Лідія Петрівна йшла з магазину, з важкими сумками в руках.
-Якби було чотири руки і то все не вмістилося б, – сумно подумала вона.
Завтра їй виповнюється цілих сімдесят років, от і накупила продуктів. Діти ж, мабуть, приїдуть…
А їх у неї аж четверо! Три дочки й синок. Пізно вона його народила, у сорок два роки. Все сина хотіли з чоловіком…
Раптом в кишені задзвенів телефон. Лідія поставила сумки і взяла слухавку.
Голос старшої доньки Віри був незадоволений і грубуватий.
-Мамо, ти чому слухавку не береш?! – кричала вона. – Чому ти з Віктором мені часник не передала?! Знову все своєму улюбленцю Олексійчику віддала!
Чоловік Віри Віктор, приїжджав вчора до Лідії по продукти.
-І тобі привіт, доню, – сумно відповіла Лідія. – Я ж пояснила, що цього року часник в мене не вродив, залишила все на посадку…
-Та не треба мені казки розповідати, – не вгавала Віра. – Завжди родив, а як тільки Олексій одружився, то й перестав одразу!
В слухавці почулися короткі гудки…
…Лідія Петрівна дійшла до лавки біля будинку. Чоловік її покійний ще зробив її. Часто після сиділи вони на ній, мріючи, яка велика і дружна сім’я в них буде.
Опустивши руки на коліна, Ліда сиділа і вже уявляла, як Віра накручує своїх сестер.
Сестри змалку не любили молодшого брата Олексія, вважаючи, що батьки їх не любили, хоча любити їх не було ані сил, ані часу… Любити у їх розумінні…
Ліда в сорок два роки народила сина, вони з чоловіком мріяли про нього, і після народження трьох дочок народився Олексій.
Сама Ліда виросла у бідній, навіть на ті часи, сімʼї. Її мати заслабла одразу після народження доньки.
Батько щосили тягнув сім’ю, а потім і сам заслаб. З чотирнадцяти років довелося Ліді доглядати своїх батьків.
Ліда була красуня, але кому вона потрібна з таким тягарем. Так і жила вона, доки в село новий інженер не приїхав.
Побралися вони, діти пішли. Жили дружно, але через два роки після народження Олексія чоловіка раптово не стало.
Залишилась Ліда сама із чотирма дітлахами на руках. Пішла працювати дояркою, платили добре, та й із молоком вони завжди були…
…Різкий дзвінок телефона відволік її від невеселих думок.
-Синку, привіт!
-Мамо, дівки на мене сваряться, – сказав у слухавку Олексій. – Часнику ти їм не дала, все мені віддала, кажуть… Чути нічого не хочуть, кажуть, що я брешу! А я в очі не бачив того часника, та нам і не потрібен він з Оленою…
Пояснила мати у чому справа, зрозумів синок.
-Ну я їм влаштую… – тільки й пробурмотів у слухавку чоловік…
…Діти приїхали наступного дня. Всі посідали за стіл і здивовано перезирнулися. На столі стояв тільки невеликий кошичок із часником.
-Мамо, а частування де? – загомоніли всі хором.
-Недобре мені дітки, он у холодильнику продукти, – тихо сказала Ліда. – Приготуєте?
-Ну, ти мамо даєш! Ювілей у тебе, а готувати нам! – забурмотіли сестри.
-Не треба нічого готувати, ось вам частування! – Олексій раптом виклав на стіл три пакетики з часником. – На базарі купив, вам бідненьким!
Сестри очі вирячили від здивування.
Господи, що тут почалося!
Мати, як крізь туман дивилася на дочок, сльози застилали очі, вона думала це ніколи не скінчиться, але раптом запала тиша.
Вона не зрозуміла, в чому справа.
До кімнати зайшов старший зять, Віктор.
-Довго я слухав, довго терпів ваше ставлення до матері. Думав отямитесь. Я ж чому так рідко до вас приїжджав? Та не міг я цього бачити! Дівки, ніц не робили круглий рік, а щоосені – їдь Вікторе урожай вези, та ще й цим розвези!
Сидять, частування чекають! А ти Олексій бери сім’ю в свої руки, досить у молодших ходити. Олена у тебе жінка правильна, на повазі до старших вихована.
Хочуть отримувати з городу материного – нехай працюють! Зрозуміють коли є урожай, а коли його нема!
Розділи їм город, а взагалі ні. Від них толку не буде, на нас усе звалять…
Моє слово, вірніше пропозиція, така. Продавай мамо все і живи в своє задоволення.
На морі, в санаторії…
Запала тиша, навіть мухи не літають, тільки Олена, щось шепоче своєму Олексієві.
-Мамо, ми маємо пропозицію, – сказав Олексій Лідії. – Ти просила нас переїхати до тебе. Так ось ми купуємо в тебе будинок. Дамо тобі гроші, а ти зможеш відпочивати собі і жити з нами.
-Розумнику, а нам на спадок ти гроші даси? – у три голоси закричали сестри.
Олексій тільки махнув рукою і вискочив з хати…
…Лідії вручили величезний букет квітів і путівку в санаторій. Олена все заздалегідь організувала.
Лідія Петрівна поїхала відпочивати. Вона погодилась на пропозицію сина і тепер живеться їй набагато легше.
Дочки все ще ображаються на матір… Хто зна, як довго це ще триватиме… Та Лідія вже змирилася.