловіка. Тим часом діти почали бігати, сміятися, вередувати. У розпал своїх дитячих розваг, два хлопчики п’яти та восьми років, упустили новий телевізор. Добре, що саме тоді повернувся Андрій.
– Що за гуркіт? – Він не роздягаючись пройшов до кімнати.
Картина постала не найкраща. Хлопчики скинунули телевізор з тумбочки.
– Стояти! – вигукнув Андрій. – Кому кажу! Обидва в коридор! По кутах!
– Андрію, а ти чого сваришся, це ж твої племінники. Ну, переборщили.
– Так будете вести себе вдома! Ви як тут опинилися?
– Не ставте зайвих питань, краще пригощайте гостей, ми до вас на тиждень. Гойдалки, каруселі, дітлахам показати…
– Так можна було б і попередити.
– Андрію, ну ти і скнара. Як можна так із сестрою?
– Хто вас сюди пустив?
– Так ніхто. Я вже пояснювала Вірі. Ключі у нас є, мати на вашому весіллі дала. Що я до брата не можу приїхати.
– Треба попереджати. Але більше нам таких гостей не треба. Ключі поверни.
– Ось! Я ж говорю, що ти скнара. – Ольга з образою кинула ключі та пішла до виходу. – Що розсівся, гукнула вона чоловікові, – нас виставляють!
– Стоп. Хто за телевізор розрахується?
– Твої племінники, коли виростуть. – Сестра засміялася і гримнула дверима.
– Боже, що це було?
– Віра, пробач. Я навіть не думав, що таке може статися. Сестра завжди була нахабною. Але такого навіть я не очікував. Телевізор я завтра новий куплю.
– Вони з’їли торт.
– Я купив черешню та полуницю. Буде не гірше. Зараз я допоможу тобі. Я прибираю в кімнаті, треба щось із телевізором робити, а ти на кухні. У мене, звісно, є ідея, але переживаю, що тепер сестра нас не запросить на свій день народження.
Вечір пройшов чудово. Свято, можна сказати, вдалося. Більше сестра їх раптовою появою не потурбує. Навіть подзвонила свекруха, вибачилася за свою нерозумну дочку. Ключ Ольга тоді не повернула, сказала, що загубила. Довелося жінці тоді зв’язатися зі сватом і домовитися про полив квітів. Все просто забулося, а зараз спливло.
Думаєте, сестра довго ображалася? Ні. Через два місяці вона запросила Віру та Андрія на свій день народження. А Андрія вже й подарунок підготував. У коробку з-під нового телевізора помістив розбитий племінниками. Адже й він був тоді зовсім новим, коли падав. Сестра не збиралася відшкодовувати шкоду, а отже, треба її провчити.
– Ну, що ти придумав? Незручно так? У неї ж день народження. – намагалася відмовити його Віра.
– А їй було зручно.
***
– З Днем народження сестро. Подарунок розпакувати треба, встановити.
– Ми, ми хочемо! Ми самі! – почали вигукувати діти і взялися за справу.
Ользі та її чоловікові було ніколи стежити за ними, втім, як і завжди. А Андрій навіть радів такому розвитку подій, поставив величезну коробку на стіл. Вузька, вже відкрита, коробка з телевізором не встояла і з “допомогою” дітей опинилася на підлозі. Звук був гучний.
На галас прибігла Ольга, схопилася за голову.
– Так. Наробили ж ви хлопці. Тепер ви винні два телевізори. Нам та батькам. – сказав їм Андрій. – Класно у вас виходить, раз і немає телевізора.
Звичайно, Андрій не зізнався нікому, що телевізор вже був пошкоджений, та й Віра мовчала. Тепер вони поквиталися з Ольгою.
– Ми це з тобою вдома відзначимо, посміємося. І на подарунку заощадили, букет можна не рахувати, – шепнув дружині Андрій.
– У нас є й інший привід, але про це вдома, – так само тихо відповіла вона.
– Я тебе зрозумів.