Акуратно склавши замовлений обід у сумку для перевезення та перевіривши, щоб сумка виявилася герметично закритою, Віка попрямувала до свого улюбленого велосипеда. Працювати кур’єром дівчина влаштувалася кілька тижнів тому, і їй сподобалося, хай поки що й не вдалося подолати пережиття перед натисканням кнопки дзвінка, адже ніколи не знаєш, хто тобі відчинить двері.
Якось Віка вже натрапила на компанію добряче «веселих» хлопців, які активно пропонували їй приєднатися до їхніх веселощів, і дівчині ледве вдалося піти. Однак Віка намагалася переконати себе, що інші працюють, отже і в неї все обов’язково виходить. Ось її однокласниця, Лариса, за літо стільки заробити примудрилася, що купила собі новенький айфон останньої моделі.
Звичайно, в айфоні у Віки потреби не було, не здавався він їй такою вже цінністю… А от накопичити на подарунок матері дуже хотілося. Останнім часом вона надто багато часу проводила на роботі, втомлювалася дуже й майже не спілкувалася з дочкою. Якщо раніше вони могли піти погуляти у вихідні та посекретничати, то тепер і ці дні у матері були зайняті. І це дуже пригнічувало. Хотілося допомогти їй, подарувати новий ноутбук, бо старий у мами зламався, і вона саме з цієї причини затримувалася на роботі допізна, хоч раніше могла доробити все вдома.
Звичайно, батько вже пропонував мамі купити їй новий ноутбук або стаціонарний комп’ютер, але вона постійно говорила, що вони не можуть дозволити собі таке придбання навіть у розстрочку. Кур’єром Віці пощастило влаштуватися через Ларису. Батькам дівчина нічого не стала розповідати, і коли виїжджала на роботу, то говорила, що пішла до бібліотеки чи до подруг, бо їй просто не дозволили б працювати доставщицею, адже батьки завжди сильно переживали за безпеку доньки. Можливо, це було неправильно, адже батьки повинні знати, де знаходиться їхня дочка, але Віці дуже хотілося зробити подарунок. І, відвозячи нове замовлення, вона навіть не підозрювала, що сюрприз чекатиме саме на неї.
Під’їхавши за вказаною в заявці адресою, Віка пристебнула велосипед до невеликої огорожі, підійшла до під’їзних дверей і набрала по домофону номер потрібної квартири. Чомусь усередині з’явилося погане передчуття.
“Все буде добре”, – постаралася переконати себе Віка.
Їй відкрили, навіть не питаючи, хто там. Піднявшись на потрібний поверх, дівчина кілька хвилин не наважувалася натискати на кнопку дзвінка. На запитання «хто там», вона з якимось хрипом, відповіла:
– Служба доставки!
Обернувшись у бік дверей, що відкрилися, Віка дістала пакунок із замовленням і ручку.
– Розпишіться в отриманні! – Вимовила дівчина і повільно підняла погляд.
Побачивши свою матір у коротенькому халатику, що ледве прикриває хоч частину її тіла, Віка застигла на місці.
– Таню, став скоріше підпис! Я голодний у всіх сенсах цього слова! – почувся незнайомий чоловічий голос, і на задньому плані промайнув високий чоловік.
До такого на тренінгах її не готували.
Віка дивилася на матір із розкритим від подиву ротом, а та дивилася на неї. Першою, звичайно ж, опам’яталася Тетяна.
– Я не знаю, чому ти працюєш кур’єром, але про це ми поговоримо згодом! Будь ласка, не роби нічого, я тобі все поясню, гаразд? Не розповідай нічого батькові тільки! – Почала просити матір, а Віка простягла їй листок.
– Розпишіться, будь ласка, в отриманні замовлення, – пробурмотіла вона, відмовляючись вірити, що це її мати. Діставши з сумки пакет із їжею з ресторану, не найдешевшою, до речі, Віка простягла його замовниці. Нічого такого вони вдома зроду не їли, обходилися пісними супчиками, макаронами, бо матері останні півроку доводилося покривати велику недостачу, яку на неї «почепили» на роботі через помилку в бухгалтерській звітності.
Тетяна поставила розгонистий підпис тремтячою рукою, прийняла пакет з їжею і подивилася на дочку. Так уважно, немов це та чимось згрішила чи отримала двійку за чверть по важливому предмету.
– Віка, будь ласка, дозволь мені порозумітися! Дочекайся мене вдома і нічого не говори батькові. І тоді я не розповім йому і твій маленький секрет. Все буде як раніше. Просто дочекайся мене.
Вона не казала, що поїде з дочкою прямо зараз додому, що покине цього свого… Хто він був? Коханець? З друзями в такому вигляді не веселяться … Будь-кому було зрозуміло, на який такий додатковий підробіток пішла мама цього вихідного. На очі наверталися сльози. Віка поспішила до ліфта. Їй хотілося втекти, зникнути з очей рідної і, як виявилося, зовсім чужої людини. Дівчина не розуміла своєї матері. Не могла збагнути, ну що їй потрібно? Чому вона наважилася піти на це? Чому вона проводила час із чужою людиною?
Зупинившись десь у чужому дворі, вона сіла на лаву, обхопила себе руками і почала плакати. Її Мама зраджувала її батькові. Вона мала стати прикладом для доньки, а стала… На думку не йшло, як можна було так вчинити? За що вона зрадила сім’ю, яка любила її? Так сильно любила… Тремтячими руками Віка набрала номер телефону менеджера і попросила, щоб її зняли зі зміни. Звичайно, у вихідні всі робочі руки були нарозхват, але почувши тремтіння її голосу, менеджер погодилася. Віка заїхала в офіс, здала сумку з формою та помчала додому. Однак на півдорозі вона зрозуміла, що не здолає дорогу. Зупинившись на автобусній зупинці, дівчина сумно подивилася на повні маршрутки. Навіть у вихідні дні людям не сиділося вдома. Куди вони їздили? По торговим центрам? До коханців та коханок? Від останньої думки стало погано. Віка набрала номер батька та вперше за довгі роки зателефонувала йому. Звичайно, вони жили разом та спілкувалися, але дівчина ніколи не просила батька про допомогу, не розкривала перед ним свої таємниці, не розповідала йому про свої здобутки. Вони скоріше просто співіснували під одним дахом. І, звичайно, допомоги у батька Віка ніколи не просила. А тепер вона просто не знала, до кого можна звернутись.
– Алло! – почувся в трубці втомлений голос.
– Тату, ти вже повернувся додому? – запитала Віка, намагаючись приховати сльози у своєму голосі.
– Зараз їду. Щось у магазині треба взяти?.. Стривай! Віка, а що з голосом?
Хоч батько та дочка практично не спілкувалися, а він відчув, що щось не так. І у Вікі стиснулася душа. Вона зиркнула на свій велосипед і важко зітхнула. Батько підробляв цих вихідних у гаражі, лагодив комусь із знайомих машину. Він хапався за будь-яке підробіток, щоб принести більше грошей до будинку. І тепер Віка розуміла, що працював на благо сім’ї тільки він, а мама просто прикривалася роботою, насправді віддаючись розвагам.
– Та все нормально! Втомилася просто! – постаралася виправдатися дівчина. – Тату, я тут на велосипеді каталася, зрозуміла, що заїхала далеко, і сил повернутися вже немає. Можеш приїхати за мною?
– Звичайно! Говори, куди.
Віка назвала адресу автобусної зупинки найближчим від неї магазином та відключила телефон. Вона почала чекати батька і думати, як же бути далі? Як поводитись у його присутності? Руйнувати сім’ю дівчина не хотіла. Їй здавалося, що у батьків все було більш-менш добре. А якщо все було так добре, то чому Віка не любила батька так само сильно, як і маму?
Батько приїхав швидко. Він дуже здивувався, що дочка опинилася в іншому районі так далеко від дому.
– Ти що тут робила? – спитав він, прив’язавши велосипед до багажника на даху автомобіля, і сівши до салону.
Віка сиділа в машині і тремтіла. Вона хвилювалася видати правду своїми емоціями, вчинками… Мама сама мала у всьому зізнатися. Віка не сміла лізти в їхні справи! Адже це справи дорослих, але варто тільки подивитися на батька, як на душі ставало зле від сорому і від жалості …
– Каталася, – сухо відповіла дівчина.
– Скільки ще раз треба говорити тобі, Віка, щоб ти знаходилася у своєму районі? Мало що може статися! – батько не став сильно сварити дочку. Помітивши розпач у її погляді, він потер перенісся. – Гаразд. Що в тебе сталося? Я бачу, що з тобою відбувається щось…
– Тату, я втомилася … Давай поговоримо пізніше?
Батько вирішив не давити на доньку та залишити всі питання на потім. Він завів машину і потихеньку поїхав додому. Віка весь цей час дивилася у вікно, борючись зі своїми думками та бажаннями розповісти батькові правду.
– Тату, а ти маму любиш? – раптом запитала дівчина, коли машина зупинилася на світлофорі.
– Люблю, звісно! А як інакше? А чому ти ставиш такі запитання? Сталося що? – Батько насупився.
Стиснувши кулачок, Віка заперечливо похитала головою.
– Просто у подруги батьки розлучаються… От і вирішила запитати тебе…
– Ми з твоєю мамою ніколи не розлучимося! Ми з нею разом із шкільної лави. Кохаємо один одного! Не бери і на думку історію своєї подруги!
Батько посміхнувся, а Віці стало ще гірше від цієї його усмішки. Адже він навіть не підозрював нічого! Всю дорогу до хати дівчина відверталася до вікна, тремтіла і нічого не казала батькові. Тільки-но припарковавшись біля будинку, він узяв дочку за руку.
– Віка, я знаю, що ти мені не довіряєш так само, як мамі, але якщо у тебе проблеми якісь, можливо, з хлопчиком, наприклад, ти можеш розкритися мені. Я допоможу порадою, і матері нічого не розповім. Ти можеш мені довіряти.
Віка подивилася на батька крізь пелену сліз, видавила усмішку та кивнула.
– Дякую, але хлопця я не маю. І проблем із ним, відповідно, теж. Дякую, тату!
Дівчина вискочила з машини і поспішила додому. Вона зникла в кімнаті, залізла на ліжко, обхопила коліна руками і довгий час сиділа так, не в змозі поворухнутися. Думки копошилися в голові.
Мама повернулася додому пізно. Вона навіть не подумала кинути свого коханця і помчати до сім’ї. І Віка не хотіла давати їй шансу. Батько мамі не потрібен. Але чи можна йому розповідати правду? Чи можна зізнатися?
Коли двері в кімнату відчинилися, Віка здригнулася. Вона подивилася на матір, що стоїть на порозі, і відвернулася від неї, продовживши свердлити поглядом плямку на стіні, тому що дивитися на жінку, яка була з іншим чоловіком, не з батьком, було неможливо.
– Ти щось сказала йому? – Запитала мати, прикриваючи двері і сідаючи на комп’ютерний стілець.
– Я нічого не говорила! – сухо відповіла Віка.
– От і розумничка. І не кажи нічого. Це наша справа, тебе це не стосується! Все буде як і раніше, а тобі я поясню чому так вчинила.
– Не буде нічого так, як було раніше, мамо! Невже ти не розумієш? Ти зрадила татові! – обурилася Віка.
– Мовчи! – шикнула мати. – Не треба так голосно, бо він на кухні порається і може почути. Ти поки що багато чого не розумієш. Ось виростиш, тоді зрозумієш мене. Тяжко зі шкільної лави бути з одним чоловіком. Крім того, сім’я – це… Як би тобі сказати… Загалом набридає, коли все однакове, прісне… Хочеться нових вражень…
Віка нервово сміялася, бо такі слова в мильних операх зазвичай говорили чоловіки. А мама… Як вона сміла так поводитися?
– Ну що ти кривляєшся? Виростиш, все зрозумієш, а поки що… Все буде так, як і було раніше! Твій батько мій чоловік, і я не хочу розлучатися з ним. Той чоловік – це лише одне тимчасове захоплення, яке скоро пройде.
Віка була приголомшена цією новиною. Значить, вона не вперше зраджує батька? Коли вона почала ходити на сторону? Скільки чоловіків у неї було? Один? Два? Десять?
– Як раніше? Не буде більше, як раніше! – розлютилася Віка.
– Тихо! Не смій сваритися на матір! Ти навіть не уявляєш, скільки мені довелося пережити! Твій батько не чоловік! Все завжди було на мені! Я тягла сім’ю, а він…
Віка чітко усвідомила, чому не була близька до батька. Нехай батьки і жили разом, зображуючи приблизну сім’ю, але не було в них жодного кохання, принаймні, з боку матері. Мама з ранніх років налаштовувала Віку проти батька, казала, який він поганий… Вона завжди бурчала на батька і говорила, що він не чоловік навіть… А тоді ще маленька Віка вбирала все, як губка. Ось звідки з’явилася така відстороненість… Ось чому Віка трималася від свого батька подалі – вона вважала, що він не вартий родини.
– Це він тяг сім’ю, мамо! – зупинила Віка. – Тому що всі твої додаткові зміни та понаднормові години були обманом. Я впевнена, що ти й нестачу вигадала, щоб гроші були розважатися з цим чоловіком. Непогані ви замовлення в ресторанах робите. Що ж він тобі з нестачею не допоміг, якщо вона була? Чи не було її, і ти просто витрачала на нього гроші?
Тетяна стиснула губи і подивилася на доньку так, ніби була готова добряче «насварити» її, і зробила б це, якби стояла трохи ближче до неї.
Почувши стукіт у двері, Тетяна та Віка різко обернулися. Через невелику щілину у прочинених дверях на них дивився Володимир, чоловік і батько. І виглядав він пригніченим.
– Ти давно тут стоїш? – схвильованим голосом спитала Тетяна.
– Хвилин десять, – знизав він плечима. – Хотів вас вечеряти покликати, а почув такі цікаві новини…
– Я можу все пояснити! Ми з Вікою намагалися розіграти сценку для цього… Ну для соціального ролика. Віка, скажи йому, – почала виправдовуватися Тетяна.
Погляд Володимира зупинився на дочці. Побачивши переживання зради в очах батька, Віка почала плакати. Вона могла б підтримати обман матері, і тоді батько повірив би тій, він би неодмінно відчув полегшення, але продовжував би жити у незнанні з жінкою, яка зрадила його.
– Вона говорить неправду. Я бачила її з іншим чоловіком сьогодні! – заявила дівчина.
– Та як ти можеш таке казати!
Тетяна кинулася до дочки, але Володимир перехопив дружину і смикнув на себе.
– Щоб речей твоїх і тебе тут за десять хвилин не було, а то я за себе не ручаюся! Ми, значить, економимо на всьому, а ти з коханцями гуляєш? Гарна, нічого не сказати! А тепер потопала збирати речі та йди звідси!
Квартира належала Володимиру, бо його батьки, наймудріші люди, заздалегідь подбали про таку ситуацію, намагаючись багато передбачити і передали квартиру своєму синові за допомогою договору дарування.
– Так, так? – Тетяна навіть вигукнула. – Тоді я й дочку заберу! Залишишся один, раз не розумієш, який скарб тобі дістався!
Володимир глянув на Віку, по щоках якої текли сльози. Їй важко було спостерігати за розпадом сім’ї, в яку вона вірила раніше. Важко було ухвалити рішення.
– Я з татом залишуся і з тобою нікуди не піду, – вигукнула дівчина.
– Ви пошкодуєте! Ви обоє пошкодуєте! А я буду щаслива із Семеном.
Семен, так, виявляється, звали того красеня…
Тетяна побігла збирати свої речі, а Володимир наблизився до ліжка доньки, сів поруч і взяв її за руку.
– Ми впораємося з усім, Віка. Правда ж? Впораємося?
– Упораємося! – важко зітхнула Віка.
Працювати кур’єром батько Вікторії все-таки не дозволив, бо дбав про безпеку доньки, а квартира тепер потребувала справжньої хазяйки. Та й грошей, які заробляв Володимир, з лишком вистачало на хороше життя, адже не треба було виплачувати вигаданий борг дружини. При розлученні Віку залишили з батьком, тому що дівчинка була досить дорослою для прийняття таких рішень.
Тяжко було звикати до нового життя, але Володимир та Віка справлялися, підтримуючи один одного у всьому.
Через рік вони зустрілися з Тетяною. З потемнілим поглядом вона йшла, похитуючи в колисці дитину. Вже не та гарна жінка зі щасливою усмішкою на обличчі, а морально втомлена, що розчарувалася і втратила сенс життя. Поруч із нею йшов той самий Семен, Віка впізнала його. Тетяна ненадовго зупинилася, прилипнувши поглядом до дочки та колишнього чоловіка.
– Давай йди! Чого встала! – поквапив її Семен, і вона рушила вперед, намагаючись встигати в ногу з ним.
Віці стало шкода матір, її душа стислася, але… Кожен отримав те, до чого прагнув… Можливо, саме про таку різноманітність і мріяла мати?