В перший день відпустки Віталій прокинувся від тиші. Лілія, дружина, пішла на роботу, діти, Микита з Юлею, до школи пішли. Жаль, що всім разом відпочити не вдалося, зате хоч відіспиться. У гарному настрої Віталій подався на кухню. За сніданком вирішив: “Ліля прийде близько семи. До її повернення треба вечерю приготувати. Всі разом нарешті зберемося.”
І ось все готово, діти та чоловік за столом. Немає лише господині.
– Микито, – задумливо звернувся батько. – Я переплутав, чи що? Мама зазвичай в скільки приходить?
– Без поняття, – знизав плечима підліток. – По-різному. Мені вже на тренування треба, тату. Краще подзвони, дізнайся сам.
Дочка мовчала, напружено щось розглядаючи у тарілці.
На дзвінки Віталія Ліля не відповідала. Прийшла вона після одинадцятої вечора. Дружина збиралася непомітно пройти до кімнати, але застигла на порозі:
-Ти чого не спиш Віталік?
-Ти чому не відповідала на мої дзвінки? – чоловік потягнув дружину до себе. -Ну, чекаю відповіді!
Ліля видихнула і втомлено промовила, присівши на край ліжка:
– Вибач, забула, що ти у відпустці тепер, а телефон завжди на роботі на беззвучний режим ставлю.
-То все-таки, де ти була? -з натиском повторив чоловік.
-Та нараду позапланову влаштували, – махнула рукою дружина. Начальник репетував цілу годину. Знаєш, мені найбільше дісталося, – тихо зізналася вона, – Навіть додому йти не хотіла, блукала вулицями…
Чоловік заварив коханий дружині чай, розповів про плани на відпустку. Ліля слухала уважно. А потім обійняла чоловіка, тихо видихнувши:
-Як же я сумую за тобою! Ти весь час працюєш, вдома майже не буваєш…
Після цього зізнання неприємні думки, які влаштувалися у голові Віталія, самі собою розчинилися. А наприкінці тижня чоловік вирішив вирушити на рибалку. І синові запропонував поїхати. Однак Микита відмовився, пославшись на підготовку до змагань.
У пошуках рюкзака Віталій перетрусив всю шафу. Ніде його не було. Роздратований господар перевірив комору, зазирнув у шафу дітей. А знайшовся він у виставленому на балкон шифоньєрі. Ось тільки поряд із знахідкою виявився і пакет із логотипом фірмового магазину.
Дивно, Лілія ніколи так не ставилася до подібних речей. У самий кут, та ще й не до своєї шафи… Машинально Віталій витяг пакет, зазирнув усередину. Тоді й побачив розкішне вечірнє вбрання. Те, що воно дуже дороге, було зрозуміло відразу.
Цікаво, чому Ліля сховала таку красу? Подібні речі вона не носить, а купувати без приводу – це не в її звичках. Подарунок? Від кого? Чи не від шанувальника ж? Чоловіка навіть пересмикнуло від такої думки. Отут і здогадався Віталій, що це, мабуть, сюрприз. Але все ж таки варто запитати Лілю, до чого такі таємниці.
Але збори треба було продовжувати, і чоловік забув про несподівану знахідку. Складаючи потрібні на риболовлі речі, згадав про запасні ключі. А їх він куди міг подіти? Востаннє бачив давно, не їздив нікуди, все робота…
Пошуки зайняли чимало часу. Останньою спробою стала шафка в коридорі, де Ліля складала все, що не наважувалася викинути відразу.
Ось там і знайшлася зв’язка. А коли Віталій її діставав, зачепив пару папірців. Увагу привернув вирваний із щоденника листок. Віталій машинально глянув на нього і застиг: «Чекаю. Дзвони. Георгій».
Питання виникло не одне. Може, записка не Лілі? Тоді чому вона тут? Та й немає у них спільних знайомих із таким ім’ям. Лілія ніколи не розповідала, принаймні. Телефонний дзвінок відвернув Віталія від роздумів на неприємну тему. А потім він і забув про дивну записку.
Вирішивши закупити продукти для поїздки, Віталій вирушив до найближчого супермаркету. Щойно зайшов у потрібний відділ, почув: «Привіт, Віталік»!
Обернувшись, наткнувся на вивчаючий холодний погляд Віки, однієї з подруг дружини. Спілкувався з нею Віталій неохоче.
– Чому один? Що замислився? – Цікавилася Вікторія, – Як справи, розкажеш?
– Вибач, поспішаю, – розвів руками чоловік, сподіваючись, що Віка зрозуміє і відчепиться.
– Та гаразд, – відмахнулася несподівана співрозмовниця, підхопивши Віталія під руку.
Така нав’язливість остаточно роздратувала Віталія. Від різко усунув від себе жінку. Віка, що не чекала подібного, застигла на місці.
– Вибач, не хотів так різко, не ображайся, – буркнув чоловік, – Я поспішаю.
Але Віка вже прийшла в себе:
– Не в твоєму смаку, так? – Вона не відводила погляду, чекаючи відповіді.
– Не збагну, що ти затіяла, але мені це не подобається. І поспішаю, скоро Ліля прийде.
– Ну, прямо ідеальний чоловік – насмішкувато примружилася Вікторія, – Вірний, дбайливий. А чи потрібна твоя відданість дружині? Чи гідна вона її?
– Це ти про що? – Машинально запитав Віталій, не впізнаючи власного голосу.
Віка мовчки спостерігала реакцію знайомого, іронічно посміхаючись. Віталій чекав на відповідь. Подруга дружини, помовчавши, відвела убік погляд і тихо промовила:
-Так забудь, вирвалося просто…
Віталій відсунув Віку зі шляху і подався далі. Залишатися поруч неї він більше не міг. Довго ще його не покидало якесь неприємне почуття.
А ввечері дружина знову затрималася допізна. Цього разу чоловік заснув, не дочекавшись її повернення. Вранці ж прокинувся, коли Ліля вже пішла. Однак на столі дружина залишила записку, з побажанням вдалої риболовлі.
Нагадавши дітям, що їде, чоловік попрямував у дорогу. З незрозумілих причин йому на душі було важко, щось не давало спокою. Він прибув на місце, поставив намет і відправив Лілі повідомлення, що дістався. Відповіді не було. Віталій приступив до риболовлі.
Наступного дня вирішив зателефонувати дочці:
– Юля, привіт!
– Привіт, – почув заспаний голос.
– Як ви? В порядку?
– Ти ж вчора поїхав… – пробурчала дівчинка.
– Не ображайся. Скажи чому мама не відповідає ні на повідомлення, ні на дзвінки?
Донька мовчала. Батько відчув, як Юля підбирає слова відповіді.
– Щось сталося? Не мовчи ти!
– Ні, нічого не сталося. – промимрила дочка, – Розумієш, вона нас попередила, що її у відрядження посилають раптово. У Київ їде начебто…
– Як у відрядження? Не буває у мами відряджень!
– Чого ти сваришся? – образилася Юля. – Всі питання до мами. А я пішла, – і вона натиснула на кнопку закінчення виклику.
Віталій у ступорі дивився на телефон. У голові роївся мільйон думок, стикаючись один з одним. В надії позбавитися цього відчуття, чоловік вирішив прогулятися, заспокоїти нерви.
Тоді й спало на думку зателефонувати колезі Лілі, Віктору. Познайомились вони минулого року, коли допомагали з переїздом. Нервуючи, Віталій набрав номер.
– Слухаю, – пролунала спокійна відповідь.
– Привіт, Вікторе. Це Віталій, чоловік Лілії…
– Впізнав, – трохи розслабився співрозмовник. – Як справи?
– У відпустці, ось на рибалку вибрався…
– Молодець, а мені ще до відпочинку… – сумно відповів Вітя. – А Ліля з тобою, поїхала, га? Це вона відгули, значить заради спільної поїздки просила?
Віталій застиг, не знаючи, як реагувати. Віктор ще щось казав, але співрозмовник його не чув. Завершивши розмову, натиснув закінчення виклику і без сил заплющив очі. Хотілося не чути, не бачити та не відчувати нічого. Віталій не помітив, як настав вечір.
Думки вперто повертали чоловіка того злощасного дня, коли він виявив сукню і той листок з номером. А потім ці натяки Віки. Чому він одразу не спитав Лілі, звідки той пакет? Що взагалі у її житті відбувається? Чому він, чоловік, не знає? Давно це в неї? І що тепер робити? Як жити далі?
Чоловік переживав втратити кохану остаточно, ставши чужим для неї. Найстрашніше для нього залишитися без Лілі. Віталій повільно помчав до намету. Від думок голова була важка.
Але він зумів струснути заціпеніння. За три дні він повернеться додому. Дружина зустріне його, як завжди. І життя продовжиться у звичному темпі. А Віталій буде щасливо жити із заплющеними очима. І відкривати їх йому немає потреби. Він ухвалив правильне рішення і в цьому він не сумнівався.