– Вірочка, так не можна, – у голосі матері чулося співчуття і хвилювання. – Наталка, звичайно, не права. Але доля її вже віддячила. Вибач ти її, таки ж ви рідні сестри.
– Ти серйозно, мамо? – спокійно, без жодних емоцій запитала Віра. – Рідні? Цікаво, чи вона пам’ятала про це, коли руйнувала моє життя?
– Та вона не розумна була, дівчисько зовсім…
– Ага, – зупинила Віра. – Молодша за мене на цілий рік!
Ольга Борисівна похитала головою:
– Кожен може помилитись.
– Згодна, – твердо сказала Віра. – Помилитися може будь-хто. Але на таку підлість здатний далеко не кожен.
– Доню, – мати змахнула сльозинку, що набігла. – Я благаю тебе, хоча б подумай про це. Образа, яку ти носиш у собі небезпечна тобі самій. Заради себе вибач…
– Немає образи, мамо. Ти помиляєшся. Мене це більше не турбує.
– Якщо так, то хай Наталка переїде до нас. Тяжко їй. Потрібно допомогти…
– Нехай переїжджає, – на обличчі дочки Ольга Борисівна побачила повну байдужість. – Це твій дім, тобі й вирішувати.
– Дякую, Віро. Я знала, що ти зрозумієш, – зраділа мама.
– Нема за що. Тільки нехай зачекає, доки я знайду собі житло. Жити з нею під одним дахом я не буду.
– Як? Ти ж кажеш, що вибачила!
– Я цього не казала.
‒ Отже, я неправильно зрозуміла.
‒ Неправильно. Я не пробачу її ніколи.
***
Сестри Віра та Наталка виросли у благополучній родині.
Батько багато часу проводив на заводі, мати працювала позмінно.
Батьки заробляли непогано. Дівчаток своїх дуже любили, робили для них все можливе.
Між собою сестри були дуже дружні. Їм не потрібні були подружки. Близькі за віком, вони чудово розуміли одне одного. Разом дорослішали, разом будували плани на майбутнє і, звісно, мріяли про щастя.
Одна за одною вступили до одного й того ж університету, щоправда, на різні факультети.
І хоча у кожної утворилося своє коло спілкування, сестри, як і раніше, залишалися дуже близькими.
Ситуація трохи змінилася, коли Віра зустріла свого майбутнього нареченого Ігоря. Зрозуміло, що тепер велику частину вільного від навчання часу вона проводила з ним. Наталка сердилась. Говорила, що Віра проміняла її на чужу людину, яку зовсім не знає.
– Наталю, ти чого? – дивувалася Віра. – Ігор ніколи не замінить мені ні тебе, ні тата з мамою. Не турбуйся.
– А я й не турбуюсь. Просто невідомо, що в нього в голові, – уперто твердила Наталя. – А ти прямуєш до нього, як тільки він з’являється.
– Все вже відомо. – Віра обійняла сестру. – Вчора Ігор зробив мені пропозицію.
– Навіть так? – Усередині Наталки все обірвалося. – А ти що?
– Я погодилася. Ми одружимося влітку, як тільки я отримаю диплом, – радісно повідомила Віра. – Ми вже заяву подали. Тільки це секрет. Не кажи поки що нікому.
– Чому?
– Тому що батьки одразу заметушаться, почнуть до весілля готуватися. А ми хочемо тихенько розписатися. Щастя любить тишу.
– Добре, – погодилася Наталка. – Я нічого нікому не скажу.
Однак цього ж вечора, по секрету, все розповіла матері.
Ольга Борисівна тут же повідомила чоловіка. Той обурився, що дочка хотіла приховати від рідних такі важливі зміни у житті.
– Віро, ну як же так? Ти мала з нами порадитись.
– Тату, я люблю його. Чого тут радитись? – Віра обійняла батька. – Не хвилюйся, все буде добре.
– Дай Боже, – озвався той, – щастя тобі, дочко.
Після невеликого весілля, на проведенні якого батьки таки наполягли, Ігор та Віра почали жити окремо. Ігор мав однокімнатну квартиру. Задовго до одруження він одержав її в подарунок від бабусі.
Віра швидко перетворила своє нове житло на затишне гніздечко. Попередньо молоді зробили косметичний ремонт, замінили деякі меблі. Що саме купити, Віра завжди обговорювала з Наталкою. Звикла довіряти її смаку. Тож сестра була у молодих дуже часто.
Іноді приходила, коли на неї зовсім не чекали: любила робити такі сюрпризи.
Приносила щось смачненьке або міцне, і тоді посиденьки затягувалися до пізнього вечора.
Якоїсь миті гостя кидала погляд на годинник, охала, що вже пізно і спішно збиралася додому. Ночувати жодного разу не залишилася. Мовляв, мати хвилюватиметься.
І тоді Віра просила Ігоря проводити сестру до зупинки та посадити у транспорт.
Думка, що це може призвести до якихось негативних наслідків, жодного разу не спала їй на думку.
Як з’ясувалося, даремно.
Між Ігорем та Наталією виникла іскра…
Вони, звичайно, всіляко їй чинили опір, але, як тільки обставини склалися сприятливо, від ця іскра змінила все, розділила життя сім’ї на до і після.
Віра занедужала і лягла в палату. Увечері зателефонувала сестрі і попросила привезти деякі речі.
Наталя поїхала до Віри додому. А там Ігор…
Після того, як все сталося, Наталка відвезла Вірі передачу і повернулася до Ігоря.
Зателефонувала батькам, що кілька днів поживе у подруги.
– Навіщо? – захвилювався Ігор. – Що, якщо вони сюди заявляться?
– З якого дива? – усміхнулася Наталка. – Мама зараз буде днювати і ночувати біля Віри.
– Ну, не знаю , – зніяковів Ігор. – Поки ти до Віри бігала, теща дзвонила, цікавилася, чи є в мене що в холодильнику. Пропонувала у вас пожити, доки Віри немає.
– Мама у своєму репертуарі: хоче всім і вся заподіяти добро. А ми без неї впораємося, правда? – Наталка припала до чоловіка сестри.
– Ох, Наталко, – зітхнув Ігор, – що ми з тобою наробили…
– Нічого не наробили, – прошепотіла дівчина у відповідь. – Я давно тебе кохаю…
Декілька днів пролетіли дуже швидко. Віру виписали.
Повернувшись із роботи, Ігор побачив втомлену дружину, яка клопотала на кухні.
– Ігоре! – зраділа вона. – Як же я скучила! Що ж ти до мене ніколи не прийшов? Роботи багато?
– Угу, – буркнув Ігор, радіючи, що Віра сама вигадала відповідь на неприємне запитання, – цілодобово в офісі сидів…
– Бідолашний, – ласкаво промовила дружина. – Зараз я тебе погодую. Набридло, мабуть, у їдальні харчуватися?
Ігор дивився на Віру, слухав і відчував, що її присутність йому заважає… Він думав про Наталю…
А та у себе вдома плакала в голос. Її душа ледве трималася від горя. Ігор зараз там! З нею! Як же вона її нелюбить!
Наталка ніби забула, що Віра – її рідна сестра. Найближча людина у житті.
За кілька днів Ігор та Наталка зустрілися. Довго мовчали, просто дивилися одне на одного.
– Що робитимемо? – тихо спитав Ігор.
– Не знаю, – так само тихо озвалася Наталка. Потім ніби прийшла в себе:
– А чому ми маємо щось робити?! Ми що, не маємо права на щастя?
– Але це ж підло, – Ігор дивився на Наталю впритул.
– Схаменувся, – розсміялася та. – Пізно, татку, тепер я тебе шантажуватиму!
– Що?! – жахнувся Ігор, який прийняв слова Наталки за чисту монету.
– Я пожартувала! – Дівчина кинулася до чоловіка на шию, – Ігор, я не знаю, що робити! Я знаю лише одне: я хочу бути з тобою! Хоча б іноді! Ти ж не позбавиш мене такої можливості?!
– Ні, – відповів чоловік, притискаючи дівчину до себе…
Вони почали зустрічатись. Ховалися добре: ніхто ні про що не здогадувався.
А потім сталося те, що мало статися.
Наталя завагітніла.
І чітко дала зрозуміти Ігореві, що дитина буде.
– Боже, – упустив Ігор, почувши новину.
– Ти не радий? – Наталка надула губи.
– Як радіти? Що ти скажеш усім? Як поясниш?
– Це все, що тебе турбує? – Наталка посміхнулася, – Не хвилюйся. Все дуже просто: скажу правду.
– Що?!
– А чому я маю обманювати? У нас буде дитина. Ось і все.
– А Віра?
– До чого тут Віра? Ви з нею чотири роки прожили, дитину не народили. Ми з тобою лише три місяці – і будь ласка! На мою думку, все очевидно: ти повинен залишитися зі мною.
– А Віра?
– Що ти залагодив: Віра, Віра… Ціла буде твоя Віра. Поплаче, попереживає та заспокоїться. Це менше зло, ніж те, що дитина народиться без батька.
– Ну, не знаю…
– А тобі й не треба знати. Сиди собі, мовчи. Я сама розберуся зі своїми родичами і все влаштую. Головне – не втручайся. Домовились?
Ігор мовчки кивнув головою.
Коли Наталка все розповіла батькам і Вірі, спеціально зібравши їх разом, у кімнаті повисла тиша.
Нарешті, Віра запитала:
– Ти нормальна взагалі?
– Нормальна, – огризнулася Наталка.
– Як ти могла?
– Не знаю. Так вийшло…
– Навколо повно чоловіків! – вигукнула Віра, – навіщо тобі знадобився мій чоловік?!
– Це кохання. Справжнє. Розумієш? – Наталка дивилася на сестру невинними очима, – ти зрозумієш мене, потім…
– Потім?! Не буде ніякого потім! Я тебе знати більше не хочу! Відтепер я не маю сестри! – Віра схопилася і вибігла з кімнати, гримнувши дверима.
Наталя хотіла побігти за нею, але батько зупинив її:
– Стій! Сядь! Не чіпай сестру. Послухай мене! Те, що ти зробила, називається дуже просто: зрада. Але я бачу, що ти так не вважаєш. Ти моя дочка, до того ж вагітна. Я не можу виставити тебе з дому. Тому поки що залишайся. І думай, як ти житимеш далі.
– Та нормально все буде, тату, – спробувала заспокоїти батька Наталя, Ігор розлучиться з Вірою і одружується зі мною!
– Це ти називаєш нормальним?
– Звичайно. Іншого шляху все одно немає. Чи ти хочеш, щоб я зробила процедуру?
– Не смій! – Батько схопився.
– Ось саме…
Все сталося так, як обіцяла Наталя. Віра та Ігор розлучилися. Це сталося швидко, буденно. Ділити куплені меблі Віра відмовилася. Вона повернулася до батьків.
Наталя переїхала на її місце до Ігоря. Тепер вона стала його офіційною дружиною.
Пара з хвилюванням чекала на первістка. Це очікування хоч якось згладжувало ту неприємну обстановку, яка запанувала в сім’ї.
Батько з матір’ю Наталку не відвідували, до себе не запрошували. Віра викреслила її зі свого життя.
Наталка, яка сподівалася, що вагітність згладить кути, була розчарована. Але, подумавши, вирішила, що коли народиться малюк, всі образи підуть на другий план. І всі помиряться… І сестра зрозуміє її і пробачить… І всі обов’язково будуть щасливі!
Її надії не справдилися.
Почалося з того, що дитина народилася нездужою. Серйозно нездужою. Спеціалісти попередили, що у хлопчика будуть проблеми. Пропонували залишити дитину в пологовому будинку.
Наталя відмовилася.
За місяць привезла малюка додому. Мама, звісно, одразу прилетіла на допомогу. Віра не прийшла…
Через два місяці Ігор пішов від Наталки зі словами:
– Вибач. Я не можу… Я вам допомагатиму. Можеш тут жити скільки захочеш. Я якось влаштуюся…
Через півтора роки Наталка отримала повістку. Ігор подав на розлучення.
Після нього, відводячи очі убік, попросив звільнити квартиру.
Мовляв, він збирається одружитися.
***
Отоді мати й вирішила поговорити з Вірою. Вона просто не могла залишити молодшу дочку напризволяще.
Реакція Віри її не здивувала. Вона чекала на щось подібне, хоча в глибині душі сподівалася, що душа доньки пом’якшиться.
Все-таки йшлося не лише про її сестру, а й про єдиного племінника
Не пом’якшилася. Ользі Борисівні навіть здалося, що Віра радіє бідам сестри…
Слово своє Віра дотримала. Знову звільнила сестрі місце.
Виїхала, не сказавши, куди.
Лише записку залишила: Забудьте про мене. Щасливо залишатись».
***
Минули роки. Ольга Борисівна поховала чоловіка, згодом онука. Вони з Наталією так і живуть удвох: мамі вже потрібний догляд.
Віра вийшла заміж. Має двох вже дорослих дітей. І чоловік із чудовим почуттям гумору. Часто жартує, що взяв дружину без причепа: жодної рідні!