Що її нестало, Валя зрозуміла відразу. Ця думка виникла нізвідки і міцно зміцнилася в її свідомості. Ось тільки як це сталося, жінка абсолютно не пам’ятала.
-Дивно все це! Я ж здорова була, спортом, звичайно, не займалася, але свої сім соток перекопувала! І треба було таке перед Великоднем! – Валя навіть засмутилася.
Озирнувшись навколо, вона зрозуміла, що знаходиться десь в хмарному, ватяному лабіринті. Сонце просвічувало крізь туманну пелену, розрізаючи хмари променями-струнами.
-І що далі? Що робити ж тепер мені? – запитала Валя, звертаючись до порожнечі.
-Ну, як що? Ти не знаєш, чи що? – пролунав за її спиною скрипучий голосок.
Валя обернулася і побачила старенького. У довгій білій одежі, яка висіла на його худеньких плечах, босоніж, він стояв на хмарці і відщипував від неї шматочки, підкидаючи їх у повітря.
-Не знаю, уявіть собі! Не кожен день зі мною таке трапляється, взагалі-то!
-У тебе поки є кілька днів, політай, послухай, що люди про тебе говорять. Це ж найцікавіші дні. Стільки всього нового дізнаєшся, вже ти мені повір! – дідок підморгнув жінці і розчинився в повітрі.
Валентина ще трохи постояла, озираючись, а потім, зробивши крок у порожнечу, відчула, що летить. Повітря тримало її, немов пушинку, не даючи опуститися вниз.
-Добре, політати, так політати. Їсти я, начебто, не хочу, спати теж. Справ у мене тепер немає. Вільного часу вагон. Куди б спочатку податися? На роботу, там, напевно, всі в ш*ці від того, що мене не стало!
Валентина стала плавно спускатися все нижче до землі.
Валя працювала у великій фірмі, в бухгалтерському відділі. Вона, можна сказати, стояла біля витоків, прийшовши туди ще п’ятнадцять років тому. Стільки всього сталося за цей час! І загроза банкрутства, і зміна керівництва, і переїзди в інші офіси.
Валя була заступником головного бухгалтера, роботу свою любила, але ніколи не претендувала на вищі посади, побоюючись зайвої відповідальності. Крім неї було ще дві дівчини, бухгалтерки, які були її підлеглими. Вони всі сиділи в одному кабінеті.
Валі дівчата подобалися. Веселі, балакучі, Рита з Кірою багато розповідали Валентині про сучасну моду, ділилися своїми пригодами на любовному фронті, радилися з нею. Валентина, не маючи своїх дітей, вважала цих дівчаток, як би дочками, тому і ставилася до них з теплотою…
-Переживають, напевно, дівчата! А я ж обіцяла рецепт паски їм дати, так вони його просили! Навіть на листочок собі виписала, в ящик поклала, та не встигла їм віддати…
Валя не поспішаючи підлетіла до вікна бухгалтерії. Жалюзі були відкриті, всередині нікого не було.
-Напевно, на нараді, – здогадалася Валя.
Вона трохи почекала. Скоро двері відчинилися, дівчата бадьоро зайшли всередину. Вони щось говорили, але Валентина нічого не могла розібрати. Тоді вона просто пройшла крізь вікно, розсудивши, що в фільмах привиди так роблять, чому б і їй не спробувати. Жінка встала біля дальньої стінки, уважно розглядаючи обличчя колег.
Дівчата обговорювали її.
-Давно пара, скільки можна з цією бабулькою нам сидіти! Всі ці її поради, зітхання так набридли! Ти, Риточка, тепер заступником будеш, точно!
Кіра сіла на стілець біля столу і поправила бантик на блузці.
-Не факт! Може, когось зі сторони візьмуть, – припустила Рита.
-Не візьмуть. Директор сказав, що нову людину не візьме. Я сама чула!
Рита задоволено посміхнулася.
-Я, чур, за її стіл сяду! Мені там завжди подобалося! А то сиджу на проході, дме мені постійно! – Рита підійшла до столу Валентини, провела рукою по дорогій, дерев’яній стільниці. – Стіл у неї, бачиш, який, не те, що у нас. Гарний!
Дівчина відсунула крісло Валентини в сторону і відкрила ящик тумбочки.
-Так, що тут у нас? Як думаєш, Кіро, викинути все це? Навряд чи її чоловік, цей гуляка, прийде за речами?
-А що там у неї? Давай подивимося!
-Так, скріпки, степлер, папери. Давай ділити.
-Тут ще кава, дивись, ціла банка. Візьмемо?
-Звісно! Їй вже не знадобиться, а кава-то дорога!
Дівчата, не церемонячись, лазили по чужих шухлядах, відправляючи у відро для сміття все, що вважали непотрібним.
Валентина так і стояла з відкритим ротом, не вірячи своїм очам. Значить, вона просто вигадала собі тих двох милих дівчат, які бажали їй щастя і здоров’я зовсім недавно, вітаючи з ювілеєм! Все було лише в її уяві. Вона була їм не потрібна, заважала, сидячи за своїм дубовим столом і нагадуючи, що роки їх теж колись перевалять за сорок, п’ятдесят, а вони все ще не зайняли високі посади на роботі…
-Кіро, дивись, ось, здається, її рецепт паски!
-Де?
-Тут, на папірці, написаний. Вона ж нам обіцяла. На, перепиши собі. Добре хоч, що знайшли, а то мені пекти треба, чоловік просив!
Дівчата швиденько переписали рецепт.
-Навіть “спасибі” не сказали! Прикро. Не до сліз, звичайно, але неприємно, це точно, – подумала Валя.
Але її життя було набагато ширшим і більш насиченим, ніж ця кімната у висотній будівлі.
Валя хотіла, було, полетіти, але застигла біля вікна трохи нижче. В кімнаті було три людини. Вони стояли навколо одного з комп’ютерів і щось жваво обговорювали, тикаючи пальцями в монітор. Валя помітила четвертого, хлопчину в піджаку і блакитній сорочці. Той сидів і щось друкував, поки друзі підказували йому, що писати.
-А! Це той, новенький! Славік, здається, – Валя раптом згадала, як вчора міцно насварила його, цього парубка. Той подав відомості з помилками, Валя розсердилася, викликала його і відчитала прямо в кімнаті, при Кірі і Риті. Слава, випускник, тільки-тільки влаштувався до них, стояв червоний, як рак.
-Виправляє тепер, напевно, – Валентина зітхнула. – Даремно я вчора так з ним. І що на мене найшло? Тепер і вибачитися не зможу. Треба було спокійно викликати його і все пояснити…
Начебто дрібниця. Вчорашній день пройшов, молода людина виправить і здасть документи Риті або Кірі. Але він запам’ятав Валентину як сварливу жінку, яка накричала на нього при цих дівчатах. Валя відчула сором…
-Добре, минулого не повернеш. Я була не права, звичайно. Але він тепер буде акуратніше, не допустить помилки, за яку його могли б звільнити. Мабуть…
Валя провела рукою по склу та полетіла.
Пора було відвідати родичів.
У Валентини була старша сестра, Олена, яка разом з чоловіком якраз поїхала у відпустку. Вони довго збирали гроші, щоб з’їздити на море на острови. Навряд чи сестра вже в курсі, що сталося.
І правда, вона мирно спала. Різниця в часі берегла її від поганих новин, Олена ще не прочитала повідомлення, надіслане тіткою Свєтою, сестрою матері. Потім Олена побачить його, впустить телефон і покличе чоловіка. Вони довго будуть сидіти, обнявшись, а потім замовлять квитки назад додому. Олена завжди трепетно ставилася до молодшої сестри, хоча і часто була строга.
Валентині навіть захотілося швидко стерти сумне повідомлення, подарувавши сестрі ще хоч кілька днів екзотичного раю, але пальці духу не можуть управлятися з екраном телефону так само вправно, як тілесна оболонка. Валя впустила телефон на підлогу. Олена лише скривилася уві сні. Валя зітхнула. Нічого вже не змінити…
Кого б ще відвідати?
У жінки були подруги. З ними вона іноді розмовляла по телефону, ділилася порадами по городу, посилала листівки і зрідка зустрічалася на свята. Жінки спілкувалися з дитинства, виросли в одному дворі, ось і підтримували зв’язок.
-Орисю, чула, Валька-то того! – почула Валентина схлипуючий голос подруги, Галини.
-Та ти що! – Орися на іншому кінці дроту відразу заохала, заголосила.
Валя, Орися і Галя були з простих сімей, разом стояли в чергах по сосиски, носили заштопані колготки і валянки взимку. Їм не потрібно було красуватися один перед одним, з ними Валя відчувала себе спокійно. Не те, що на роботі.
Жінки ще трохи поговорили, вирішивши зустрітися і пом’янути Валю.
-О! Побувати на своїх поминках – це ще потрібно примудритися! – з цікавістю подумала Валя і вирішила обов’язково відвідати подруг ще раз, ввечері.
Був у Валі ще й чоловік. Ну, як був, згідно із документами був. За життя вони просто ділили одну квартиру. Чоловік став гуляти років десять тому. Спочатку Валя не звертала уваги, виправдовувала його в очах подруг, шкодувала. Потім намагалася лікувати, рятувати, сварилася, переконувала. А потім махнула рукою. Вона сподівалася, що скоро зможе переїхати в іншу квартиру, залишивши недолугого чоловіка одного. Не встигла…
Чи любила вона його? Валя задумливо перебирала руками в повітрі, наче повільно перепливаючи відстань до будинку. Любила, але того, яким він був раніше. Завзятий, спортивний, легкий на підйом, уважний і добрий. Таким вона його пам’ятала. Все змінив випадок. Нещастя на роботі, звільнення за станом здоров’я. Він став відчувати себе непотрібним. Тому й загуляв.
Валя тихо пройшла крізь двері своєї квартири. Було тихо. Лише холодильник гудів на кухні. Валентина пропливла на кухню. Ще вчора вона лягала спати, перемивши весь посуд і поставивши пектися хліб на ніч. Тепер посуд, брудний і засохлий, знову лежав у раковині, хлібопічка втомлено кліпала червоним вогником, на плиті стояла сковорода, на столі – келихи.
-Вже згадав! Першим встиг, напевно, – підібгавши губи, подумала Валя. – Цікаво, мене вдома не стало? От він переполошився, напевно!
Валя знайшла чоловіка в кімнаті. Він спав. Валя схилилася над ним і заглянула в обличчя. Вона все ще його трохи любила, уві сні чоловік ставав таким, яким був у молодості, зморшки розгладжувалися, підборіддя переставало тремтіти, видаючи слабість. На щоках сплячого було видно сліди сліз.
-Переживає, бідний! Тепер як він без мене! – Валі стало шкода чоловіка. Який не який, а близька людина…
І тут у двері подзвонили. Чоловік відкрив очі і, швидко піднявшись, пройшов в коридор.
-Ви кімнату здаєте? – почула Валентина чужі голоси.
-Так, проходите. Ось тут.
-Пробачте, але тут чиїсь речі!
-Нічого, якщо потрібні, можу продати за десятку. Якщо ні, винесу, продам іншим. Вирішуйте!
Валя побачила, як в її кімнату зайшли троє чоловіків. Чи то будівельники, то чи слюсарі. Вони стали перебирати речі в кімнаті, обговорюючи, що їм може знадобитися.
Валя в заціпенінні стояла в кутку. Їй хотілося кричати. Але вона не могла поворухнутися. Душа не повинна завдавати шкоди, вона вище цього!
-Залишити! – почула вона голос. Поруч стояв знову дідок. – Дурниця це все. Тобі це вже не потрібно. Йому користі теж не принесе. Головне, що ти це побачила. А тепер підемо!
Дідок узяв Валентину за руку, і вони, пройшовши через стіну будинку, зупинилися біля вікна сусіда.
Валя знала його вже давно. Петро Миколайович, був завжди ввічливий і підтягнутий. Він часто допомагав сусідці донести важкі сумки, якщо зустрічав Валю на вулиці. Ніколи не “переходив кордонів”, але Валя знала, що подобається йому. Так-так, в свої-то роки вона могла комусь сподобатися! Її це іноді навіть дивувало. Чоловік, той давно не звертав уваги на свою дружину, а більше цікавився плодами її праць на кухні та днями зарплати.
Зараз Петро Миколайович сидів за столом на кухні і незрячим поглядом дивився перед собою. Було помітно, що він сильно засмучений.
-Що з ним? – тихо запитала Валентина свого попутника.
-Сьогодні він втратив близьку людину, Валя. Він шкодує, що не встиг сказати їй, як він дорожить нею.
-Треба ж, і у нього когось не стало! – здивувалася Валентина.
-Так все того ж, – посміхнувся її попутник і зник.
Жінка хотіла ще щось запитати, але тут застигла. Вона почала розуміти, що означають слова старого…
…Будильник задзвонив якраз на тому місці, коли Валя, уві сні, намагалася погладити по плечу Петра Миколайовича, але у неї все ніяк не виходило. Жінка різко сіла на ліжку і вимкнула дзвінок. Вона здивовано озирнулась навколо. Це був лише сон, але який реальний! Валентина ніяк не могла прийти в себе.
А потім тихо встала, намагаючись не розбудити чоловіка, пройшла на кухню, зробила собі чашку міцної кави і все продумала. Хто знає, скільки вона ще проживе, потрібно постаратися все виправити.
Речі чоловіка чекали його в коридорі, зібрані в чемодан. Рецепт паски Валя все ж дівчаткам сказала, якщо вже обіцяла, але тепер дивилася на Риту і Кіру якось по-іншому, а вони не могли зрозуміти, в чому справа.
Славіка Валя попросила зайти до неї для невеликого навчання; сестрі жінка послала повідомлення-листівку з теплими словами, а от як бути з Петром Миколайовичем, Валя поки не знала. Але сподівалася, що він, нарешті, зробить перший крок.
А поки, прибігши додому після роботи, Валя спекла дві паски. Собі і сусідові. І не дарма.