Сьогодні Віра була дуже зла – вранці знову посварилася з чоловіком. Олексій останнім часом зовсім перестав давати їй грошей – лише на продукти, та й то за мінімумом.
– Моя мати могла сім’ю однією куркою весь тиждень годувати, а ти взагалі готувати не хочеш – дай тобі волю, ти нас тільки на напівфабрикатах тримала б, – сказав Олексій.
– Та мені на напівфабрикати тих грошей, що ти видаєш, не вистачить, – намагалася пояснити йому Віра.
– На мою думку, коли ти завагітніла і сказала, що хочеш залишити дитину, ми домовилися про те, що економитимемо і що бюджет вестиму я. Чому тепер ти обурюєшся? Я оплачую комуналку та видаю тобі гроші на продукти. Які претензії? – Запитав чоловік.
– Сім тисяч! Ти видаєш мені сім тисяч! А нас троє, і ти на вечерю м’ясо просиш.
– Чому троє? Іллю можна поки не рахувати – чи багато він їсть! – відповів Олексій.
– Дитину не можна тримати на макаронах і картоплі, їй потрібні овочі та фрукти, яйця, сир – а на це ти мені грошей не даєш, – відповіла Віра.
– Ну, ти ж підробляєш, сама казала – ось на ці гроші й купуй різносоли. Або в матері своєї позич – адже вона для онука не пошкодує!
Сьогодні Віра попросила чоловіка грошей на одяг. Через два місяці Ілля має піти до дитячого садка, а вона вийти на роботу. Синові треба купити кілька пар нових футболок, шорти, осінні черевики – колишні йому вже малі. Добре, що мама подарувала чудовий комбінезон для прогулянок – теплі штани на лямках та куртку.
Крім того, Віра переглянула свій старий гардероб і засмутилася: з усього, що висіло на трьох вішалках, носити можна було лише темно-сині штани та сірий пуловер. Решта явно не годилося.
Але чоловік знову відмовив їй:
– У садок – не на прийом до президента. Щось можна відбілити, щось зашити. Все одно за перший тиждень все зіпсує. А взуття у своїх подружок спитай – може хто віддасть. І твої речі я подивився – все нормальне. Ти за час декрету не набрала зайвого, так що і в старих кофтах зможеш ходити.
Віра все частіше мріяла про той день, коли вона вийде на роботу і зможе сама розпоряджатися грошима. Слово «декрет» у неї тепер асоціювалося із постійним браком грошей.
Перші півтора року, коли вона отримувала допомогу, можна було якось жити. Звичайно, вона заощаджувала, але могла дозволити купити собі та синові гігієнічні засоби, білизну. Другі півтора роки стали для неї випробуванням – їй довелося шукати віддалену роботу та ночами сидіти над бухгалтерськими документами двох маленьких фірм, бо бюджет її домашнього господарства складали ці нещасні сім тисяч, які треба було розтягнути на продукти та інші витрати.
Звісно, вона не мовчала, просила від Олексія додати грошей. Доходило до того, що вона відмовлялася прати його речі і подавала йому на вечерю самі макарони – чоловік був непохитний. Саме тоді вона попросила свою приятельку знайти їй підробіток.
– Ось бачиш, – сказав Олексій, дізнавшись, що вона почала працювати, – з будь-якої безвиході є вихід.
Того дня він прийшов додому із великим фірмовим пакетом – у ньому лежав новий костюм.
– Цікаво, дитині на памперси та дружині на колготки грошей немає, а як собі коханому на дорогий костюм, так одразу знайшлися, – дорікнула його Віра.
– У мене завтра вечеря з важливою людиною в ресторані. Від цього залежить моє просування, – відповів чоловік.
Віра вже ухвалила рішення – з Олексієм вона не житиме. Як тільки вийде на роботу та отримає першу зарплату, одразу збере його речі та виставить чоловіка за поріг.
Трикімнатна квартира, де вони жили, належала її матері. Коли не стало її чоловіка – батька Віри, мама переїхала в село до бабусі.
– І мати потребує догляду, і вам, молодим, простір для життя потрібний, — сказала вона, їдучи.
Це було за рік до народження Іллі, і таких проблем у сім’ї не було, хоч Олексій і тоді вже був економним. Матері Віра нічого не розповідала – не хотіла її засмучувати, крім того, вона знала, що вони з бабусею самі живуть на дві пенсії.
Ранкова сварка ще більше зміцнив Віру на думці розлучитися з Олексієм.
Щоб трохи заспокоїтись, вона вирішила зайнятися прибиранням. Хтось заїдає неприємності, хтось запиває, а Віра скидала емоційну напругу через роботу.
Сьогодні вона вирішила зробити генеральне прибирання у кімнаті, яку вони за звичкою називали кабінетом – колись у ній був кабінет батька, який викладав у машинобудівному технікумі, а тепер тут була дитяча.
Спочатку Віра вимила вікно, протерла підвіконня та батарею. Потім хотіла вимити підлогу, але в цей момент її погляд впав на книжкову шафу, на верхній полиці якої стояли батькові книги – старі довідники, підручники, лежали якісь папки з чернетками креслень.
Частину книжок мама віднесла до бібліотеки технікуму, а ці довідники із застарілими даними вже нікому не були потрібні. Віра вирішила перебрати їх, протерти полиці та розставити книги, розділивши їх за тематикою: художні, кулінарні, книги та журнали з в’язання. На нижню полицю – дитячі, а коли Ілля піде до школи, сюди він ставитиме свої підручники.
Вставши на табуретку, Віра стала знімати книги з верхньої полиці і класти їх на письмовий стіл, що стоїть поруч. Одну з книг вона не втримала, і та впала на підлогу, розкрившись посередині.
Ліза була в шоці: у центрі книги було вирізано прямокутник, у якому в прозорому пакеті лежала товста пачка грошей.
Вона витягла гроші з імпровізованого «сейфу»: у пачці були лише крупні купюри.
Віра швидко перевірила решту довідників і знайшла ще три книги з грошима. Деякі пачки були в банківських упаковках, за іншими було видно, що вони вже вживалися.
Віра зрозуміла, що покласти їх сюди ніхто не міг, крім Олексія. Але на що він сподівався? На те, що вона ніколи не витягувала книги з верхньої полиці, а під час прибирання просто відчиняла скляні дверцята шафи і скидала пил тряпочкою.
Віра дістала з антресолей у коридорі коробку зі своїми зимовими чоботями, витягла з них газету, обернула нею пачки грошей, засунула їх у чоботи, а потім знову поклала коробку на антресолі.
Після цього вона повернулася до кабінету, склала всі старі книги у два пакети і віднесла до сміттєвих контейнерів. Їй залишилося лише закінчити прибирання.
На момент повернення Олексія з роботи Віра як завжди, була на кухні – вона годувала сина. Чоловік повечеряв, побурчав, що в макаронах по-флотському цибулі більше, ніж м’яса, а потім вирушив до кабінету.
Вже за хвилину він вискочив звідти з таким виглядом, ніби зараз йому стане зле. Обличчя Олексія було навіть не червоним, а бордовим. Віра навіть захвилювалася.
– Ти куди їх поділа? – Нарешті зміг вимовити Олексій.
– Що? – Запитала Віра.
– Книги батьківські?
– Викинула, – відповіла Віра.
– Як викинула? – В Олексія навіть горло перехопило.
– У пакет склала і викинула, віднесла до контейнера.
– Ти три роки туди не лазила, чого тебе сьогодні понесло? – вигукнув чоловік.
– Я прибирання робила, – відповіла Віра. – Вікно помила, батарею, підлогу, а книги старі викинула – вони все одно вже нікому не потрібні. Тільки пил збирали.
Олексій засунув ноги в черевики і вилетів із квартири. Віра у вікно бачила, як він копався спочатку в одному контейнері, потім в іншому.
Так нічого і не знайшовши, чоловік повернувся додому і довго полоскався у ванній кімнаті.
Коли він вийшов, Віра розмовляла телефоном із колегою:
– Так, через два місяці мій декрет закінчиться. Нарешті знову відчую себе людиною. Так набридло сидіти вдома і рахувати копійки. Сил уже нема.
Закінчивши розмову, Віра звернулася до чоловіка:
– Що ти розлютився? Навіщо тобі старі татові книги?
– Якщо ти нічого не розумієш, то не лізла б зі своєю безглуздою ініціативою! Ти знаєш, що там було кілька цінних книг – їх можна було здати в букіністичний за великі гроші! – Він майже сварився на дружину.
– Вони сто років тут стояли – нікому потрібні не були, а тепер ти голосиш. Сказав би, я б їх і надалі не чіпала! – Так само голосно відповіла йому Віра.
– То хто ж знав, що ти така не розумна! – знову вигукнув Олексій.
– Досить сваритися – дитину злякаєш. І що – ти їх у контейнері не знайшов? – Запитала Віра.
– Не знайшов, люди не кмітливі – підібрали.
Віра поклала сина спати і, тихо зачинивши дитячі двері, пішла на кухню. Але її зупинив голос чоловіка, що лунав із спальні. Він говорив пошепки, але дещо Віра розібрати змогла:
– Та я три дні тому їх туди поклав, а за місяць хотів сказати Вірі, що розлучаюся з нею. Вона не знала про ці гроші – вони у мене в різних банках лежали на різних рахунках. Я пішов би, сказавши, що нічого ділити не стану, вона б у суд і не смикнулася майно ділити.
Далі Віра слухати не стала – вона тихенько пройшла на кухню і почала мити посуд.
Коли чоловік з’явився на кухні, вона спитала, чи не відвезе він їх з Іллею до мами:
– Три тижнів у неї поживемо. А у серпні приїдемо – треба буде у садок оформлятися. До того ж мені Оля обіцяла віддати для Іллі дещо з речей Віті, з яких він виріс.
– Завтра після роботи відвезу, – буркнув Олексій.
Наступного дня Віра склала велику дорожню сумку і почала чекати чоловіка з роботи.
Олексій прийшов, повечеряв і, підхопивши сумку, подався до виходу. Але зненацька зупинився і повернувся до кімнати.
Він розстебнув сумку і почав викидати з неї речі.
– Ти що робиш? – обурилася Віра.
Олексій нічого не відповів. Вивернувши на підлогу весь вміст сумки, він струсив її, перевірив усі кишеньки, майже повністю відірвав внутрішнє дно сумки і, кинувши її на підлогу, зітхнув.
Віра, сварячись на чоловіка, почала складати сумку заново, потім сама підняла її і сказала:
– У тебе все гаразд? Тобі за кермо сьогодні можна? Чи нам краще таксі взяти?
З квартири вийшли мовчки. Попереду йшов Олексій, за ним – Віра, яка в одній руці несла сумку, а іншою тримала за руку сина.
Ілля не зрозумів, через що сваряться батьки. Він тішився, що знову їде до бабусі, де на нього чекають пес Граф і кіт Бублик. У хлопчика теж був багаж – за спиною у нього висів рюкзачок, з якого стирчала голова його улюбленого ведмедика Тедді – Ілля завжди засинав з ним.
Приїхавши в село, Віра пізно ввечері, коли всі спали, акуратно розпорола ведмежа і перерахувала гроші – виявилося, що Олексій заникав від сім’ї трохи більше ніж сімсот тисяч.
Звичайно, Віра не стала нічого приховувати від матері.
– Ну, ти дивися, який негідник, – сказала мама, – вас три роки мало не на воді з хлібом тримав, а сам багатів. А що ти мені раніше нічого не сказала? Ми з бабусею допомогли б тобі.
– А він, побачивши, що ви допомагаєте, ще більше собі в скарбничку тягнув би, – відповіла Віра.
– То й не скажеш йому, що знайшла гроші? – Запитала мама.
– Не скажу. Він же розлучатися зібрався. І щось мені підказує, що аліментами Олексій нас балувати не буде. Так що нехай мине деякий час, я вийду на роботу і потроху ці гроші на рахунок кластиму. Ілля підросте – на навчання йому знадобляться.
За три тижні Олексій приїхав за ними, щоб відвезти до міста.
Доїхавши до будинку, він висадив дружину та сина біля під’їзду, сказав, що йому треба ще кудись у справах і поїхав.
Увійшовши до квартири, Віра подумала, що їх обікрали: речі були вивернуті з шафи і валялися на підлозі, ящики комода та тумбочок були відчинені, у вітальні не було дивана та телевізора, а з кухні зникла вся техніка, окрім старого холодильника та газової плити. Речей Олексія теж не було.
На столі лежала записка: «Я подав розлучення. Речі, які я забрав, куплено на мої гроші».
Розвели їх лише наприкінці вересня. За цей час Віра за допомогою мами упорядкувала квартиру, купила новий диван і телевізор.