Віра розгладила перед дзеркалом сукню на стегнах, провела по губах рожевою помадою, потім поправила пружний локон. Зробила кілька кроків назад і окинула себе прискіпливим поглядом. “Красива!” Вона задоволено посміхнулася до свого відображення.
Чоловік з’явився в дверях коридору, притулився плечима до одвірка.
– Ого! І куди це ти так вбралася?
– На роботу. Ревнуєш, чи що? – Віра округлила і без того великі, гарно підведені очі.
– Звісно, ревную. Може, відвезти тебе машиною? Зімнуть всю в маршрутці, – охоче запропонував Сашко.
– Сиди вдома. Куди з гіпсом зібрався? – Віра застебнула блискавку на світлому пальті, поправила на шиї шарф, піднявши його під підборіддя для тепла.
– Я пішла, – Але перед дверима вона зупинилася.
– Так, зовсім забула. Я затримаюсь. Ніна виходить заміж. У нас буде щось на кшталт дівич-вечора. Посидимо у кафе трохи. Не переживай.
– Стривай, може, все ж таки заїхати за тобою? – Сашко відліпив плече від одвірка.
– Не треба, – Віра витягла губи в трубочку, цмокнула повітря перед собою і вийшла із квартири.
Сашко підійшов до вікна і чекав, коли знизу з’явиться Віра.
— Скільки разів казав, щоби здала на права. Зараз на машині б їхала на роботу, а не тиснулася б у маршрутці, – сказав він уголос, дивлячись на Віру, що квапливо йшла по двору, ніби вона могла його почути.
У кафе грала музика. За зсунутими столиками сиділи шість жінок, пили ігристе і розповідали про смішні події на своїх весіллях, голосно сміялися. Раптом підійшов офіціант з підносом і поставив перед Вірою пляшку дорогого ігристого.
– Це вам передав чоловік за сусіднім столиком. Відкрити? – Офіціант послужливо нахилився трохи вперед.
Віра повернула голову і подивилася на щедрого чоловіка. Він кивнув їй і посміхнувся. На душі раптом стало дуже хвилююче. Обличчя залилося фарбою, а посмішка зійшла з її губ, як сніг із гірської вершини – стрімко і невблаганно.
Вона впізнала його. Хіба можна забути? Павло був найкрасивішим хлопцем в інституті, навчався на старшому курсі. Дівчата проходу йому не давали. Перед літньою сесією вона не здала залік. Сиділа на широких сходах між поверхами і плакала. Перший іспит вже через два дні, а без позначки у заліковці, що всі заліки складено, не допустять до сесії.
– Чого плачеш? Завалила іспит?
Віра підняв голову і побачила поруч Павла. Він заговорив із нею! А вона сидить на сходах заплакана, з тушшю, що розтіклася, та червоним носом.
– Залік не здала, – відповіла Віра і почала витирати сльози під очима.
– Знайшла через що сльози лити. Ти так тільки туш розмазала.
Віра ойкнула і полізла до сумочки за дзеркальцем. Павло подав їй хустку.
– Не розумна ти, плакати треба було перед викладачем. Я думав, всі дівчата вміють умовляти. Давай, біжи до нього, доки не пішов. Скажи, що вчила всю ніч, не виспалася, голова не працює.
– Думаєш? – Засумнівалася Варя, але піднялася з сходів.
– Не спробуєш – не дізнаєшся. Не тягни часу, йди, — Павло підштовхнув Віру, і вона побігла нагору.
Залізні різьблені сходи гулко стукали під її ногами.
Коли вона радісна вийшла з аудиторії, Павло чекав на неї.
– Усміхаєшся. Зовсім інша річ, – похвалив Павло.
Він проводжав її додому і всю дорогу розповідав. А вона не чула нічого, здивована однією думкою: «Він іде поряд! Зі мною!” Віра ловила зацікавлені погляди зустрічних жінок її супутника, і її розпирала гордість.
Після сесії вони певний час зустрічалися. Ходили в кіно, на пляж… Знала, що він міняє дівчат як рукавички, але серце не слухало аргументів розуму. Несподівано Павло зник. Його адреси Віра не знала, запитати нема в кого, всі роз’їхалися на літо. Віра переживала, умовляла себе, що в нього просто справи, що завтра прийде… Поки що не зрозуміла, що вагітна.
– То літала на крилах, а тепер вдома сидиш, млява якась стала. Ти не занедужала? – Поцікавилася мама.
– Можливо простигла трохи, – відповіла Віра і закуталася в ковдру.
– На огляд сходи, не жартуй з цим, – зітхнула мама.
– Так, мамо, завтра.
Наступного дня Віра пішла на огляд. Вагітність підтвердилася.
– Мама буде сваритися…Мені ще вчитися… А Павла нема… – Віра розплакалася прямо в кабінеті.
На огляді, сказали, що термін маленький, можна обійтися без втручання. Вдома Віра сказала мамі, що їй виписала дорогі препарати… Мама, нічого не підозрюючи, дала грошей, трохи було й у Віри. Вистачить.
Дві доби Вірі було зле. Але вона вигляду не подавала, щоб мама нічого не запідозрила.
У вересні йшла на заняття з одним бажанням – скоріше побачити Павла. А він пройшов повз із симпатичною першокурсницею і вдав, що не помітив її. І дівчата ще й, сказали, що Павло одружується і нарешті всі заспокояться. Віра ледве стримувалася, щоб не розплакатися.
На лекції до неї підсів Сашко. Він був звичайним непомітним хлопцем. Віра знала, що йому подобається. Не красень звістно, дівчата не бігали за ним, хіба що попросити зошит із лекціями.
– Чого така похмура? Вчитися не хочеться? Що сьогодні ввечері робиш? Може, в кіно сходимо? – спитав він.
Віра знизала плечима. Краще в кіно сходити, ніж плакати за Павлом вдома весь вечір. Після кіно вони гуляли містом. Сашко переказував прочитану нещодавно книгу. Слухати його було так цікаво, що Віра забула навіть про Павла.
З Сашком було легко. Не треба вдавати з себе круте дівчисько, можна бути собою і не переживати зробити щось не те. Коли вони підійшли до її будинку, Віра раптом сказала:
– Сашко, я подобаюся тобі? Одружись зі мною.
Він здивовано дивився на неї.
– Ти що серйозно? Ти подобаєшся мені. Дуже. Але я так не хочу. – різко розвернувся і пішов.
«Ну ось, навіть цей пішов». Вірі хотілося плакати.
А наступного дня, коли до аудиторії увійшов лектор, Сашко підійшов до нього, і вони шепотілися кілька хвилин. Професор кивнув і відійшов убік. Сашко став обличчям до аудиторії і сказав, що хоче зробити пропозицію дівчині з гарним ім’ям Віра. Що він при всіх обіцяє любити її вічно і зробити найщасливішою.
– Що ж ви, Віра? Покажіться нам. Цікаво подивитися на дівчину, заради якої закоханий хлопець забирає час з моєї лекції, – сказав професор, і по аудиторії прокотилася хвиля сміху.
Голови однокурсників повернулися до Віри. Студенти дружно почали скандувати: «Віра! Віра!» Довелося вийти до Сашка. А він уже чекав її з кільцем у відкритій коробочці. Перші ряди подалися вперед, щоб розглянути все у подробицях. Звідкись у руках Сашка з’явилися квіти.
Усі дружно вигукували “ура!” і навіть «гірко!»
– Ти згодна? – Розчула вона крізь вигуки.
– Так, – тихо відповіла Віра і остаточно зніяковіла.
Потім Сашко пояснив, що хотів зробити все незвичайно та оригінально, щоб у обох у пам’яті залишилася його пропозиція, а не її відчайдушне прохання.
Цю історію обговорювали в інституті ще кілька років та розповідали першокурсникам, додаючи фарб.
Пристрасті між Сашком та Вірою не вирували. Їхні стосунки були рівними, скоріше дружніми. Віра не завагітніла, але Сашко запитань не ставив, не заводив на цю тему розмов.
І ось за п’ять років Віра зустріла в кафе Павла. Він змужнів, став ще гарнішим. Віра мимоволі порівнювала його із Сашком. Перед очима стояв чоловік у майці та спортивних штанях. «Не завадило б йому позайматися у спортзалі», – з роздратуванням подумала вона. Дівчата дивилися на очі красеня, що передав їм пляшку ігристого.
А Павло підійшов і запросив Віру танцювати, хоч місця в кафе було мало, ніхто ніколи тут не танцював. Віра поводилася скуто під пильною увагою безлічі очей. На щастя, повільна музика незабаром змовкла. Павло запропонував підвезти Віру додому.
Надворі вже стемніло. З неба сипав дрібний сніг. Він виблискував на Віриному волоссі у світлі вуличних ліхтарів, як діамантова крихта. Павло підігнав до входу до кафе круту іномарку. Всю дорогу до будинку Віри він розповідав про себе: розлучився, двоє дітей, свій бізнес… Але й не забував говорити компліменти.
Віра попросила зупинити машину біля останнього під’їзду. Знала, що Сашко дивитиметься у вікно, виглядаючи її. Та й балаканина Павла набридла. «– І що жінки у ньому знаходять? – подумала вона. – Та й я сама хороша. Побачивши його захвилювалася, як студентка».
Вона подякувала Павлові і відчинила дверцята машини.
– А номер телефону? – Він дістав свій мобільний телефон, приготувався записати її номер в адресну книгу.
Віра подумала про Сашка, згадала невдалий досвід стосунків із Павлом, мовчки, вийшла з машини і зачинила дверцята. Вона йшла до під’їзду, прислухаючись до рівного м’якого шуму двигуна за спиною. Знала, Павло дивиться їй услід.
Раптом із темряви їй навперейми вийшли два хлопці з насунутими на обличчя капішонами. Вона не встигла навіть запідозрити щось, як один забрав її сумочку. Віра тримала її міцно, намагалася забрати до себе.
– Що вам потрібно? Допоможіть! Павло! – вигукувала вона, сподіваючись, що зараз Павло прийде їй на допомогу.
Але за спиною пролунав звук шин машини, що рушила з місця.
Раптом хлопець, що забирав сумочку, охнув і відпустив її, і Віра застигла. Другий з вигуками відлетів убік. А перед Вірою стояв чоловік у тапочках, майці та з якоюсь палицею в руці.
– Ти як? – Запитав він, важко дихаючи.
– Сашко! – Віра уткнулася в його плече.
– Ой, ходімо швидше додому. Тобі ж холодно. – Віра озирнулася на всі боки. Хлопців і слід застиг, як і машини Павла.
– Ти у вікно дивився, чекав на мене? – Запитала вона чоловіка вже вдома.
– Я чай пив на кухні, як почув, що кличеш мене. От і вискочив, у чому був.
Віра зніяковіла. Адже кликала вона не Сашка, а Павла. А той одразу, поїхав, залишив її у темному дворі наодинці з проблемою. За свій фірмовий костюм, напевно, захвилювався. Віра дивилася на чоловіка, наче вперше бачила його.
– Ти чого так дивишся? – Запитав Сашко.
– Ти мій герій. Я люблю тебе.
– А… Більше не відпущу тебе нікуди одну. І взагалі, скільки разів говорив, здай на права.
– Як скажеш, коханий. – Віра щасливо посміхнулася.
Вночі вона пригорнулася до Сашка. Він обіймав її здоровою рукою, і Віра танула в його обіймах, як сніжинка. У них давно не було такої пристрасної ночі. А за три тижні вона зрозуміла, що вагітна. Купила та зробила тест.
У неділю Сашко встав першим і пішов у ванну, але невдовзі повернувся.
– Я правильно зрозумів? – у руках він тримав тест на вагітність із двома смужками, забутий Вірою на краю раковини.
– Ну от, а я хотіла зробити сюрприз. – Вона жартівливо надула губи.
– Сюрприз вдався! Я вже не сподівався. – Сашко сів на ліжко та ніжно поцілував Віру.
А Віра тоді думала: «Коли я встигла його полюбити? Він найкращий – мій чоловік. Якби не Павло, то й не дізналася б, що в мене чудовий, хоробрий і надійний чоловік. Стільки років мовчки переносив мій характер і причіпки, бо любив. Кинувся заступатися, забувши про гіпс. А від красенів на зразок Павла одні неприємності».