Ольга дивилася на екран телевізора, де йшла її улюблена передача і уявляла, як зараз відчиняться двері, в кімнаті з’явиться її улюблена внучка і, вигукнувши – «Бабусю!», підбіжить до неї.
Але цього не сталося. У квартирі тепер була тиша. І в цьому була винна вона…
А якщо правильно подумати – у чому її вина? У тому, що вона хотіла допомогти недолугій невістці розібратися в такому складному питанні, як почекати з народженням другої дитини?
У результаті винною виявилася вона, що спричинило сварку з сином.
Зітхнувши, жінка встала зі старенького дивана, який важко заскрипів, ніби зрадівши, що з нього зняли важку ношу.
Підійшовши до вікна, вона визирнула на вулицю, сподіваючись побачити сина, який іде додому.
На подвір’ї не було ані душі, тільки біля металевої огорожі, пофарбованої в зелений колір, причаївся білий з чорним хвостом сусідський кіт, що спостерігав за горобцями, які цвірінькали без угаву і пурхали з гілки на гілку на кущі бузку.
Кілька днів тому Ольга звернула увагу на бліде обличчя невістки і те, як вона відвернулася вбік, коли накладала кашу доньці на тарілку.
– Лесю, ти вагітна? – вона запитала прямо, не бажаючи витрачати час на зайві припущення.
Та злякано глянула на неї й кивнула.
– І який термін? – строгим голосом продовжила свекруха.
– Скоро місяць.
Непомітно зітхнувши з полегшенням, Ольга змінила тактику і почала переконувати невістку не поспішати з народженням другої дитини, почекати, доки підросте дочка, якій нещодавно виповнилося півтора року.
– Вадим знає?
– Я збиралася йому сьогодні сказати. Досі не була у цьому впевнена.
Почувши негативну відповідь, Ольга стала рішучішою.
Її син був молодим архітектором, і був дуже перспективним фахівцем.
Вадим часто засиджувався на кухні допізна над кресленнями, які брав як підробіток до основної роботи. Його дружина була у декретній відпустці і до того ж була “неекономною”, тож грошей молодій сім’ї не вистачало.
З першого дня знайомства Леся не справила на неї потрібного враження. Ольга була незадоволена вибором сина, але цього не показувала, знаючи, як син обожнює свою сім’ю.
Витративши все своє красномовство, Ользі вдалося вмовити невістку сходити до лікаря проконсультуватися і зробити процедури.
У тому, що вона не зможе суперечити їй, вона не сумнівалася. Невістка була поступливою, несварливою і завжди прислухалася до її слів.
Ледь їй вдалося умовити Лесю не говорити нічого чоловікові, щоб не засмучувати його. Адже тепер йому доведеться працювати ще більше, щоб прогодувати дружину і двох дітей.
Подзвонивши у міську поліклініку, у реєстратурі вона дізналася години прийому жіночого лікаря.
У той самий злощасний день все не складалося з ранку.
Під час сніданку Ольга розбила свою улюблену чашку.
Леся була як ніколи повільною і знехотя збиралася в поліклініку. Після її відходу Тетяна почала вередувати, чого не спостерігалося за нею раніше.
Дівчинка, яка спокійно сиділа на килимі і складала в піраміду кубики, раптом згадала про свою улюблену ляльку, почала пхикати і кликати маму. На слова бабусі вона не реагувала.
Почувши, як гримнули вхідні двері, Тетянка кинулася в коридор із вигуком:
– Мамо!
Ольга попрямувала слідом за нею і здивувалася, побачивши Лесю.
– Ти так швидко прийшла? Все гаразд?
Леся кивнула, пройшла в кімнату і, вмостившись на дивані, посадила дочку собі на коліна. Та щось лепетала, показуючи матері ляльку, знайдену в їхній кімнаті під ліжком.
– Сонечко моє, що трапилося? Ти загубила ляльку?
– Лесю, поясни мені, будь ласка, чому ти так рано прийшла?
– Я не пішла в поліклініку.
– Як?! Чому?!
– Я маю спочатку поговорити з Вадимом. Я вважаю, що ми прийняли неправильне рішення – приховати від нього мою вагітність. Я поговорю з ним, і ми будемо думати разом, як нам вчинити далі.
Вражена Ольга дивилася на невістку, відкривши рота, і не могла повірити, що та зруйнувала всі їхні плани.
Підійшовши до дивана і взявши руки в боки перед невісткою, вона несподівано для себе вигукнула:
– Як це так – ми будемо думати?! Звісно, мій син скаже: народжуй. Він і зараз ночами не висипається, допізна засиджуючись над кресленнями. А ти подумала, як йому буде потім? Та й не тільки йому, а й тобі теж?
Дівчинці буде трохи більше двох років, коли народиться друга дитина. Думаєш, ти сама впораєшся? Чи ти сподіваєшся на мою допомогу? Не вийде. Лесю, послухай мене! Поки не пізно, йди на процедури.
– Я не піду, – твердо заявила Леся.
– Господи, не ускладнюй вам обом життя, будь ласка, сходи, поки не пізно. Ви ще молоді. Встигнеш. Хай Тетяна хоч трохи підросте.
– Ні. Я все вирішила. Спочатку я поговорю зі своїм чоловіком.
Продовжити Ольга не встигла. У дверях з’явився схвильований Вадим.
– Що тут відбувається?
– Тато! – радісна Тетяна кинулася до батька.
З появою сина Ольга розгубилася і безпорадним поглядом оглянула кімнату. Було ясно, що Вадим чув усю розмову.
– Синку…
– Як я зрозумів, ти вмовляла мою дружину не народжувати малюка?
– Вадиме, ти все неправильно зрозумів. Я ж про ваше майбутнє турбуюся…
Далі відбулася дуже важка для неї розмова.
Виявилося, що Вадим зайшов у квартиру на початку розмови, але вони з Лесею цього не почули через її галас.
Син не хотів зрозуміти і прийняти її аргументи. Взявши доньку на руки, разом із дружиною він пішов у свою кімнату.
Вперше вони вечеряли окремо. Ольга робила спроби поговорити з ним, але Вадим холодно зупиняв її зі словами:
– Вибач, я поки не готовий говорити з тобо.
Через день син сказав, що вони переїдуть на квартиру приятеля. Там поживуть два місяці, доки не знайдуть житло.
Для Ольги ця звістка була як грім серед ясного неба. Вона відмовлялася вірити в те, яке рішення ухвалив її син.
Спочатку вона ахнула, наче на неї вилили відро холодної води. Потім помовчала і, отямившись, почала просити сина не поспішати з прийняттям рішення.
– Мамо, будь ласка, не треба намагатися переконати мене в тому, що я роблю помилку. Ми поживемо якийсь час окремо. Це піде на користь і тобі, і нам.
– Синку, ти не можеш так вчинити…
– Можу. Я доросла людина. І я хочу жити своїм життям, а не за планом, складеним тобою.
Коли він пішов у свою кімнату, вона крутила в руках нову чашку і дивилася пустим поглядом у своє відображення в чайнику для заварювання.
На Лесю, яка зайшла на кухню, вона навіть не глянула, а тільки сказала:
– У тому, що сталося, винна тільки ти. Через тебе я посварилася зі своїм сином.
Леся з подивом глянула на свекруху, але не сказала у відповідь ані слова й пішла.
– Ця простачка, чи то прикидається, чи надто хитра і знає, що робить, – подумала Ольга, дивлячись їй услід.
Спочатку їй було самотньо у порожній квартирі. Кілька разів на день вона заходила в кімнату сина і дивилася на спорожніле дитяче ліжечко внучки, де тепер лежали її м’які іграшки.
За обідом іноді забувалась і з подивом поглядала на маленьку каструльку приготовленого нею ж супу, задаючи собі питання:
– Кому ж цього вистачить?
Потім згадувала, що тепер вона сама і туга хвилею знову находила на неї…
Якось їй подзвонила подруга по інституту й запропонувала поїхати з нею на дачу. Вони й раніше їздили разом туди на тиждень, а то й більше під час відпустки.
Цього разу вони провели на природі три дні.
Увечері до них зазирнула Марина, миловидна жінка, яка приїжджала часом на сусідню дачу. Будиночок був її батьків, зовсім покинутий після того, як їх не стало.
Брат Марини, який багато років пропрацював далекобійником, вийшов на заслужений відпочинок.
Він вирішив повернутися у рідні краї. Міська квартира, в якій за кілька років змінилися квартиранти, потребувала капітального ремонту. Завершивши його, брат почав упорядковувати ще й дачу.
Під час чаювання Ольга зауважила, що сусідка з цікавістю поглядає на неї і ніби хоче щось сказати. Вона вже збиралася поцікавитися, що вона збирається сказати, як Марина випередила її і запитала:
– Ольго, а в тебе не виникало бажання вийти заміж?
Поперхнувшись від несподіванки чаєм, та з усмішкою запитала:
– У тебе є на прикметі наречений для мене?!
Відповідь Марини її здивувала.
– Справа в тому, що мій брат кілька років тому овдовів. Живе один. Ми з тобою давно знайомі. Пощастило, що я приїхала, подивитися, як ідуть тут у нього справи. Почула знайомі голоси, здогадалася, що ви приїхали. І тут мене осяяло! Ви з братом дуже пасували б один одному.
Бажання відпочити на дачі у подруги й відволіктися від думок про сварку із сином не стало успішним.
– Олю, це непоганий варіант… Я б не радила тобі відмовлятися, – сказала, підморгнувши, Зоя.
– Так ти знала, що вона збирається сватати мене за свого брата?! – вигукнула Ольга, як тільки квітчастий сарафан Марини зник за хвірткою.
– Ні, Олю, не знала. Ти ж сама чула, що ця думка в неї зʼявилася сьогодні.
– Абсурд якийсь. Чому вона не запропонувала тобі вийти за нього?
Зоя розреготалася.
– Я ж не така гарна, як ти. І до того ж у мене є зайві кілограми, а її братові, як вона проговорилася мені, не подобаються повненькі.
Наступного дня, ближче до вечора, подруги лягли на шезлонгах у купальниках, вирішивши позасмагати.
Із сусідньої ділянки почувся запах шашликів.
– Ох, який аромат! – сказала Зоя.
Не встигла вона це сказати, як відкрилася хвіртка і на подвір’ї з’явилася сусідка.
– Дівчатка, а я по вас! Запрошую вас на шашлики. В нас у саду зібралася невелика компанія!
Ольга почала відмовлятися, але Зоя наполягла і повела її до виходу.
Біля мангалу порався якийсь худорлявий чоловік у старих шортах і в якійсь старій подертій футболці… Він тихо щось наспівував…
Побачивши жінок, чоловік усміхнувся.
– Здрастуйте, я дуже радий. Дозвольте представитися – Михайло.
Він награно вклонився.
– Здрастуйте, – відповіла за обох Зоя.
Ольга хотіла розвернутися і піти, відчувши себе ображеною.
Взявши подругу за лікоть, вона прошипіла їй майже на вухо:
– Ходімо звідси швидше. Марина вирішила посміятися? Що це за мужик?
– І не подумаю! – засміялася їй у відповідь подруга. – У нас немає готової вечері, а тут такий смачний шашлик. Я хочу спробувати.
Марина ставила посуд на стіл, де стояли тарілки з нарізаними овочами.
– А ось і шашличок! – до столу підійшов із шампурами в руках Михайло.
– Іванку, а ми на тебе чекаємо! – гукнула кудись у бік Марина.
Ольга повернула голову і застигла від побаченого.
До них прямував невисокий чоловік міцної статури. Він на ходу застібав ґудзики на сорочці.
– Добрий вечір. Перепрошую за запізнення…
– Познайомтеся, це мій брат!
Чоловік привітно посміхнувся і доторкнувся до свого вологого волосся.
– Привіт, Іванку. Давно не бачилися з тобою, – сказала Зоя, глянула на Марину і підморгнула їй.
Її подруга ледь помітно кивнула, не знаючи, куди сховатися від збентеження:
– Дуже приємно. Ольга.
Перед сном подруги сиділи на ґанку і милувалися нескінченним нічним небом.
– Олю, я б радила тобі не відмовляти Іванові. У твого сина вже своя родина. Ти віддала йому всю юність. Прийми все як належне й залиш їх у спокої. Нехай живуть за своїми правилами. Тепер подумай про себе.
– Зою, я ось думаю… Я була неправа по відношенню до Лесі. Не варто мені втручатися в їхні сімейні справи, – зітхнула Ольга.
Подруга обійняла її за плечі.
– Все добре. Твій Вадим – розумний хлопець. Він усе зрозуміє й пробачить.
– А ось щодо Івана… Стільки років я була одна. Чи зможу я звикнути до присутності у своєму житті нової людини?
– Звичайно, зможеш! Ой! Зовсім забула тобі сказати. От же ж голова! Була я два дні тому у салоні краси своєї знайомої. Їм потрібний адміністратор. Я сказала, що в мене є на прикметі людина і попросила почекати до понеділка. Тож будь готова, ми з тобою підемо знайомитись з твоїми майбутніми обов’язками.
– Ти мені пропонуєш роботу? – оторопіла Ольга.
– Ну так. А що – подобається сидіти одній у чотирьох стінах?
…За два місяці ввечері до матері зазирнув Вадим.
– Привіт, мамо. Я приїхав забрати деякі теплі речі…
Від вечері він відмовився, сказавши, що нещодавно їв. Попросив чаю.
– Як почувається Леся?
– Все добре, – син широко посміхнувся. – У нас буде хлопчик.
Вони проговорили дві години. Вадим розповів, що Таня вже почала ходити в садок. Поки що залишається всього на три години. Її забирають додому і спить вона вже вдома. У садку їй подобається.
Леся подружилася з молодою жінкою, яка жила на одному сходовому майданчику.
Ганна відкрила нещодавно магазин жіночої білизни і була зайнята з ранку до вечора.
Дізнавшись, що Леся викладачка англійської мови, сусідка попросила позайматися з її дочкою, ученицею третього класу, щоб її трохи підтягти по навчанню.
Пізніше Леся почала забирати дівчинку зі школи, допомагала їй з уроками. Вечорами забирала її з собою й Тетяною на прогулянку.
Сусідка не могла натішитися тим, що їй так пощастило, і добре оплачувала послуги Лесі.
Вадим поцікавився справами матері й зазначив, що вона змінилася.
Ольга своєю чергою поділилася новиною, що Зоя допомогла їй влаштуватися на роботу. Подумавши трохи, бентежачись, розповіла, що в її житті з’явився чоловік…
Син посміхнувся:
– Бачиш, мамо, як обставини склалися сприятливо для тебе після того, як ми стали жити окремо. Я за тебе дуже радий!
Поглянувши на об’ємні сумки біля дверей, Ольга поцікавилася, чи викликав син таксі.
– Ні, мамо. Я своєю машиною.
– Ви купили машину?! – ахнула Ольга. – Але звідки…
– Звідки гроші? – зупинив її син. – Ти завжди мене недооцінювала. Я потроху відкладав. А ще нещодавно у мене з’явився клієнт, людина при грошах, якому я готував креслення заміського будинку.
Він купив собі новий автомобіль. Старий хотів якось збути, але займатися продажем не мав часу.
Помітивши, як я з цікавістю оглядаю автомобіль, уявляєш, запропонував мені взяти його на виплату. Я навіть не очікував.
Сказав, що подумаю. Поговорили з Лесею і вирішили погодитися. Тепер у нас є машина, хоч і не нова, але на ходу. Щомісяця переказую гроші за неї…
…Через пів року з пологового виписували Лесю з малюком. На виписці були батьки Лесі й сестра з чоловіком. Крім того, прийшла і нова подруга Лесі Ганна зі своєю дочкою. Ольга була разом із Іваном.
Задовго до цього вона переїхала до нього й передала ключі від своєї квартири Вадиму. Там було зроблено косметичний ремонт і все було готове до зустрічі Лесі з малюком.
На вихідних Ольга часто зідзвонювалася з Лесею й пропонувала свою допомогу. При необхідності приїжджала до сина й гуляла з Тетяною і з маленьким.
Хіба можна зовсім відмовитися і не допомагати дітям з онуками? Хто ж їм допоможе, якщо не рідна бабуся?
Під кінець весни, Зоя звільнилася з роботи й поїхала на дачу, пояснивши тим, що втомилася від міської метушні. Щойно почалися літні канікули, вона попросила привезти до неї онуків, Іринку й Віталія.
Незабаром і Ольга, на вимогу чоловіка, пішла з роботи і на все літо вирушила разом з Тетяною на дачу, куди у вихідні приїжджав Іван.
Подруги проводили час разом, гуляючи разом з онуками на природі.
Спочатку Віталій із сестричкою не хотіли рано вставати, але, почувши, що Тетяна, яка молодша за них, не пропустила ще жодну ранкову прогулянку, почали вставати раніше бабусі.
Село, де діти проводили час зі своїми бабусями, залишиться назавжди в їхній пам’яті як тепле і затишне місце з чудовою природою, де сяяло, як сонечко, добре обличчя бабусі, яка завжди усміхалася…
…Наближався вересень. Діти поверталися в місто, щоб підготуватися до початку нового навчального року. І виїжджали вони з села неохоче, втішаючи себе думкою, що наступного року вони обов’язково сюди повернуться.
Повернуться разом з бабусею…