Те, що вона не влазить в своє коронне плаття, Віра виявила за два тижні до корпоративу.
Масштабного корпоративу з нагоди десятиріччя компанії, для проведення якого керівництво забронювало найкращий ресторан у місті, у якому ввечері буде розкішний банкет, куди Віра і планувала одягнути це плаття.
А надіти вона його планувала, щоб справити враження на Олега, а ще краще – звалити його наповал. Цей Олег не виходить у Віри з голови вже два місяці.
А ще вона повинна поставити на місце цю нахабу Іру з бухгалтерії. Та поклала око на Олега, як тільки він з’явився в їх компанії. Але сам Олег явно віддавав перевагу Вірі. Це зрозуміло з його багатозначного погляду, спробам завести розмову на абстрактні теми, випадкових торкань.
Так ось. У Іри цієї єдина перевага – вік. Вірі тридцять п’ять, нахабі на десяток років менше. Але у неї немає ні Віриної фігури, ні її виразних очей і губ, ні красивої лінії підборіддя. Тільки молодість і напористість. До того ж Віра чарівна і дотепна. А оскільки Олег теж вже не палкий юнак, в своїй перемозі Віра не сумнівалася.
– Жах! Кошмар! – прокричала вона в телефонну трубку.
– У тебе щось сталося? – почувся за дверима голос Андрія.
– Ні. Все в порядку. Я розберуся.
Андрій – це колишній чоловік Віри. Коли вони розлучалися, знайомий ріелтор сказав, що ситуація на ринку нерухомості нестабільна, і що він не рекомендує поки продавати їх квартиру в новобудові, рівноправними власниками якої обидва вони і є.
Ось так вони і живуть вже майже рік. Віра зайняла спальню, Андрій влаштувався у вітальні. З ситуацією якось звиклися, тим більше, обидва багато часу проводять на роботі.
Через годину примчала давня і вірна подруга Людмила, і виявилося, що в плаття Віра все-таки влазить. Але також виявилося, що їй краще не робити зайвих рухів, та й взагалі – не дихати. Тоді є ймовірність, що сукня не почне тріщати на Вірі по швах.
– І що робити? – запитала засмучена Віра.
– Варіант один – протягом двох тижнів нічого не їсти! – рішуче відповіла Люда.
Вони обережно стягнули плаття з Віри і повісили на вішак.
– Нехай висить в полі зору. Щоб у тебе стимул був! – постановила Люда.
Віра промучилася пару днів на воді і двох огірках. На третій зателефонувала Людмилі.
– Ну що, ти як?
– Понюхала котлету.
– Результат є?
– Не зн-а-а-а-ю-у-у-у! Люда, я більше не витримаю!
– Тоді Олег дістанеться цій Ірі !
Ще через три огірка Люда примчала приміряти плаття.
– Щось мене нудить, – поскаржилася Віра.
Люда взяла сукню.
– Ну давай!
Віра раптово зігнулася, притиснула до рота долоню і кинулася в туалет. Її знудило. Повернулася бліда, сіла в крісло, витягнувши широко розкинуті стрункі ноги.
– Люда. Здається, я вже готова послати подалі і цей корпоратив, і Олега з цією Ірою, і це чортове плаття.
– Слухай, якби я не знала, що цього не може бути, я б подумала, що ти вагітна.
Віра різко випросталася і заціпеніла.
– Боже мій, – прошепотіла вона. – Господи Боже мій…
Тремтячими руками схопила телефон.
– Що ти там шукаєш?
– Календар!
…
– Ти ж казала, у вас з Олегом нічого не було.
Віра в знемозі покрутила опущеною на долоні головою.
– Олег ні при чому. Це Андрій.
– Андрій ?! – Люда на пару секунд застигла з відкритим ротом. – Але … я-к-к-к?
– Як як! Ти що, не знаєш, як це буває? Зіткнулися на кухні ближче до ночі. Я тоді щось без настрою … Розговорилися. Поскаржилася йому на щось … Ну і слово за слово. – Віра зітхнула. – У мене давно нікого не було, у нього теж. Ну що ти дивишся? Не чужі все-таки люди!
Дитина. Власна дитина, мріяти і думати про яку Віра вже собі заборонила. За десять років шлюбу і два роки, що вони зустрічалися до весілля, у неї ні разу не вийшло завагітніти. Усілякі обстеження не виявили ніяких проблем ні у нього, ні в неї.
– Просто так буває, – сказав лікар. – Перестаньте думати про це.
І Віра перестала. І подала на розлучення.
Вирішила, що їх шлюб, їх відносини і все їхнє життя зайшли в глухий кут.
– І що ти будеш робити?
Голос Люди вивів Віру із заціпеніння. Вона подивилася на подругу так, ніби тільки зараз виявила її присутність в кімнаті.
– Тобто як – що?
З цієї миті Олег був забутий назавжди.
…
– Насправді це я попросив Сергія придумати переконливу причину, щоб не продавати нашу квартиру.
– Ах-х ти! – Віра легенько стукнула Андрія по лобі. – Знаєш, що зараз я не здатна злитися і тому зізнався?
Він ніжно поцілував її.
– Просто я ніколи. Ніколи не хотів розлучатися з тобою.
Вони лежали поруч в тиші, пробуючи на смак, смакуючи це відчуття від їх нового зближення.
– Напевно, потрібно купити тобі суконь на майбутнє. Побільше і ширше, так?
Віра піднялася, ввімкнула лампу і підійшла до свого коронного плаття, що досі висить на вішаку. Провела по ньому долонею зверху вниз.
– Ні. На майбутнє ми залишимо його. А зараз мені потрібні сукні на сьогодення. – Вона з посмішкою подивилася на Андрія. – А ходімо щось поїмо?