– Марія, ти чого копаєшся так довго? Скільки я повинен чекати на свою краватку? – Марія перестала прасувати краватку і поспішила принести її чоловікові.
– Андрію, ну ти чого, справді? Не міг ще вчора визначитися, що одягатимеш? Я вночі не спала майже, дошивала сукню на замовлення, зараз ледве рухаюся, ще ти вернеш носа від усього. Це третя краватка вже. Скільки я ще маю принести, щоб ти нарешті залишився задоволений?
– Скільки треба буде, стільки й принесеш! Здається, краватка мені зовсім не личить до цього костюма.
Марія важко зітхнула, готова вже відправити чоловіка самого прасувати собі нову краватку, але вона скривила губи, цокнула язиком і глянула на наручний годинник.
– Гаразд. І так зійде! Не маю часу зараз. Ти щось розлінилася зовсім. Жодної користі від тебе.
Слова чоловіка прозвучали прикро. За два з половиною роки шлюбу він дуже змінився. З доброго розуміючого юнака перетворився на самовдоволеного нарциса, який думає тільки про себе. Останнім часом він міг сказати образливі слова, за які потім навіть не думав вибачатися, вважаючи, що нічого незвичайного не сталося. Поганого – тим паче.
– На правду не ображаються! – якось сказав Андрій, коли зробив дружині зауваження і заявив, що виглядає вона, як сільська бабуся у своїй строкатій сукні. Сукню цю Марія пошила сама з тканини, що залишилася від замовлення. Вона їй дуже подобалося, була зручна і досить гарна, тож слова чоловіка важко зачепили, але він і не подумав, що сказав щось не те.
Коли чоловік поїхав, Марія замислилась. Може, міське життя змінило його? Коли Андрію дісталася квартира у місті у спадок, вони вирішили одружитися та перебратися до міста, щоб знайти нормальну роботу. Андрій зумів по знайомству влаштуватися в офіс і майже відразу перетворився на «білу людину», забувши, що сам колись ріс у селі та чистив за худобою.
Марії пощастило менше: роботу знайти було складно, тому вона почала брати замовлення з ремонту одягу та пошиття нового додому. Поступово вона набрала постійних клієнтів і почала заробляти добре, але чоловік все одно вважав, що якщо вона сидить вдома, значить, нічого не робить. Він усе частіше став сваритися і висловлювати свої невдоволення: то пил знайде на полицях, то вечеря йому здалася пересоленою, то дружина неуважна до нього. Марія щосили намагалася зберегти шлюб, але щоразу, коли чоловік говорив їй образливі слова, думала, що це даремно.
Ось і тепер, сидячи над сукнею, доробляючи фінальні штрихи, Марія з тугою думала, що Андрій її розлюбив. А може, він зустрів іншу? Тож так поводився зі своєю дружиною? Чи хотів, щоб Марія сама його залишила? Від цієї думки було важко. Та не могло так бути!
Увечері Андрій повернувся у піднесеному настрої та повідомив, що йому заплатять хорошу премію.
– Бачиш, який я в тебе молодець! Ти на мене повинна молитися! Мама каже, що тобі зі мною пощастило! Такого чоловіка відхопила, ще й завжди невдоволена ходиш. Чого ось тобі не вистачає?
– Може, трохи твоєї ніжності? – Марія вирішила поговорити з чоловіком і дати йому зрозуміти, що його поведінку вважає недоречною.
– Вважаєш, що я недостатньо часу тобі приділяю? Якщо ти справді так думаєш, то я спробую стати ніжнішим. Ти кажи, якщо щось не так. Я з роботою зараз сам не свій, намагаюся щосили, щоб підвищення отримати. Можу справді іноді забувати. Поправляй мене, якщо раптом переходжу межу дозволеного. Я можу просто не помічати цього, але я не хочу ображати тебе.
Андрій наблизився до дружини і притис її до себе, як робив це раніше. Марія заплакала від емоцій, що наринули. Вона вже думала, що все скінчено, але Андрій показав, що досі любить її і не хоче втрачати. Він був готовий змінитися, отже, не знайшов собі іншу, і в них залишався шанс налагодити стосунки.
Кілька тижнів все було справді добре: чоловік не грубив, навіть квіти приніс Марії, і вона остаточно розслабилася.
– А ти куди збираєшся? – Запитав Андрій, потягуючи ранкову каву. – Красу наводиш…
– Я ж на вокзал поїду зараз. Бабусю зустрічати. Ти ж знаєш, що вона сьогодні в нас ночуватиме. Я тобі ще тиждень тому про це говорила.
– Точно! Забув зовсім. Ну гаразд. Їдь, але сильно не вбирайся. Я таки ревнивий чоловік. Забувати про це не варто.
Марія посміхнулася. Їй було приємно чути такі слова. Чоловік хоч і не сказав, але зробив їй комплімент. Радість клекотіла всередині, і як тільки зустріла бабусю, то поспішила розповісти їй, як чудово у них із Андрієм складаються стосунки.
– Напевно, він і справді втомлювався, тому не приділяв тобі достатньо часу, – підтримала бабуся. – Ну і добре, що ви зуміли вирішити всі питання, бо важко було чути твій голос засмучений. Як переживала. І схуднула, дивлюся. Зовсім не їси нічого?
– Просто працюю багато. Бабусю, я така щаслива. Тепер я тільки переконалася, що ми з Андрієм разом назавжди. Перше кохання в нашому випадку ніколи не пройде. Я так переживала його втратити. Думала, що міське життя сильно змінило його, що більше не повернеться той хлопець, якого я покохала, але він знову дбає про мене. Намагається показувати своє кохання. Я така щаслива!
– Дай Бог! Я тільки буду рада, але якщо він посміє образити тебе, то отримає гарненько. Я образити тебе не дам.
Марія раділа. Вони зайшли з бабусею до магазину. Хотілося приготувати щось смачненьке, щоб порадувати чоловіка вечерею. Жінка запекла курочку в духовці, приготувала салат і рис на гарнір – дуже любив таку їжу її Андрійко.
Чоловік повернувся втомленим. Він покликав Марію до кімнати і зачинив за собою двері. Жінка потяглася, щоб обійняти та поцілувати чоловіка, але він не дозволив.
– Ти це… Постели бабусі своїй на кухні сьогодні. У нас матрац був на балконі старенький. До мене приїде друг, кімнату він займе!
Слова чоловіка ввели в ступор Марію. Бабуся приїхала всього на одну ніч, бо рано-вранці їй потрібно було їхати до лікарні, щоб здати тести. З села добиратися було б важкувато в таку рань, тож домовилися, що переночує воно в них, а потім онука проводить автобусом. І вже постало стільки проблем?
– Як я можу постелити бабусі на підлозі? Ти ж знав, що вона ночуватиме в нас. Навіщо тоді домовлявся із другом?
– Тебе запитати забув! – обурився Андрій. – Коли свою квартиру купиш, тоді й командуватимеш, а зараз ти живеш у моїй. І я не дозволю тобі вказувати, кого мені в кімнаті класти, а кого на підлозі.
Марія не розуміла, в який момент змінився її коханий, але тепер ще раз переконалася – він став іншим. Не такого хлопця вона покохала колись і не за того чоловіка вийшла заміж. Хоч Андрій і спробував згладити кути, а все одно не вийшло. Зміни у ньому було явно видно.
– Ти просив говорити, якщо перегинаєш. Ось зараз ти перегинаєш, – крізь сльози сказала Марія. – Ми з тобою родина. Бабуся – наша родина. А ти ось так просто готовий відправити її спати на підлозі заради свого друга?
– Бабуся – твоя сім’я, а не моя! А в мене тепер міські друзі і їм спати на підлозі незвично. Заспокойся вже. Сварку на порожньому місці закочуєш. Наче гарна дівчина, а розуму в тебе зовсім не залишилося. Бабці твоїй не вперше на підлозі спати, а то жодного разу не лягала, коли до вас гості до села приїжджали. Розкудахталася тут. Заспокойся і роби, що говорю. Вказуватимеш комусь іншому, але мені. Я чоловік і голова сім’ї, тож будь ласкава танцювати під мою дудочку.
Марія не змогла стриматися і висловила чоловіку все що думала. Потім вона запереживала і одразу ж пошкодувала про скоєне, хотіла вибачитися, але Андрій глянув на неї невдоволеним поглядом і посміхнувся.
– Ще раз насмілишся зробити щось подібне, не подивлюся, що ти жінка, так і знай. Роби, що я сказав, якщо не хочеш вилетіти і залишитися біля розбитого корита. Тобі такого чоловіка більше не знайти, а от я жінку красиву легко зустріну. Варто пальцем поманити, та у мене купа дівок із колективу в чергу вишикується.
– От і шукай! – вигукнула Марія. – І дякувати Богові, якщо мені такого чловіка, як ти, більше не знайти. Слава Богу!
Марія не стала нічого говорити, а кинулася збирати свої речі. Вона вирішила, що за замовлення, яке ще не почала робити, поверне гроші, а те, що доробила, знайде спосіб передати. Залишатися у квартирі чоловіка їй більше не хотілося. Він перетворився на чужу людину, з якою неприємно було перебувати поруч. І вже жодні спроби не допомогли б виправити це. Андрій намагався приховувати зміни, що трапилися з ним, але все, просилося назовні.
– Іди-йди! Подивимося, як ти приповзеш назад і в ніжки мені падатимеш. Потрібно ж! Уявила себе королевою!
Бабуся постаралася заступитися за внучку, але Андрій показав, що залишки совісті розтратив, і думка «чужої людини», яка його ще маленьким няньчила, йому зовсім нецікава.
Марія з бабусею зупинилися на ніч у готелі. Вранці жінка планувала віддати завершені замовлення та поїхати з бабусею до села. Вона більше не хотіла намагатись зберегти шлюб, який вийшов бракованим, а не справжнім.
З самого початку Андрій зазнався і уявив себе «міським», але якщо спочатку вдало приховував це, то тепер перетворився на негідну людину. З таким не хотілося мати нічого спільного. Марія навіть зраділа, що не встигла завагітніти і народити дитину. Вона планувала розлучитися з чоловіком і забути про роки, проведені разом з ним. Ймовірно, перше кохання не завжди залишається останнім. Любити ту людину, якою став її чоловік, Марія просто не могла. Не вийде більше заплющувати очі на правду і вдавати, що все добре.
Минуло два місяці. Марія отримала розлучення і потихеньку змогла відновитися після розлучення. Спочатку було важко, але згодом переживання вщухли. Марія переконала себе, що Андрія, якого вона покохала, не залишилося. Чому – велике питання, на яке не отримати вже відповіді. Та й не потрібне було це. Досить часу Марія намагалася зберегти сім’ю і боролася за чоловіка, а тепер просто втомилася.
Знайшовши роботу в місті, Марія виїжджала ранковим автобусом.
Поверталася на останньому. Батьки всіма силами намагалися підтримувати дочку. Батькові варто було стримувати себе, щоб не поїхати і не поставити колишнього зятя на місце. Однак Марія відразу сказала, що не бажає Андрію нічого поганого в ім’я кохання, яке було між ними до переїзду в місто.
Незабаром Марія винайняла квартиру і почала подумувати про оформлення іпотеки. На роботі за нею намагалися доглядати багато колег, але вона завжди відмовлялася піти на побачення, поки одного разу не зустріла того, хто потрапив в саму душу.
Стажер із адміністративного відділу чимось підкорив Марію, і вона почала зустрічатися з ним. Хтось шепотів і казали, що Марія зовсім не розумна, раз відкидала вигідних наречених заради якогось просточка, але ці плітки не мали значення. Разом можна було й гори згорнути, якщо справді захотіти цього. Через рік Марія та Семен зіграли весілля. Жінка знову почувала себе щасливою. Тоді в її житті знову з’явився Андрій. Він спробував повернути Марію, говорив, як сильно любить її і шкодує про розлучення, але в його слова не вірилося. Не любив… просто втомився з усім давати собі раду самотужки і розраховував на її підтримку, яку вже ніколи не отримає.
Нові жінки не могли заповнити порожнечу, що з’явилася в душі. Андрій намагався стати «своїм у дошку», щоб колеги прийняли його і ставилися до нього як до рівного, але не тільки дружину він втратив через це… в першу чергу самого себе. Саме з цієї причини більше не відчував цілісності і нічому не міг радіти. Але це були його проблеми. Марія та Семен берегли один одного. Вони не намагалися підлаштовуватися під оточуючих, намагаючись жити, насамперед – один для одного.