Марина сіла за стіл і вирішила подзвонити синові.
-Іване, ти ж сьогодні відпочиваєш? З’їздь до бабусі. У мене роботи купа. Нагодуй її. Там суп на плиті. Хай хоч пару ложок з’їсть, – Марина поклала слухавку і знову сіла за роботу.
Години до третьої вона нарешті перебрала папери і знову зателефонувала синові.
-Ти в бабусі був?
-Та я тільки вийшов від вас, розмовляли з бабусею. Вона мені розповідала про батька. А я зараз подумав, чому ти мені ніколи не розповідала про нього. Я про батька знаю лише з розповідей бабусі.
-Вона ж його мама, вона про нього краще розповідає, – спробувала пожартувати Марина. – Ну все. Я працюю. Бувай.
Марина поклала слухавку, робота не йшла. Розмова із сином нагадала минуле…
Паша любив її зі школи, мало не з першого класу.
Завжди посміхався, коли їх називали жених з молодою. А Марина сердилась і на тих, хто називав, і на Пашку.
Які вони жених з молодою – вони просто друзі!
Після закінчення школи Пашка освідчився, а Марина відповіла:
-Яка любов? Ми ж друзі, розумієш. Ти ж Пашка, який давав мені списувати, який грав зі мною в хованки, котрому я розповідала свої секрети. Розумієш, друзі!
Потім вони довго не бачились. Марина пішла вчитися, Пашка пішов працювати, відслужив. Марина писала йому листи, розповідала про студентське життя, він їй відповідав, розповідав про своє життя.
І потім вони товаришували, зідзвонювалися…
У першу відпустку Марина поїхала відпочивати на море. Там і познайомилася з Миколою. Він гарно залицявся, дарував квіти і говорив гарні слова.
У нього Марина і закохалася вперше в житті. Але роман закінчився разом із відпусткою. Виявилося, що Микола одружений, любить своїх дружину та доньку…
Марина вдома розповіла Пашці про курортний роман, він жалів її, розважав походами в кіно та кафе. А коли Марина виявила, що вагітна, Пашка запропонував одружитися.
-І тебе не турбує, що дитина не твоя?
-Анітрохи. Я люблю тебе і вже люблю твою дитину.
Батьки Марини були раді такому зятю. Вони були впевнені, що у дочки з Пашею роман ще зі школи.
Батьки Паші також не здивувалися. Коли було весілля, живіт уже було видно. Молоді почали жити з батьками чоловіка, у них квартира була більша.
Марина зі свекрухою порозумілися, і навіть, можна сказати, потоваришували. За місяць до пологів Паші раптово не стало. Їхав машиною і…
Після поминок свекруха попросила невістку залишитися жити в них, хоч би до пологів. Марина погодилася, їй було щиро шкода батьків чоловіка. З пологового будинку Марину з сином забирали свекри:
-Поживи в нас трохи, поки Іванко маленький. Нам важко одним залишатися.
Марина погодилася, у неї не вистачило сміливості засмутити свекруху звісткою, що це не їхній онук.
Бабуся з дідусем душі не чули в онукові. Навіть знаходили схожість із сином.
Якось свекруха запитала:
-Марино, якщо ти вийдеш заміж, ти ж не заборониш нам спілкуватися з онуком?
Марина плакала, обіймаючи свекруху і далі зберігала таємницю.
Заміж Марина більше не вийшла. Незабаром після того як Паші не стало, не стало і його батько. А залишати свекруху саму Марина не наважувалася. Так і прожила із нею…
Іван виріс, отримав професію і одружився. Живе окремо. Тепер свекрусі зовсім недобре. Сказали кільк місяців лишилося.
-Мамо, ти спиш? – Марина зазирнула до кімнати. – Поїси може трохи?
-Не хочу. Іван був у мене, він мене годував. Добре, що ви у мене є. Бог забрав рано у мене сина та чоловіка, але подарував вас.
-У мене є таємниця, – несміливо почала Марина. – Вона мені не дає спокою… Я хочу вибачитися.
-Ти про Іванка? Та я знаю, що він не Пашин… Зрозуміла одразу, коли побачила його вперше. Паша ж погодився його прийняти, отже він наш. Навіть не думай про це…
Свекрухи не стало через тиждень. Таємницю невістки вона забрала з собою…