Уся сім’я зібралася на ювілеї Андрія Петровича. Сімдесят п’ять років. Тут був і старший син Михайло із сім’єю, дружиною, двома доньками та трьома онуками. Улюблена донька Юля, без чоловіка, але із сином та його родиною. І був Віктор із мамою. Молодший син Андрія Петровича не приїхав. Він в лік_арні. Скасовувати ювілей через те, що молодший син у занедужав, Андрій Петрович не став. Така дата не щодня буває.
Окрім дітей із сім’ями була ще сестра дружини. Самотня вдова. Лідія Матвіївна була колись одружена, але свою єдину дочку вона втратила разом із онукою в одну мить. Невдалі пологи. А потім і чоловік пішов. Ставши самотньою, Лідія почала допомагати старшій сестрі з її сім’єю.
За столом лунали тости на честь іменинника. Говорилося багато гучних слів про цінність сім’ї, що, крім рідних, ніхто не допоможе і не підтримає.
Віктор іноді поглядав на матір. Скільки ж лицемірства у цих словах. Зараз Віктору двадцять п’ять, а коли було п’ятнадцять, у їхній маленькій сім’ї сталася біда. Віктору знадобилося дуже дороге лікув_ання. Грошей у батька тоді стільки не було. Він тільки почав свій бізнес і його доходів ледь вистачало покривати витрати сім’ї. Навіть мама заробляла більше, ніж приносив батько.
Куди йти, як не до сім’ї, подумав батько. Він пішов до старшого брата. Той працював на дуже добрій посаді і гроші у нього водилися.
-Михайле, брате, допоможи. Віті треба ліку_вати. Я чесно віддам. Бізнес розкручу та поверну, навіть із відсотками.
-Олексій, ти вибач, але грошей немає. Я дружині нову машину замовив. Днями приженуть.
-Ти вже за неї гроші віддав? – Олексій дивилася на брата з надією.
-Ні, але не можу ж я людей підвести? Я домовився. І Таня на мене образиться, якщо я не куплю машину, як обіцяв.
-Але це ж твій племінник. – Олексій не міг повірити, що брат відмовить йому в грошах, бо його дружина хоче нову машину.
– Саме так. Племінник, а не син.
На цьому розмова була закінчена. Михайло навіть слухавку не брав, коли Олексій дзвонив.
Потім він пішов на уклін до сестри. Її чоловік був бізнесменом.
– Ні ні ні. Олексій, навіть не проси. У Вадима зараз складнощі у бізнесі. Ми навіть від відпочинку на канікулах Віри змушені були відмовитись.
-Але я ж не подарувати прошу, я в борг прошу. Із відсотками, під розписку.
-Ні, Вадиму я не буду навіть голову забивати. Не до цього йому.
На цьому розмова з Юлею закінчилася.
Остання надія на батька.
-Тату, допоможи. Ти остання надія.
-Олексію, ти дорослий чоловік. Ти сам маєш вирішувати свої проблеми. Гроші маю, але як я їх тобі віддам. Мені на пенсію ось, ось виходити. Мені вже натякнули, що треба заміну собі готувати.
-Тату, але ж я не подарувати прошу. Мені на якийсь час. Я все віддам і навіть більше. Бізнес тільки-но почав розкручуватися. Я із відсотками поверну. Ви в мене нічого не потребуватимете.
-Ні сину. Я вже не молодий, про старість думати треба заздалегідь. А ти якось вирішиш. Квартиру продай чи бізнес свій.
Олексій їхав додому у пригніченому стані. Батько завжди казав, що сім’я це опора, а виявилося он як. Зателефонувала тітка Ліда.
-Олексію, рідний, якщо буде час, зможеш заїхати?
-Що сталося, тітка Ліда?
-Ти під’їдь. Поговоримо.
-Тоді я зараз приїду.
-Приїдь.
Знову у тітки Ліди щось сталося. Допомогти їй потрібно, але зараз немає ні коштів, ні сили.
Тітка Ліда зустріла Олексій із чаєм та пирогами. Ще пакет лежав на столі.
-Тітка Ліда, що трапилося? Я не надовго.
-Олексію, ти гроші знайшов?
-Ні, тітка Ліда. Напевно, квартиру свою продаватимемо.
-Олексію, ну навіщо вам вашу продавати? Давай мою продамо. Мені то, що старій треба?
-Ні, тітка Ліда. Не можу я твою квартиру прийняти. – Олексій був вражений. Тітка Ліда не була багатою жінкою, але завжди намагалася зробити гарний подарунок чи смачно нагодувати.
-А Якщо ви продасте свою, то жити де будете?
-Знімемо.
-Не треба. Тоді до мене переїжджайте. Кімнати в мене дві. Якось розмістимося.
-Дякую тобі, тітко Ліда.
Олексій квартиру продав. Вони переїхали до тітки Ліди. Віктора вилікували. І тут тітка Ліда помагала. Адже обидва батьки багато працювали.
Олексій зміг добре розкрутити бізнес. Купили нову квартиру, вивчили Віктора. Вітя став допомагати батькові у бізнесі. І головне не забували про тітку Ліду. То до санаторію її відправить, то нову техніку купить. Нині батько у ліка_рні, трохи занедужав.
Віктор спостерігав за дідом. Як сильно все змінилося у цьому житті. Дядько Михайло втратив свою посаду і йому довелося продати дорогу машину дружини, а їй купити щось побюджетніше. Та й собі теж. Тітка Юля розлучилася з чоловіком. Точніше він від неї пішов до молодої. Залишив деякі відступні на сина і забув про неї. Дід вклав гроші кудись і втратив усе. Живуть із бабусею на одну пенсію.
– Андрій Петрович, ви нас вибачте. Нам пора. Ще до Олексія заїхати треба, – Мама Віктора підвелася.
-Вже? – Старий не очікував, що невістка так швидко поїде. – Вікторе, а ну підемо на кухню побалакаємо, раз вам уже пора.
Віктор пішов по діда на кухню.
-Вітя, ми з твоєю бабусею хотіли до санаторію з’їздити. Але на путівку грошей не вистачає. Додай дідові як подарунок тисяч п’ять.
-Вибач діду. В мене таких вільних грошей немає. Про майбутнє думати треба. Вкладено все. — Віктор знав, що дід часто просить у батька грошей, але той не дає.
-Так Заради діда рідного. – Старий знав, що у сина марно просити. Думав у онука випросити.
-Діду, пробач. У батька спитай, якщо хочеш, а я допомогти нічим не можу. Що було, у здоров’я своє витратив. Ти ж знаєш, що воно в мене дороге.
-Ех, онук, а я розраховував, що ми сім’я. Опора один для одного.
Віктор пішов мовчки. Мама вже зібралася і вийшла надвір. Вже на сходовому майданчику його наздогнав дядько Михайло.
-Вітя, виручи дядька. Позич грошей. Хочемо квартиру розміняти, щоб дівкам мої окремі купити, та грошей тільки на кімнатки вистачає. А у вас із батьком бізнес у гору йде.
-Пробач дядько Михайле, але не в того грошей просиш. Я ж найпростіший найманий співробітник. Теж на зарплату живу. У батька питай. – Віктор знав, що дядько грошей просив у батька і не в борг, а просто так.
-Так питав. Він сказав, що тобі квартиру купили і грошей у нього нема.
-Ну Значить нема. Це його гроші, він вирішує куди їх витратити. Але дякую, що про квартиру сказав. Знатиму, що батьки на мене грошей не шкодують. Єдиний син, як не як. – Ці слова Віктор сказав з деяким похвальництвом. Він знав про квартиру. – Я піду. Мама чекає.
Від тітки повідомлення надійшло, коли вони вже в машині сиділи. Вона хотіла, щоб Вітя хрещеним дочки Віри став. Але Віктор лише посміхнувся.
-Мамо, ти бабі Ліді на таксі грошей дала? Бо вона з нами не поїхала.
-Дала. Тільки твоя баба це побачила і стала обурюватися, що нічого її балувати і на таксі возити. В автобусах проїзд безкоштовний.
Віктор лише посміхнувся. Життя мінлива штука. Адже кілька років тому вони жили в дуже складних фінансових умовах і рідні не подали їм руки, а зараз багаті родичі і всі хочуть з ними спілкуватися. Адже навіть на сімейні свята їх довго не кликали, бо грошей на подарунки не було. А зараз звуть скрізь. Ось як змінюється ставлення людей навіть рідних.