– А де Марійка? – Запитала Світлана брата.
Вона забігла в гості нарешті. Вже місяць не бачила Андрія. Зазвичай у такий час вони вже були вдома.
– Не знаю…
– В сенсі не знаєш? – здивувалася сестра.
– Вона вже тиждень тут не живе. Надула губи, зібрала речі та пішла кудись! – ображено сказав Андрій.
– І ти відпустив?
– Так, а що мені її до себе треба було пристебнути?
– Андрію, так не можна! Ти ж це розумієш? – Не вгамовувалася сестра.
– Світлано, це пуста розмова. Давай, краще про щось інше!
– Ні, не пуста. Ти ж знав, що вона ще маленька, коли забрав із собою. Ти її батькам обіцяв, що дбатимеш про неї! Ти забув?
– Вона вже цілком доросла. Їй двадцять один рік. Не забула?
– А тобі тридцять п’ять! Ти чудово розумів, що просто не буде!
– Але я й не думав, що вона така…
Андрій сердився і на себе, і на Марію за те, що пішла, але йому зовсім не хотілося слухати моралі від сестри.
Він прожив із Марією два роки. Коли вони познайомилися, їй було лише дев’ятнадцять. Вона зачарувала його своїм життєлюбством і витонченістю свого часу, але тепер багато чого в їхніх стосунках змінилося.
– Так вона завжди такою була. Просто раніше це тобі подобалося! Що у вас хоч трапилося?
– Нічого не трапилося. Вона влаштувала сварку. Казала, що я її не люблю, не хочу проводити з нею час, що вона мені не потрібна! Я їй ніколи такого не казав. Вона все вигадала, а я крайнім залишився!
– Андррю, а що значить, не хочеш проводити час?
– Марія все намагалася мене до парку витягнути погуляти. Щодня говорила, а мені після роботи нічого такого не хочеться. Я їй казав, іди, з подругами погуляй, а вона – з тобою хочу! І все!
– Ну, у вихідні б сходили. В чому проблема?
– На вихідних у мене рибалка, забула?
– Тобто на рибалку в тебе є час, а на свою дівчину немає?
– Ну, жінки ж повинні розуміти, що у чоловіків мають бути й свої захоплення, хіба ні?
– Маємо, якщо чоловік при цьому приділяє їм достатньо своєї уваги та часу. А якщо недостатньо, то так і виходить! – намагалася до нього достукатися сестра.
– Ну звичайно ж! Ти ж жінка. Ти обов’язково зробила б мене винним!
– Нічого подібного. Я ще й твоя сестра, між іншим! Якби була неправа Марія, я б так і сказала. Що з Вами сталося? Ти ж раніше з неї порошинки здував! Куди це поділося?
– Сам не знаю. Побут забрав, мабуть!
– Нічого подібного! Я ще місяць тому у вас була, ви дивилися один на одного, як закохані голубки. Що сталося?
– Я не в курсі. Просто я став, ні з того, ні з сього, поганим для неї!
– Андрірю, я ж тебе знаю непогано. Ти хоч би намагався її втримати? – поцікавилася Світлана.
– Ні, не хочу нав’язуватись. Не подобаюсь, не тримаю!
– Ну і не розумний! – сердито сказала йому сестра.
– Ну звичайно! Я іншого й не чекав!
– Андрію, знаєш, чому іноді жінки, особливо дуже молоді, влаштовують сварки своїм чоловікам?
– І чому ж?
– Тому що в якийсь момент перестають почуватися коханими. Сказати просто не кожна вміє. Сварка – це такий спосіб достукатися до чоловіка. Їй просто хотілося, щоб ти показав чи сказав, що ти досі її любиш!
– Нісенітниця якась! – Невдоволено сказав він.
– Нісенітниця чи ні, але так воно і є. І знаєш, що ти показав їй? Що тобі на неї начхати з високої гори.
– А що я мав навколішки перед ставати?
– Ні, просто обійняти, поцілувати і сказати, що нікуди не пустиш. Цього вистачило б!
– Ну, того дня я був не в тому настрої. На роботі дістали, ще й Марія влаштувала цирк.
– А ти знаєш, де вона зараз?
– Ні, я їй не дзвонив.
– А вона?
– Теж не дзвонила!
– І скажи чесно, тобі все одно, де вона?
– Не знаю, я намагаюся про це не думати. Я так зрозумів, що між нами все скінчено.
– Ну так. Ну так … А раптом вона зараз сидить десь на лавочці в парку і плаче, бо їй нема куди піти? Або ще щось сталося!
– Світлана, не нагнітай, гаразд? Я їй не батько!
– А хто ти їй? Просто співмешканець?
– Я взагалі-то одружитися з нею хотів! – З образою сказав Андрій.
– А якщо хотів бути чоловіком, то треба розуміти, що чоловік – це не лише той, з ким ділиш ліжко. Іноді йому доводиться бути братом, другом чи навіть батьком!
– Що за маячня?
– Це не маячня, це кохання! Коли ти когось любиш, то розумієш, що стосунки не обмежуються лише постільними втіхами та смачними вечерями. Потрібно вміти розмовляти, і чути, і прислухатися. А іноді й читати між рядками!
– Ви жінки – надто складні!
– Нічого подібного! Нас жінок просто треба кохати! Тоді решта все додасться. Не можна любити просто як жінку, треба любити як людину, а для цього іноді доводиться бути і братом, і другом, і батьком!
– Можна подумати, твій Вітя саме такий!
– Не повіриш, та він став саме таким. Ми спочатку теж часто сварилися, але потім змогли зрозуміти, що потрібно навчитися слухати один одного. Не одразу прийшла ця усвідомленість, згодом, але ми обоє намагалися. А ти лапки склав за першої проблеми!
– Не складав! Просто не хочу бути підкаблучником!
– Насправді все не так! – Сказала Світлана і посміхнулася братові.
– А як?
– Насправді вона глибоко образила тебе своїм бажанням піти, але замість того, щоб спробувати вирішити цю проблему, ти замкнувся у собі. Замість того, щоб розібратися з причинами її бажання піти, ти просто переконуєш себе в її інфантильності або ще чимось там. Хіба ні?
– Може бути. Світлано, адже я її люблю. Я все роблю, що можу. Я заробляю добре. Купую їй усе, що вона просить. Щодня додому поспішаю! На інших жінок навіть не дивлюся, бо вони мені не цікаві! Що їй ще треба?
– Так і Марія твоя без діла не сидить. Вона на заочному навчається, а зараз працює масажисткою. Ще й у будинку купа роботи. І готує дуже смачно. Вона також старається. А що їй ще треба? Хіба що чути частіше, що ти її любиш. І слова подяки іноді нам жінкам слухати приємно. А ще, можливо, вона весь цей час чекала на пропозиції руки і серця, але не наважувалася прямо про це сказати. Ти ж їй казав про свої плани?
– Ні…
– І чого ти тоді дивуєшся?
– Моливо ти і права…
Андрій взяв телефон і надіслав Марії повідомлення.
– Привіт ти де?
Марія прочитала його, та не відповіла.
– Марія, повертайся додому. Прости мене!
– Пробачити? – Не витримала вона. – А за що ти просиш вибачення?
– Я не повинен тебе відпускати. Скажи де ти? Я приїду по тебе! Обговоримо все.
Вона написала йому адресу і додала – чекаю на тебе!
– Гаразд, сестро, мені час. Не ображайся. Тебе додому підвезти?
– Ні, я ще в один магазин у тебе на районі хотіла забігти. Потім таксі викличу! – сказала Світлана з усмішкою. – І зроби вже Марії нарешті пропозицію! Ви ж любите одне одного! Досить вести себе як не розумні!
Андрій поїхав за Марією і забрав її додому. Всі ці дні вона жила в своєї однокурсниці. Познайомилися та потоваришували на минулій сесії.
Вони довго розмовляли, але зрештою змогли помиритися. Того ж дня Андрій зробив пропозицію Марії, а вона погодилася.
– Обіцяй, більше не йти, коли сердишся? – попросив він. – Це дуже сильно мене ображає.
– Обіцяю, а ти обіцяй, що більше просто мене не відпустиш, навіть якщо я не втримаюся часом!
– Обіцяю! – Сказав він і притиснув її до грудей.
Мабуть, доведеться йому все-таки часом бути і другом, і братом, і навіть батьком, щоб його дівчинка була щасливою.