Минулий рік Катя почала по-іншому.
Вона загадала собі на Новий рік заліковку з гарними оцінками замість звичного «зустріти другу половинку», а також переїхала від батьків і всерйоз зайнялася навчанням.
З коханням Каті якось не щастило, хоч вона у своїх мріях уявляла поряд із собою зовсім не казкового принца.
Хотілося зустріти чоловіка, який любить і розуміє.
Звичайного…
Але коли такі прості бажання не збувалися, дівчина вирішила присвятити більше часу навчанню.
Тим більше, що це був передостанній курс університету.
Домовилася з Миколаєм і з собою:
– Цього року ніяких «лав сторіс»!
Переїхавши від батьків, Катя швидко зрозуміла, що вона з побутом на «ви», як і з технікою.
Січень пішов на знайомство з кухнею та рецептами, а наприкінці лютого виникли проблеми з ноутбуком.
Потрібна була допомога, серед друзів, хто розумівся в цьому, не було.
Одним словом, написала Катя одному молодому чоловікові, з яким жодного разу не бачилася, але спілкувалася в мережі і знала, що він розуміється в компʼютерах.
Вона розповіла йому про проблему, а той одразу погодився допомогти.
Хлопець запропонував зустрітися… 8 березня! Бо більше вільних днів він не мав…
Та й Катя, в принципі, теж не мала часу. Тому дівчина погодилася.
А потім… Злякалася.
Як це вона пустить в дім незнайомого чоловіка?!
Раптом він той… Не зовсім хороша людина?
Потім Катя подумала і вирішила, що одягнеться скромно, фарбуватися не буде, говорити з ним особливо теж.
Хлопець зробить свою роботу та й піде.
До його приходу Катя у домашній довгій кофті, з хвостиком на голові і без краплі косметики, пішла зустрічати гостя.
Вона спустилася до підʼїзду й оторопіла від побаченого.
Замість програміста в окулярах біля дверей стояв високий, гарно одягнений хлопець із букетом тюльпанів в руках.
На квіти Катя точно не очікувала. Вона збентежилася. У тому числі свого зовнішнього вигляду.
Чоловік он до свята підготувався, а тут якась незрозуміло хто…
Але подітися не було куди. Катя посміхнулася, взяла букет і подякувала хлопцю.
Після того як Вадим поремонтував ноутбук, вона запропонувала йому чаю з пирогом.
Вони розговорилися, а наступного дня разом пішли в кіно…
Молоді стали зустрічатись щотижня. При цьому запевняли себе, що це просто дружба і нічого більше.
Так от пощастило – зустрілися дві самотності, які розуміли один одного з півслова, тому й спілкувалися майже щодня.
Але поступово стосунки із дружніх переросли у любовні.
На цей рік вже було заплановане весілля! Така от іронія долі. Чи іронія кохання…
Вадим потім розповів, що в день знайомства він прокинувся із відчуттям того, що в його житті має статися щось важливе.
Не знав хлопець тільки хороше чи погане.
Він взагалі завжди вірив – справжнє почуття може знайти вас будь-якої миті.
Його батьки зустрілися повністю випадково.
Мама стояла на світлофорі, і хтось пригальмувавши, сильно забризкав водою з калюжі їй світле пальто.
За мить водій вийшов з машини з вибаченнями.
Спочатку дівчина просто заплакала, а потім спитала:
– Що ви наробили? Як я в такому вигляді піду на роботу?
– А ви не ідіть, – запропонував той. – Давайте десь посидимо?!
– Ви у своєму розумі?! Хочете, щоб я втратила не лише пальто, а й роботу?!
– Можу дати вам довідку, чи лікарняний, – лагідно відповів той. – Я лікар.
Вона засміялася і, звісно ж, погодилася.
А через три дні не роздумуючи відповіла згодою на пропозицію руки та серця.
І завжди дякувала долі за той день, який змінив її життя.
Говорила, що щастя швидкоплинне і, якщо вже пощастило опинитися в потрібному місці в потрібний час – дивіться уважно!
Кохання нічого не боїться. Воно знаходить усіх!
Така ось іронія…