– Максим сказав – жодних дітей! – Віра невдоволено крокувала з кута в куток. – Він, бачите, у найближчі п’ять років про це навіть думати не хоче! І що робити?
– По-перше, не хвилюватися, – з легкою насмішкою відповіла Катя. – По-друге, ти маєш зробити так, щоб твій чоловік був від тебе в захваті! Він не повинен уявляти свого життя без тебе! Головне, довести його до ЗАГСу, а там йому доведеться змиритись.
– Думаєш? – у голосі дівчини звучали нотки сумніву. – Я якось переживаю.
– У нього ж донька була? – дочекавшись ствердного кивка, дівчина продовжила: – Ну от і чудово! А в тебе є дві просто чудові дівчинки, які щиро і з любов’ю назвуть його татом. З дівчатами ми ще лінію поведінки обговоримо, що можна говорити, що не можна. Розтає твій Максим, як пити дати розтане!
Віра нарешті сіла. У словах подруги був сенс, ось тільки дівчині все одно було не по собі. З Максимом вона зустрічалася рік, і за цей час жодного разу навіть не натякнула, що має дітей. Дівчата жили у бабусі, щоб не заважати матері влаштовувати особисте життя. Десь на третьому-четвертому побаченні Віра хотіла про них повідомити, але промовчала, почувши, що чоловік мати дітей не хоче.
Тоді дівчина ще не була ні в чому впевнена, навіть навпаки, їй здавалося, що вони з Максимом досить швидко розійдуться. Різниця у віці (чоловік був на тринадцять років старший), різниця в статусі, зрештою, різниця у характерах! Вони не мали майже нічого спільного! Музику вони слухали різну, фільми дивилися різні, вони навіть погляди на відпочинок не співпадали! Максим віддавав перевагу тихим сімейним вечорам, респектабельним ресторанам, а у відпустку вважав за краще літати в місця не особливо популярні у молоді. Віра ж жити не могла без спілкування та галасливих вечірок.
Дивно, але вони не розійшлися. Більше того, їхні стосунки стали дуже серйозними! І за рік Максим зробив дівчині пропозицію.
Звичайно ж, Віра погодилася! Хто взагалі відмовиться від солодкого життя? Ось тільки дівчина забула про один свій маленький секрет – про двох маленьких дівчаток п’яти і шести років відповідно.
– Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною, – червона оксамитова коробочка, дивовижної краси обручка, побачивши яку Віра остаточно розтанула. – Ось тільки ми маємо відразу домовитися – жодних дітей у найближчі років п’ять. Може довше. Ти знаєш мою ситуацію, я поки що не готовий. І не факт, що колись буду.
– Я розумію, – трохи повагавшись, сказала Віра. – І сама теж не маю бажання найближчим часом ставати матір’ю. Діти – це велика відповідальність.
І ось як вона мала зізнатися? Максим просто скасує весілля та все! А вона не хоче втратити все!
– Не кажи одразу, – Катя набридло спостерігати за панікою подруги. – Нехай дівчата живуть із бабусею, тим більше, вони вже до цього звикли. А там придумаєш щось! Головне, не чекай ще на рік.
– А якщо він дізнається? – не заспокоювалася Віра. – Випадково? Що мені робити?
– Так, подруго, годі! – різкий вигук переконав дівчину здивовано подивитися на подругу. – У цій ситуації винна ти сама! Хто тобі заважав розповісти правду? Навіщо обманула? На що ти взагалі сподівалася?
– Ти чого на мене сваришся? – ображено надула губки Віра. – Так, я вчинила безглуздо. Просто не хотіла упускати такого кавалера! Максим так красиво залицявся! Дарував дорогі подарунки! Двічі вивіз мене за кордон!
– Значить, не треба було погоджуватись на весілля! Ти чудово розуміла, що вічно приховувати дівчаток не вийде!
Катя тихо зітхнула і дивилася у вікно. Поведінка подруги викликала у неї великі запитання. Відхреститися від своїх дітей, повністю спихнувши їх на бабусю. Та дівчатка зустрічі з мамою чекають більше, ніж дня народження та нового року разом узятих! Віра до них заглядає добре якщо кілька разів на місяць!
І від своїх порад Каті було неприємно. Вона хотіла допомогти подрузі, ось тільки допомоги вона, якщо чесно, не заслуговувала.
– Досить на мене наїжджати! Розумна яка! Я що просила читати мені нотації? Подивилася б на тебе, якби тобі такий шанс випав! Я про доньок, може, й думаю! Хочу для них гідне майбутнє.
– Своїх дітей я не кинула б, – досить тихо відповіла Катя. – Дівчата скоро забудуть, як ти виглядаєш.
– Це не твоя справа! – від хвилювання та невпевненості не залишилося й сліду. – Я сама вирішу, що мені робити!
– Вирішуй. Тільки потім не приходь і не плач. Запрошення на весілля можеш не надсилати.
– І без тебе впораюся, – прошепотіла вслід подрузі Віра.
*******************************
Ранок після весілля.
Щасливі наречені солодко спали, коли пролунав вимогливий дзвінок у двері. Звичайно, вони його не почули, але таємничий гість не здавався, і ось у Віри дзвонить телефон.
– Алло, – не розплющуючи очей, відповіла дівчина.
– Відкривайте, я до вас у справі.
– Зараз лише десята ранку! – З незадоволеним тоном простягла Віра. – Ми лягли після трьох!
– Відчиняйте.
– Що сталося? – хрипким від сну голосом спитав чоловік.
– Мама прийшла. Не знаю, що їй потрібно, – незадоволена дівчина накинула халат. – Спи, вона ненадовго.
– Хіба я можу проігнорувати тещу? – хмикнув Максим, відкидаючи ковдру. – Зараз одягнуся і підійду.
Чоловік впорався буквально за пару хвилин. Йому було цікаво, що саме переконало жінку прийти до них буквально наступного дня після весілля. Все ж можна було обговорити вчора, часу для цього було хоч греблю гати!
Гучні обурені голоси змусили його поквапитися. А ненавмисно почута фраза – застигнути біля сходів.
– А ти що думала, я вічно їх виховуватиму? Дівчатка матір раз на місяць бачать і то пару годин всього! Зараз ти вийшла заміж, тож приймай естафету з їхнього виховання!
– Ти чого їх сюди привела? Негайно їдьте! – Практично шипіла Віра, з хвилюванням поглядаючи на сходи. – Треба трохи зачекати! Я поки що не можу їх забрати!
– Ми не хочемо жити з мамою та чужим дядьком!
За цими словами Максим зайшов на кухню і побачив вкрай цікаву картину. Дві маленькі дівчинки, міцно тримаючись за ручки, невдоволено дивилися на Віру. І судячи з схвильованого обличчя новоспеченої дружини, ці діти були її.
Чоловік глибоко зітхнув, стиснув руки в кулаки і повільно рахував до десяти. Перед очима миготіли кадри з минулого і вони навівали переживання.
Ось він стоїть із донькою на руках, а його перша дружина мило посміхається. Ось вони сідають у машину і махають йому руками, весело сміючись. Ось через поворот вилітає некерована вантажівка.
Чому Максим пред’явив таку вимогу щодо дітей? Бо не міг спокійно дивитися на них! Він одразу згадував той день, скрегіт металу, вереск гальм…
І Віра про все це знала! Вона знала, як йому важко від спогадів! Вона знала, що він цурається будь-яких дітей, навіть до племінників не підходив! А тут така підстава.
– Коханий, – сказала дівчина, – я все тобі поясню!
– У тебе є година, щоб зібрати всі свої речі і залишити мій будинок, – вираз обличчя чоловіка здорово розхвалював Віру. – Я сьогодні ж подам на розлучення.
– Максиме!
– Година. Одна година. Якщо ти не встигнеш, я особисто виставлю тебе з дому!
І свою обіцянку чоловік дотримав. Він витяг дівчину, що упирається, за двері, виставив її валізи, не дбаючи про збереження речей, на прощання сказавши, що вона може залишити собі всі подарунки. Вислуховувати її пояснення він не став.
– Ну що, досягла свого? – З презирством поцікавилася мати у Віри. Дівчат вона вже встигла відвезти додому, не бажаючи, щоб вони спостерігали за всім цим. – Шлюб довжиною в день! До книги рекордів можна заносити!
– Якби ж ти не приїхала!
– Якби ж ти не обманювала!
Жінка сіла в таксі і поїхала, залишаючи дочку плакати над валізами.