-Галю, одумайся! Що ти робиш, Галю? – обурювалася в слухавку сестра Галі Надія. – Чим ти думаєш? Дочок на вулицю виставити з рідного дому…
Куди їм податися?! У старшої дитина… Віталік би так не вчинив. І тобі б не дозволив так вчинити з кровиночками своїми! Не дозволив би!
-Куди податися? – здивовано запитала Галя. А це не моя справа. Вони дорослі, при мужиках. Нехай самі свої проблеми вирішують. Давно пора. Я виростила, вигодувала, вивчила, далі самі.
А Віталік був би батьком нормальним, то насварив би ще давав за таке неподобство! Зовсім знахабніли вже!
Галя поклала слухавку і видихнула з полегшенням.
Вона справді “виставила” дочок з дому. А якщо точніше, відмовилася далі проживати з ними, їхніми чоловіками та дітьми.
Вибрала своє власне життя, комфорт та спокій. Іншого варіанту вона не мала. Інакше все…
…Чоловік пішов від Галі, коли дівчатка були ще в тому ніжному і зворушливому віці, коли дерева здаються великими, небо безхмарним, а життя нескінченним.
Молодшій Катрусі було десять, а старшій Наталці п’ятнадцять. Віталік поїхав на заробітки в Польщу, та так там і залишився, надіславши через два місяці прощальне повідомлення і своє фото, де він обіймався з руденькою панянкою.
Щоб напевно одразу стало зрозуміло, що в неї, Галі, немає жодних шансів…
І почалося у Галі життя матері-одиначки. Вона працювала на основній роботі, вихователькою у дитячому садку.
Потім на пів ставки в тому самому садку мила підлогу. Також підробляла, даючи уроки грамоти дітям. Словом крутилася, як могла, щоб у її дівчаток все було, як у людей…
Але дівчатка, слава Богу виросли і не гірші за інших.
Відучилися, хоча це коштувало Галі здоровʼя…
А п’ять років тому старша Наталка надвечір прийшла до неї в кімнату. У Галі була двокімнатна квартира, що залишилася ще від колишнього сімейного життя.
Треба віддати належне колишньому чоловікові – на житло він не зазіхнув.
З вигляду Наталки Галя зрозуміла, що розмова буде серйозною…
-Мамо, я заміж виходжу… Його звуть Микола. І… Ти скоро станеш бабусею! І ще…
Ми поживемо в тебе трохи, га? У нас грошей немає на оренду, а свого житла ні в нього, ні в мене… – видала дочка скоромовкою.
Ну заміж, то й заміж, і вагітність теж діло таке… А от “поживемо” Галі не дуже сподобалося.
Але що ж робити. Донька ж. Та й поживуть тимчасово…
Переїдуть за зручної нагоди. Забула Галя просто, що нічого не буває настільки постійного, як тимчасове…
Після нехитрого весілля, на яке знову ж таки довелося витратитись Галі, чоловік дочки Микола, з нехитрим скарбом переїхав до них.
А Галя в спальню до молодшої дочки, поступившись молодим своєю кімнатою… І тут почалося…
-Мамо! А Микола знову туалет не змив! – скаржилася Катя.
-Катю, ти навіщо в нашу кімнату ходила? Мамо, вона у наших речах порпається! – кричала у відповідь Наталка.
-Хто з’їв усю шинку? Це був запас на цілий тиждень… – тут уже журилася сама Галя, не знайшовши вранці в холодильнику пакунка з провізією.
-Це Микола зʼїв. Він, коли в комп’ютері сидить, все підряд наминає, – сказала Катя.
-Чия черга мити посуд, га? – обурювалася Галя, прийшовши з роботи і виявивши повну мийку брудних тарілок.
…Одним словом будинок Галі перетворився на студентський гуртожиток.
Потім народився онук Павлик і життя стало просто нестерпним.
Плач, сварки, невдоволення Каті, безлад. Грошей завжди бракувало. У молодят їх просто не було, а Катя і не збиралася їх виділяти на харчування.
-Чому це я мушу гроші на харчування давати? Наталчине сімейство годувати, чи що? Ще чого! Їх он троє, хай і дають, – обурювалася вона, коли Галя якось натякнула, що непогано було б на продукти і скинутися.
І терпіння Галі таки закінчилося… Причому раз і назавжди…
Якось вона прийшла з роботи дуже втомлена, і з важкими пакетами продуктів в руках.
Галя зайшла на кухню й ахнула! Там сиділа її дочка Катя з якимось молодим чоловіком із пофарбованим волоссям.
-Матусю, це Денис і ми любимо один одного! – одразу почала дочка. – Ми хочемо одружитися і ти скоро станеш бабусею! І ось ще що… Ми поживемо поки що у нас. Ну, поки не визначимося… Гаразд?
Галина застигла з пакетами в руках.
-У нас?! А це де?! – спитала Галина з подивом, ледь стримуючи себе.
-Ну-у… У нас. Можна й на кухні, але знаєш, ми молодята, а на кухні прохідний двір, тому… – захихотіла Катя, засоромившись сором’язливо рум’янцем.
-Тому я на кухні, а ви у спальні? Так? – нетерпляче сказала Галя.
-Ага, – охоче відповіла дочка, навіть оком не моргнувши.
-Значить так! – сказала Галя. – Даю вам десять днів! Десять! Усім! Через десять днів щоб тут нікого не було! Нікого!
Винаймайте квартири, купуйте – мені все одно! Але жити ми разом більше не будемо! Все! Досить!
Галя висловила все, що накипіло й присіла на стілець.
-Мамо, Ти що, серйозно, чи що? А куди ж ми підемо? В нас дитина! Га мамо? Ти зовсім? – на неї здивовано дивилася Наталка, що вийшла зі своєї кімнати на шум.
-Між іншим це моя квартира, я тут прописана і маю право тут жити. Зрозуміло? – заявила Катя.
-Квартира моя і якщо не переїдете, то виставлю на її на продаж. Її одразу куплять. Тому варіантів у вас нема. Тільки з’їхати. Я все сказала, – Галя, прихопивши чашку з компотом та печиво пішла у спальню.
А з кухні ще довго чулося:
-Та я більше ні ногою сюди! І Павлика ніколи не привезу! І розповім йому, як його бабуся рідна з хати виставила! На вулицю, між іншим! – голосила Наталка.
-Ага, ага! Тато, між іншим, квартиру не тільки тобі залишив, а й нам, дочкам своїм. А ти розпоряджаєшся тут. Поїду і не приїду теж ніколи. І теж онуків не покажу! Ось! – підхоплювала молодша.
А Галя, сьорбаючи компот, їла печиво і гортала журнал. Вона була спокійна і розуміла, що все робить абсолютно правильно…
…Через десять днів Галя оглядала свою неабияк обшарпану квартиру. Потім взяла телефон і набрала номер клінінгової компанії.
Наступного дня, вже ввечері, коли її житло набуло колишнього затишного вигляду, вона лежала на дивані, насолоджуючись спокоєм, і дивилася серіал.
Виявляється, що навіть прості, пересічні речі можуть приносити таке задоволення. Вона давно про це забула.
Забула як це, коли ніхто не репетує і не гримає дверима… Не вмикає голосно музику і не займає туалет на півтори години…
Наступного дня вона поїхала в супермаркет і вже на виході зустрілася з сестрою Надією, яка знову вирішила її напоумити…
-Галю, одумайся, сестро. Дівки по орендованих квартирах при живій матері поневіряються. Одна вагітна, інша з дитиною. Ну, що тобі шкода, що вони поживуть ще трохи з тобою. А там якось вирішиться.
-Надю, так і візьми їх до себе. Нехай з тобою поживуть, а там і вирішиться якось. Га? Ти ж сама живеш у трикімнатній квартирі? Що тобі шкода? – посміхнулася Галя.
-А чого це до мене? Я що – мати? Ти мати. Ох, дивись, на старості років одна залишишся, склянку води не буде кому подати, – відсахнулася від неї Надія, але вмовляння припинила…
…А Галя, купивши продукти, йшла додому, насолоджуючись тишею та прохолодним, осіннім повітрям.
Щось усередині в неї, десь дуже глибоко, підказувало, що горезвісної склянки з водою на старості, від дочок можна й не дочекатися…
Вона посміхнулася і подумала, що добре було б з’їздити кудись відпочити.
На море, наприклад. Або в санаторій. Та й зачіску треба зробити, давно в перукарні не була.
І кошеня треба завести, обов’язково…