Оля стояла осторонь і зливованими очима дивилася на пару молодят. Щасливо посміхаючись, вони вийшли з ЗАГСу під гучні схвальні вигуки гостей. Вона не помічала сліз, що безперервно ллються з її очей. Все, що вона бачила, це те, що її коханий одружився. Вона не ненавиділа суперницю, вона її не помічала, весь світ був заповнений лише одним, Андрієм, і сьогодні її світ звалився.
***
Оля жила із мамою. Батька не було, Оля його невиразно пам’ятала. Його не стало, коли їй було три роки. Вона не пам’ятала його обличчя, але пам’ятала, як любила сидіти в нього на колінах, міцно притулившись до нього. Оля була скромною дівчиною, не по-рокам серйозною.
Після школи вона вступила до навчання. Вона не прагнула до ВНЗ, як це зараз заведено. Їй дуже подобалося шити і вона вступила до технікуму, де й здобула спеціальність кравця, так би сказали раніше, а зараз це називалося “дизайнер одягу”.
Містечко в якому жила Оля було невелике, але затишне і красиве. Населення було не багато, всі один одного знали. Тому поява нового красеня Андрія не залишилася ніким не помічена.
***
Оля побачила його на танцях. Він стояв серед друзів, які з’явилися в нього досить швидко, незважаючи на те, що з’явився в їхньому містечку він недавно. Весь вечір Оля крадькома стежила за ним і з кожною хвилиною все глибше й глибше провалювалася у вир першого кохання.
У Олі було своє невелике ательє, де вона займалася ремонтом одягу. Нові сукні їй замовляли рідко, і тому свою майстерність вона відточувала на собі. Оля любила незвичайні речі та із задоволенням їх для себе майструвала.
***
Сьогодні вона трохи спізнилася на роботу. Мама занедужала, треба було піти в аптеку. Тож і затрималася небагато. Підійшовши до дверей ательє, вона побачила Андрія. Вона навіть зупинилася від несподіванки.
– Дівчино, ну що ж ви спізнюєтеся? Я тут вже півгодини стою, – обрушився промовив Андрій.
– Здрастуйте, – усміхнувшись сказала Оля. – Вибачте, трохи запізнилася.
Відчинивши двері, вони увійшли до приміщення.
– Я слухаю вас, -сказала Оля, а для себе відзначила, що поблизу він ще красивіший. Правильні риси обличчя, прямий ніс, чуттєві губи, рівний ряд білих зубів. Хіба так буває? – Запитувала вона себе. Такі лише у кіно знімаються, а цей як у нас опинився.
– Так, що з вами таке, ви мене чуєте чи ні? – Обурений вигук вирвав Олю з приємного споглядання.
-Так, вибачте, – зніяковіло відповіла Оля. – Що ви хочете?
Так відбулося їхнє знайомство. Андрій спочатку забігав до неї в майстерню для приміряння костюма, який він замовив на весілля до друга, а потім вже й просто так. А ще пізніше Оля та Андрій стали зустрічатися.
На весілля до друга Андрій прийшов із Ольгою. Вона почувала себе щасливіше за наречену. Весь вечір вона бачила лише свого Андрія. Їй подобалося в ньому все, як він танцює, як розмовляє, а коли він сміявся, здавалося, весь світ розквітає від його посмішки.
Вона не вірила своєму щастю. Але він, Андрій, з нею, на весіллі друга. І можливо зовсім скоро вже вони стануть не гостями весілля, а нареченим і нареченою.
Після весілля Андрій та Оля пішли прогулятися. Надворі стояла осінь і хоча дні ще були теплими, вночі вже було досить прохолодно. Зненацька Андрій покликав Олю до себе в гості. Оля довіряла Андрію та прийняла запрошення.
У Андрія була своя квартира. Тут було дуже затишно і чисто, незважаючи на те, що він жив сам. Це Оля зрозуміла одразу. У квартирі не було жіночих речей.
Андрій провів Олю до зали, посадив на диван і присунув столик. За кілька хвилин на столику стояло ігристе, коробка цукерок та фрукти. Андрій увімкнув гарну музику та пригасив світло. Все це так подобалося Олі.
Для неї це було вперше та дуже романтично. Цього вечора, точніше ночі, все сталося. Андрій був лагідним та уважним.
З того дня вони почали зустрічатись. Оля світилася від щастя. Мама тішилася за дочку і вже плекала мрії про онуків. Андрій працював водієм великої машини. Іноді він на ній катав Олю і в цей момент вона перетворювалася на захоплену дитину. Вона не могла надивитися як Андрій справляється з такою махиною. Всі його дії викликали у неї захоплення та обожнювання.
***
Оля та Андрій зустрічалися вже пів року і Оля неодноразово уявляла себе нареченою. Вона навіть вже придивилася собі сукню в модному журналі і шукала підходящу тканину, щоб пошити собі таке саме вбрання.
Звістка про те, що в Андрія інша приголомшила її немов грозовий гуркіт. Вона працювала у своєму ательє, коли до неї зайшла подруга Катя.
-Привіт, – сказала Катя. – Що робиш?
-Катя, – сказала захоплено Оля, – дивись яку я сукню собі придивилася.
Вона підсунула журнал Каті, але та навіть не поглянула на нього.
-Оля, ти справді нічого не знаєш?
-А Що я повинна знати? – Запитала Оля все ще усміхаючись.
-Та не одружиться на тобі твій Андрій. Він вже місяць, як Люду обходжує. От і зараз бачила, як він її в свою машину підсаджував.
-Це неправда, – сказала Оля. – Ти Мені заздриш, так?
– Та що ж ти така…, очі розплющ. Нічого довкола себе не бачиш. Дівчата он теж над тобою вже сміються, а мені шкода тебе, ти ж моя найкраща подруга.
– Навіщо ти мені все це кажеш? – Закричала раптом Оля. – Я не хочу цього чути. Яка ти мені подруга, коли таке кажеш?
Сльози градом покотилися з очей Олі. Катя підійшла до неї і обійняла.
– Це неправда, неправда, це неправда, – це все, що могла повторити Оля. Земля пішла з її ніг. Вона подивилася на подругу, а потім попросила її піти.
Увечері вона прямо запитала Андрія і отримала відповідь, що він справді покохав іншу і давно вже хотів усе їй розповісти.
***
Оля стояла осторонь і зливованими очима дивилася на пару молодят. Щасливо посміхаючись, вони вийшли з ЗАГСу під гучні схвальні вигуки гостей. Вона не помічала сліз, що безперервно ллються з її очей. Все, що вона бачила, це те, що її коханий одружився. Вона не ненавиділа суперницю, вона її не помічала, весь світ був заповнений лише одним, Андрієм, і сьогодні її світ звалився.
****
З дня весілля Андрія минуло п’ять років. Оля його так і не забула. Вони з мамою навіть переїхали до іншого міста, але пам’ять не давала спокою Ользі. У кожному чоловікові, який зустрічався на її шляху, вона шукала Андрія і щоразу не знаходила.
Іноді вона відчиняла шафу і дивилася на сукню, яку вона приготувала для весілля. Вона вірила, що ще зможе її вдягнути. Тут у місті можливостей для розвитку було більше і вже за три роки вона міцно стояла на ногах.
Вона мала своє ательє і три співробітниці. Оля закінчила додаткові курси дизайну одягу, її сукні та костюми успішно продавалися у місті і не тільки. Тільки робота її й рятувала, коли вона творила свої костюми, то забувала про все.
***
Ольга прийшла з роботи додому, вони з мамою повечеряли та Оля сіла за комп’ютер. Вона перевірила електронну пошту та виявила листа з незнайомого адресата. Це було запрошення на конкурс молодих дизайнерів, який мав відбутися у Києві.
Оля дуже зраділа цьому запрошенню. Вона неодноразово надсилала запити на участь у подібних конкурсах, і ось її мрія здійснилася. Оля знайшла номер телефону вказаного у листі та набрала його. Їй відповіли після третього гудку. Дізнавшись про умови участі в конкурсі Оля закрила комп’ютер і лягла спати.
***
Ось уже третій місяць Оля посилено готувалася до конкурсу. Вона підготувала кілька дизайнерських моделей і була впевнена, що вони гідні того, щоб бути показаними на конкурсі. Життя набувало нових горизонтів, і для остаточного щастя не вистачало тільки Андрія.
***
Оля наносила останні штрихи моделям, що представляють її роботу. Сукня, брючний костюм, спідниця та блузка та ще кілька моделей ідеально сіли на дівчат.
Не дивлячись на святкову обстановку учасниці конкурсу дуже нервували і Оля теж. У розмові з конкурсантами Оля кілька разів почула ім’я Людмили Микитенко. Їй не знайоме це ім’я. Але з розмови вона дізналася, що це заможна жінка, частий гість таких заходів. Про неї часто писали, як про ікону стилю.
Черга в Олі була третьою. Усього учасників було десять. І ось показ почався. Перші дві учасниці закінчили показ своїх моделей, Оля нікого не бачила, вона чекала на свій показ. І коли зазвучала її музика, вона просто стала набік і стала спостерігати.
Зараз вона вже нічого більше зробити не могла. Коли дівчата закінчили показ моделей, настав час Олі вийти до глядача. Глибоко зітхнувши вона зробила крок у зал. ЇЇ трохи оглушила музика і яскраве світло, але вона не зупиняючись пішла по подіуму.
Її погляд потрапив на обличчя одного із глядачів, яке їй здалося знайомим. Вона трохи зупинилася і обернулася до нього. Прямо з віп ложі на неї дивилася Люда, дружина її Андрія.
Машинально Оля стала шукати очима Андрія, але його не було поруч із Людою і серед тих хто сидів у залі вона теж не знайшла Андрія. Ледве дочекавшись закінчення конкурсу, вона вийшла до запасного входу, через який виходили особливі гості. Вона вийшла надвір і почала чекати. За кілька хвилин вийшла Люда і попрямувала до дорогого авто.
– Люда, – вигукнула Оля. Та вже стояла біля дверей машини відчиненою для неї водієм. Вона обернулася в пошуках того, хто її гукнув. Побачивши Ольгу вона посміхнулася і зробила крок їй назустріч.
-Оля, а я вас впізнала, ще там у залі. Мені дуже сподобалася ваша колекція, і я хотіла б придбати кілька моделей.
-Дякую Людо, – їй дуже хотілося запитати про Андрія, але вона ніяк не наважувалася. І тут їй на допомогу прийшла сама Люда.
– Ви ж хочете дізнатися про Андрія? – Запитала вона.
Оля мовчки кивнула.
– Я не можу вам нічого про нього сказати, ми з ним розлучилися три роки тому, коли я зустріла свого нинішнього чоловіка. Він бізнесмен, саме та людина, яка мені потрібна.
– А як же Андрій? – Запитала Оля.
– А що Андрій, він виявився не тим, ким я його уявляла. Він не хотів нічого змінювати у своєму житті і з ним не було жодної перспективи. Коли я зустріла Станіслава, я, не роздумуючи, пішла до нього. Тепер у моєму житті є все, що я хотіла.
Люда відкрила сумочку та дістала свою візитку.
– Ось візьми, будь ласка, зв’яжися зі мною, обговоримо умови покупки твоїх моделей.
Оля взяла візитку, а Люда попрощавшись сіла в машину і поїхала.
З того дня Оля втратила спокій. А раптом Андрій ще раз одружився, і вона знову втратила свій шанс стати його дружиною. Вона твердо вирішила, що найближчим часом з’їздить до рідного містечка.
***
Оля отримала запрошення у досить відомий будинок моделей у Києві. Конкурс приніс їй не лише перше місце, а й популярність у зацікавлених колах. Вона не вірила своєму щастю. Вона буде створювати колекційний одяг і може бути колись стане відомою не тільки у своїй країні. Життя дуже вдало складалося. У ньому не вистачало лише Андрія.
***
Оля вийшла з вагона та зайшла до знайомого залізничного вокзалу. Пройшовши через зал, вона вийшла на парковку, зловила таксі та поїхала до готелю, де заздалегідь забронювала номер.
У цьому місті в неї нікого з близьких не залишилося, лише кілька знайомих, але не настільки близьких, щоб зупинитися.
Прийнявши душ і переодягнувшись, Оля вийшла прогулятися знайомими з дитинства місцями. Вона не знала, де шукатиме Андрія. І взагалі вона не знала, як їй вчинити далі. Оля йшла парком і милувалася його красою. У її пам’яті постійно виникали картини з дитинства. Вона сіла на лавочку і стала насолоджуватися навколишнім виглядом.
Маленьке містечко відрізнялося від великого тим, що тут не було метушні. Тут дихалося легко і Оля відпочивала. Вона зовсім не готова була до зустрічі з Андрієм, і коли вона його побачила, то розгубилася. Він йшов стежкою швидким кроком. Від колишнього Андрія мало що лишилося. Проходячи повз лавку де сиділа Оля, він швидко глянув на неї і пройшов повз. Але потім сповільнив крок, розвернувся і попрямував до Ольги.
Зустріч виявилася не такою, як її уявляла Ольга. Вони проговорили близько години. І весь цей час Оля бачила поряд із собою зовсім чужу людину. Зовні це начебто був Андрій, але все інше не було його. Це була досить груба в промовах і не далека людина. Вони по-різному дивилися на ті самі речі.
Андрій постійно скаржився на всіх, на колег, друзів, державу. І жодного разу не поцікавився про неї. Начебто й не було зради, не було п’яти років розлуки. Оля дивилася на нього і розуміла, що не відчуває нічого, зовсім нічого. Їй була байдужа ця людина. Пославшись на зайнятість, Оля попрощалася та пішла. Вже наступного дня вона поїхала додому.
Приїхавши, насамперед вона дістала з шафи свою весільну сукню і без жодного жалю склала її в смітник і винесла на сміття. Вона відчувала, як її душа звільнилася від гнітючого почуття суму. Тільки тепер вона повністю відчула, який шанс отримала.
Оля підійшла до дзеркала: – Ласкаво просимо в нове життя, Ольга, – сказала вона собі і широко посміхнулася.