Сергій увійшов у квартиру і застиг – коридор був весь заставлений коробками та мішками для сміття.
-Не зрозумів… Це що таке? – здивовано запитав він.
-Привіт! Вибач, не встигла прибрати. Йди сюди! – Олена повела чоловіка на кухню. – Ну як?
Сергій ще більше здивувався.
-Гарно? Добре ж? Дивись, як тепер зручно: чайник тут поставимо. А сюди чашки, – Олена пурхала по кухні і з натхненням відчиняла шафки нового кухонного гарнітуру.
-Чудово… Але звідки гроші?
-А я на розстрочку взяла. Давно на нього поглядала, а тут вдала пропозиція.
-Олена! Яка розстрочка? Ми і так ледве витягуємо від зарплати до зарплати! Ти що вже зовсім?
-Сергію, ну…
-Що Сергію? Гарно – так, зручно – мабуть. Але мені взагалі що, ще й вночі на роботу ходити? Виїхав, називається, у відрядження на тиждень, – він взявся за голову.
-От так завжди! – почала Олена. – Що я не зроблю – все не так! Тобі завжди не подобається! Постійно незадоволений! Я тебе порадувати хотіла.
-Олена! Я дуже радий: тепер ми сидітимемо на гарній кухні. Правда продуктів не буде. Спасибі. Ти хоч іноді думай, що робиш!
Через годину Олена вже жалілася подругам – Наталі та Олесі. Вони зустрілися в Наталі вдома.
-Взагалі знахабнів! От і старайся заради цих мужиків! – сказала Олеся.
-Він не вартий твоїх сліз! – заспокоювала Наталя.
-Не можу я так більше, – заплакала Олена. – Я до нього і так, і сяк. І сюрпризи, і подарунки. Від нього ж не діждешся! І щоразу вислуховую – то розмір не той, то колір не підходить, тепер «думай іноді»…
-Тобі це треба? Мало того, що скнара, то ще й розказує тобі. – Як з таким жити. Поки дітей немає і ділити нічого, залишай його, – резюмувала Наталка.
Коли вона поїхала від подруг, то вирішила серйозно поговорити з чоловіком про розлучення.
Олена прогулялася парком, щоб обміркувати рішення на самоті.
Зазирнула до улюбленої кав’ярні підбадьорити себе шматочком торта.
Затрималася на дитячому майданчику перед будинком, ще раз прокручуючи в голові майбутню розмову з чоловіком.
Чи зможе вона сказати все, що надумала? Чи сприйме він серйозно її слова? Чи точно вона готова залишити «скупого і неромантичного» чоловіка?
Раптом вона побачила, як із під’їзду виходить одна із її подруг.
-Олеся?
-Ем… Ну так, я, – пробурмотіла подруга.
-Що ти тут робиш?
-Ну… – Олеся розправила плечі й заговорила якось зухвало. – Не одну ж тебе постійно підтримувати. А Сергій, як я зрозуміла, тобі не потрібен. Йому, знаєш, теж непросто… З вічно ниючою дружиною, яка ще й витрачає його гроші.
Олена була настільки здивована, що не змогла вимовити жодного слова. Мовчки провела подругу поглядом до таксі. Видихнула.
-Ось тобі й маєш!
У квартирі було тихо. Олена пройшла на кухню і зупинилася, спершись на одвірок. Розглядала нову кухню, про яку так мріяла і не думала, що вона спричинить розлад у сім’ї.
-Подружка твоя заходила, – Олена почула голос Сергія. – Я так і не зрозумів, що вона хотіла. Дивна якась. Муркотіла мені щось про підтримку, мовляв «завжди можеш на мене розраховувати». Навіщо б?
-Ой, Сергійку, – Олена подивилася в очі чоловікові. – Щось я прямо начудила з меблями цими… Так хотіла, так раділа, що таку справу провернула. Треба було з тобою порадитись, звичайно. Пробач.
-І я розізлився дарма. Гарна кухня, гарна. Чайник, і справді, зручно стоїть, – Сергій обійняв дружину. – Викрутимося вже якось.
-Я тобі обіцяю, що більше таких сюрпризів без узгодження з тобою не робитиму.
-Хотілося б вірити, – засміявся Сергій. – Так а подруга ця твоя що хотіла?
-Та нема в мене ніякої подруги, забудь! – сказала Олена, видаляючи номер Олесі в у телефоні.
Чи не поспішила Олена з висновками про подругу?
Може, Олеся – хороша подруга, яка хоче підтримати кожного? Чи варто одразу припиняти спілкування з нею?
Та Олена все для себе вже вирішила…