Прокинувшись рано-вранці, ще не розплющуючи очей, Галина простягла руку туди, де мав лежати чоловік. Чоловіка на місці не було. Напередодні вони сильно посварилися, і в серцях вона сказала чоловікові забиратися з дому. Чоловік спокійно вислухавши її, роздягнувся і ліг спати. Поображавшись трохи на кухні, вона дочекалася доки він засне, і пішла спати. І ось ранній ранок, сьогодні вихідний, а чоловіка немає! Галина кинулася до шафи з одягом, але одягу чоловіка у шафі не було. Вона впала на ліжко і гірко заплакала в подушку.
Вона плакала і згадувала, скільки разів вони сварилися з чоловіком, скільки разів вони йшли один від одного. Розмазуючи сльози по щоках, вона згадала вчорашній вечір. Згадала, як вона почала сварку на порожньому місці. Взявши телефон, вона подзвонила подрузі Люді.
– Люда! Мене Вітя покинув! Зовсім покинув! – сказала Галина крізь сльози.
– Що, і одяг забрав? – здивувалася Людмила.
– Забрав! – схлипнула та.
– Так чекай на мене, я вже йду! – скомандувала подруга.
Людмила жила в сусідньому під’їзді, і була найкращою подругою Галини. Люда прибігла в халаті хвилини за три, і просто з порога заголосила:
– Ось негідник який! Лишив дружину з дітьми, і вибрав момент! Як низько, піти рано-вранці, поки всі сплять!
Галина з заплаканим обличчям подивилась на подругу.
– Люда, ти чого? У нас дітей поки що немає!
– Ну ти подивися на нього, мало того, що залишив, то ще й без дітей! І дрібнички ще прихопив! Ану я зараз Олені подзвоню, нехай знає які чоловіки пішли! Алло! Олена уявляєш, Віктор Галину покинув, давай швидше до нас, вирішуватимемо, що робити!
За кілька хвилин у квартиру увійшла сусідка Олена, яка жила трьома поверхами вище.
– Що говориш? Як пішов? Зовсім? З речами? – не вірила у почуте Олена.
Галина подивилася на подруг, і схлипуючи промовила:
– Дівчатка, то він зі своїми речами пішов! Мої на місці!
– Ну ти подивися на нього, він ще й речами перебирає! Ну ти Галино не плач! Ти дівчина молода, гарна, ми тобі знайдемо нового чоловіка! У мене на прикметі є один хлопець. Гарний, статний, заробляє непогано, правда шкутильгає на одну ногу. Тобі ж з ним не танцювати, а жити! Я йому зараз подзвоню… Алло! Вадим привіт! Ти що сьогодні ввечері робиш? На який огляд? Ааа в палаті лежиш. Ну я потім подзвоню. Що дзвонила? Та в мене подругу чоловік покинув, я подумала, що ти міг би з нею зустрітися… Ну, бувай!
– Люда, я не хочу ніякого Вадима! Я Віктора свого люблю! Я до нього хочу! – сказала Галина, і знову заридала в подушку.
– Ну можна і не Вадима, знайдемо ще когось! Зараз в чергу до тебе вишикуються, тільки поклич.
– Ой не кажіть дівчатка! Я коли зі своїм розлучилася, хоч дізналася, що таке життя!
– Олено, ти мабуть ще й не те дізналася?!
– Ой та ну тебе Люда, скажеш також! Ти Галина не плач, нічого через них нам свої сльози лити! Хай вони ллють, хай знають, кого вони втратили! Дівчатка, а може відсвяткуємо подію? У мене є ігристе!
– А що, Оленко ти маєш рацію! Потрібно відсвяткувати! Не кожен день чоловік йде, коли ще привід буде? Поки дочекаємось, коли Галину черговий чоловік покине!
Галина, крізь сльози слухала своїх подруг, які почали обговорювати чужі сім’ї, і поливати брудом усіх когось згадували. Раптом Галина зрозуміла, які це подруги. Трохи заспокоївшись, вона встала з ліжка, витерла сльози і голосно сказала:
– Йдіть геть звідси!
– Що? Ти чого Галю?
– Доброго дня дівчатка! А що тут у нас відбувається?
У дверях стояв Віктор, в одній руці якого були квіти з тортом, в іншій пакет з картоплею. Галина, побачивши чоловіка, кинулася йому на шию.
– Вітя, ти де був? Чому пішов?… Йдіть геть звідси!
Подружки тихенько вибігли із квартири.
– Та як де був, я ж тобі записку на кухні залишив! На ринок поїхав, за картоплею. Ти ж мене весь вечір сварила вчора!
– А речі твої де?
– Та у валізі лежать, з минулої сварки. Мені ліньки їх було туди-сюди складати. Ти мені краще скажи, що тут сталося?
– Та нічого коханий, давай більше з тобою ніколи не сваритися! А речі твої я сама в шафу покладу!
Люда з Оленою стояли біля під’їзді та обговорювали Галину з Віктором.
– Ні ти подивися який нахаба, приперся назад, а вона вигнала нас заради нього! Жодної поваги до подруг!
– Ой, не кажи Люда! Ще й букет з тортом приволок, негідниук! Пішли до мене, у мене є ігристе, відзначимо!
Вони йшли сходами щось говорячи про чоловіків, але жодна з них так і не зрозуміла, чому їх Галина виставила з дому. Ось така історія!