– Дуже і дуже непогана квартира, – сказав Віктор Васильович, виходячи із запропонованої ріелтором квартири разом зі своєю нареченою Інною Юріївною.
Як шляхетний чоловік він залишив після розлучення велику квартиру дружині Ользі Сергіївні, з якою прожив у шлюбі понад тридцять років.
Але правильно кажуть, що коханню кожен вік підвладний. Нещодавно він на конференції зустрівся з Інною Юріївною, перекладачкою, молодшою за нього на п’ятнадцять років і повністю вільною.
Спочатку жінка привернула його увагу своїм ідеальним володінням мовами, досить сміливим зовнішнім виглядом та розкутою поведінкою.
А потім чоловік і сам не зрозумів, як закохався, втратив голову, поринув у запаморочливий роман і не зміг зупинитися…
Незабаром була важка розмова з дружиною, розлучення, сварки з дорослими дітьми, які не могли зрозуміти, що трапилося з їх таким врівноваженим і серйозним батьком і пошуки комфортабельного житла для нової родини.
Для Віктора Васильовича почалося нове життя: походи в театри, філармонії, на фотовиставки, поїздки на екскурсії і навіть одного разу вони разом із «молодою» дружиною вибралися у модний нічний клуб.
Від подібного життя він якось швидко почав втомлюватися, йому чомусь захотілося затишних вечорів біля телевізора та неспішних розмов із розумною жінкою.
Він почав сумувати за недільними обідами з пиріжками, коли приїжджали діти й онуки, за сімейним відпочинком на дачі, виїздами на пікнік зі старими друзями, які також не схвалювали його поспішного одруження.
Крім того, у Віктора Васильовича почалися деякі проблеми…
…Того дня Віктор повернувся з роботи пізно. Чоловік зайшов у квартиру, сів у коридорі роззутися і раптом застиг від несподіванки. У нього прихопило спину…
– Ох, кохана, допоможи мені роззутися! – заохав і заахав він.
– Що трапилось, любий?! – озвалася з кімнати його дружина. – У мене маска косметична на обличчі. Яка тобі потрібна допомога?
– Я не можу зігнутися і роззутися, знову нерв защемило, – сказав чоловік. – Допоможи мені роззутися.
– Боже, – пробурчала Інна. – Що в тебе зі спиною? Я ж тобі казала, що необхідно відвідувати фітнес-клуб або аква-аеробіку, і тоді ніяких проблем не виникне.
Тим не менш, вона допомогла чоловікові роззутися і роздягнутися, а потім посадила на диван.
– Що ще, любий? Може викликати тобі лікаря?
– Ні, мені потрібна мазь, що зігріває, і натерти поперек.
– Добре, зараз піду пошукаю щось в аптечці. Якщо ні, то дам тобі пігулку. В аптеку я зараз не піду. А якщо до ранку не пройде, то викличемо лікаря чи швидку.
І Інна вирушила на кухню, де вони зберігали аптечку.
Віктор Васильович з тугою раптом згадав ласкаві руки Ольги Сергіївни, яка завжди зберігала вдома потрібні мазі і за потреби натирала чоловікові спину, укутувала його теплим пледом із компресом на попереку, а потім готувала зелений чай з м’ятою і медом. Після всіх цих процедур йому ставало легше і він засинав.
За недільним дієтичним обідом, а Інна строго стежила за фігурою і їла тільки здорову їжу, Віктор Васильович згадав, якими галасливими та веселими були посиденьки у його колишній родині, коли за столом збиралося до десяти людей.
І він раптом задумався – а чому його нова дружина не має дітей?
– Сонечко, дозволь поставити тобі одне нескромне запитання?
– Так, любий, які можуть бути секрети між чоловіком і дружиною?! Що ти хотів дізнатися?
– Чому в тебе немає дітей? Ти ж була одружена? Це твій свідомий вибір чи у тебе чи в чоловіка були проблеми?
– Боже, які нісенітниці тебе цікавлять! Я не хочу витрачати здоров’я та гроші на це. Я ніколи не хотіла дітей і ніколи не пошкодувала про своє рішення. От у тебе, Вікторе, троє синів і що? Вони тобі чимось допомагають?
Вони всі посварилися з тобою після розлучення. Вони зовсім не подумали про твій стан, про твій вибір, вони просто стали на бік матері, твоєї колишньої дружини.
І що тут хорошого? А ти ж їх усіх ростив, любив, годував, навчав і так далі.
– Так, сини не зрозуміли моєї любові, вони сказали, що я зрадник і тепер навіть не дзвонять.
Я так скучив за онуками, а наймолодша Маринка мені навіть сьогодні вночі наснилася…
– Боже, який ти сентиментальний! Я не думала, що ти такий мʼякотілий! Я взагалі не розумію жінок, які думають тільки про дітей і про чоловіка, розчиняються у своїй родині, як твоя колишня. Вона ж у тебе ніде не працює?
– Оля працює в архіві…
– О так, чудова робота! Зрозуміло, що вона народжувала тобі трьох синків, які тепер відвернулися.
від батька, тому що він став їм не потрібен.
– Навіщо ти так відгукуєшся про Ольгу? Вона тобі нічого поганого не зробила. Це я винний перед нею.
– У чому ти винен? У тому, що покохав іншу жінку? Вона сама в цьому винна, треба було стежити за собою, знаходити якісь моменти для пристрасті, шукати романтику в будні, дивувати, спокушати і ти залишився б з нею…
Віктор Васильович промовчав, але знову згадав затишні вечори за бесідою з дружиною, яка за тридцять років стала йому близьким другом.
Пікніки зі старими друзями, ще зі студентських часів. А ще він згадав, як дружина завжди переживала за його здоров’я, як добре знала, що треба робити, якщо він чи діти були слабі.
І тут раптом у нього в голові промайнула думка:
– А якщо я заслабну, то чи зможе Інна так доглядати мене? Що вона робитиме? У неї ніколи не було дітей, вона ніколи не хотіла ні за кого відповідати, вона хоче жити лише для себе та для своїх насолод, що ж буде зі мною, якщо б я зліг?
Я старший за неї на п’ятнадцять років, здоров’я в мене вже не те, що раніше. А за такого способу життя я довго не протримаюся.
Спочатку Інна захопилася, вона взагалі така жінка, що захоплюється, але що таке відповідальність за близьку людину, вона зовсім не знає.
Та й коли ми встигли стати по-справжньому близькими людьми? Для цього потрібно багато разом пройти.
І так вже захотілося Віктору Васильовичу прямо зараз же опинитися у своїй старій квартирі зі своєю немолодою дружиною, і щоб вона з розуміючою усмішкою, подивилася на нього й сказала:
– Ох, Вітю, Вітю, знову ти вліз в отаке. Ну що з тобою робити, ти ж мій коханий старенький пупсик!
– Що ж робити? – подумав він. – Що ж робити? Знову порозумітися, тільки тепер уже з Інною, говорити, що я погарячкував, що не можу жити з нею. Я так хочу повернутися до Олі! Боже, що мені робити! Що я наробив!
З кімнати пролунав голос Інни:
– Вітю, ти що там сидиш сам? Збирайся, ми зараз ідемо на день народження, там буде багато знайомих…
Але Віктор Васильович її не дослухав, він підвівся з-за столу, накинув на плечі плащ і вискочив за двері.
За кілька хвилин він ішов, ні, майже біг у бік будинку, де жила його колишня дружина Ольга Сергіївна!
Він подзвонив у знайомі двері. Ольга здивовано розглядала Віктора, який стояв на порозі.
Він говорив довго, щось все пояснював, клявся, божився…
Ольга уважно дивилася на Віктора, не вірячи своїм вухам.
– Не приходь сюди більше, тобі тут не раді, – раптом сказала вона і просто закрила двері у Віктора перед носом.
Чоловік вийшов з підʼїзду і сів на лавку. Що йому робити далі він не знав…