– Галина, ти вдома? — двері в квартиру відчинилися, і в коридор увійшла свекруха, брязкаючи ключами.
Галя, яка в цей момент складала випрасувані рушники у шафу, відволіклася від свого заняття та визирнула з кімнати.
– Віка, привіт! Зачекай хвилинку, я зараз закінчу, чай тобі наллю.
– Не поспішай, сама все зроблю, – відмахнулась гостя. – Що я, не знаю, де у тебе чашки стоять?
Вона пішла на кухню, звідти пролунали співи – схоже, сьогодні Вікторія мала гарний настрій.
Галя посміхнулася, складаючи черговий рушник. Як же їй пощастило зі свекрухою! З колишнім чоловіком ні, а от його мати виявилася подарунком долі.
* * *
Близько року тому від Галі пішов чоловік Сашко, і вона залишилася одна з п’ятирічним Дімою на руках. Допомогти не було кому — ні батьків, ні близьких родичів не було. Двоюрідні тітки-дядьки та інші родичі – практично незнайомці, йти до них за допомогою вона не наважилася.
Робити нема чого, залишалося сподіватися тільки на себе. Галя стиснула зуби і приготувалася самостійно боротися із труднощами. Радували її лише дві речі ― улюблений син та батьківська квартира, що дісталася у спадок.
Тоді в її житті і з’явилася Вікторія.
– Галина, це ти? Як змінилася! А скинула скільки, як?! — колишня свекруха з’явилася на порозі квартири за місяць після відходу Сашка. Галя й не сподівалася, що вона про неї згадає.
– Вікторія Павлівно? Звідки ви тут? – здивувалася вона тоді.
– Ну, як звідки? З Житомира до тебе приїхала, — закліпала Вікторія густо нафарбованими очима. — Адресу ця в мене була, Сашко давно залишав. А Дмитрик де? Сильно підріс?
Галя тоді вирішила, що їй усе це сниться. Свекруха не приїжджала в гості, навіть коли вони з Сашком були одружені. Та й рідним онуком довгий час не цікавилася – вважала, що Галя його нагуляла.
– Дмитрик в садку… Але ви проходите, якщо приїхали.
Оглянувши старі шпалери, дверцята шафи, що покосилися, і покоцаний лінолеум на підлозі, Вікторія пригнічено зітхнула і взяла Галю за руку.
– Бідолашна моя, як же ти живеш?! Син мій, Сашко, який негідник – покинув дружину, поїхав у Київ. Невже тобі ніхто не помагає?
– Ніхто, – розгублено відповіла невістка. – У мене, крім Діми, немає нікого.
Вікторія знову зітхнула, а потім міцно обняла Галю і зашепотіла їй на вухо.
– Ти більше не одна, зрозуміла мене? Я у ваше місто приїхала, квартиру зняла, тепер тобі з усім допомагатиму. Тепер тобі, дівчинко моя, є на кого покластися.
Розгублена Галя відсторонилася, зазирнула свекрусі у вічі. Здалося, чи вони справді трохи зволожилися від непролитих сліз?
– Вікторія Павлівно…
– Просто Віка! Знаю, що ти мені зараз не віриш, але я дуже шкодую про свою поведінку. Я мала бути на твоєму боці, стати тобі матір’ю… Але я була такою егоїсткою.
Нічого собі одкровення! Таке не часто почуєш. А Вікторія продовжувала говорити. Виявляється, кілька місяців тому вона сильно занедужала. Спеціалісти виборювали її життя, Вікторія виявилася буквально на краю. І в неї відбулася переоцінка цінностей: усі старі образи видалися такими нікчемними та непотрібними. А втрачені роки, коли вона свідомо дистанціювалася від невістки та онука, вже не повернути. Щойно Вікторії стало краще, то почала шукати адресу.
– Вікторія, Віка! Ви нездужали, а я навіть не знала! – охнула Галя.
– Давай на «ти», – посміхнулася їй свекруха і лагідно поплескала по руці. – Будемо надолужувати втрачене.
З того дня Віка часто почала приходити в гості до невістки. Купувала продукти, допомагала готувати обіди, грала з Дмитриком, водила його в садок та додому, коли Галя була на роботі. Хлопчик визнав бабусю, радів кожному її приходу. Та й сама Галя сильно зблизилася зі свекрухою, та замінила їй навіть подруг.
Про Сашка говорили мало. Галя лише сказала, що вони не зійшлися характерами, надто різними виявилися погляди на життя. І навіть дитина не допомогла зберегти шлюб. Добре, що Сашко хоч гроші на Діму справно переводив і на тому спасибі. Віка розповіла, що син відкрив у Києві бізнес, іноді дзвонить і теж пересилає гроші.
– Ти молода дівчина, знайдеш кого краще, ніж мій недолугий син.
Так і почалася дружба колишніх свекрухи та невістки.
* * *
А потім трапилася ще одна приємна подія – Галя познайомилася з чоловіком, і у них почалися стосунки. Віктор працював у тому самому будинку, де й Галя. Одного дня вони разом їхали в ліфті – і ліфт раптом зупинився. Поломка. Поки чекали бригаду, встигли порозмовляти і перейнятися один до одного інтересом.
Спочатку Галя не наважувалася розповідати Віці про Віктора. Та сама помітила, що невістка змінилася.
– Ходиш, вся світишся, – якось помітила Вікторія, уважно роздивляючись її. — Фарбуватися почала — тіні, підводка. Раніше лише тушшю користувалася. Зізнавайся, у чому річ. Чує моя душа, що без чоловіка не обійшлося.
Галині довелося розповісти про Віктора.
– Ну і молодець, – посміхнулася Віка. – Дівчина ти молода, нехай і з дитиною. Чого даремно молодість втрачати? Жити тобі треба, із чоловіками для здоров’я зустрічатися. Не через Сашка ж мого все життя плакати.
Отримавши «добро» від колишньої свекрухи, Галя з головою пішла у стосунки. Побачення, кафе, кіно, букети квітів та іграшки для Діми – щедрий Вітя мав намір привернути до себе і хлопчика.
* * *
Якось Діма вибіг у коридор зустрічати бабусю.
– Бабуся, бабусю! А ми з татом у парк атракціонів підемо!
Вікторія так і застигла на місці.
– З яким ще татом?- холодно спитала вона онука.
– Е-е-е, з дядьком Віктором, – зніяковів хлопчик, зрозумівши за тоном бабусі, що сказав щось не те.
– Запам’ятай, Дімо. Цей дядько не твій тато. Якщо ще раз почую від тебе таке, більше до вас не прийду.
– Вибач, бабусю, – похникав Діма.
Галя чула цей діалог. На її пам’яті Вікторія вперше так суворо розмовляла з онуком. Але рефлексувати над ситуацією Галя не стала і швидко забула про це
І ось сьогодні…
* * *
Вікторія на кухні гриміла чашками, а Галя з хвилюванням думала, як краще піднести їй чудову новину.
Свекруха та невістка пили чай з вафлями та пряниками. Віка скаржилася на свою сусідку з собакою, що голосно гавкає, Галя розповідала кумедну історії про Діму в садку. Коли чай майже випили, зважилася поділитися радістю.
– Віктор запропонував переїхати до нього, – почала Галя, встаючи і збираючи посуд. – Сказав, що має квартиру велику, в центрі. Діма матиме свою кімнату.
– Заміж кличе? – прямо спитала свекруха.
– Поки що ні, але весілля у нього в планах. Вітя каже, що треба разом пожити, притертись один до одному.
– Ви можете «тертися» скільки завгодно. Але без Діми. Хлопчика я візьму собі.
Галя підвела погляд на Вікторію і не впізнала завжди доброї, милої свекрухи. Підібгані губи, колючий погляд, якесь викривлене обличчя. Вона нагадала їй ту жінку з минулого – коли вони з Сашком тільки-но одружилися, Вікторія дивилася на неї так само.
– Навіщо?
– Не дозволю своєму онукові жити з чужим чоловіком, – відрізала свекруха. – Він має батька.
– Який його покинув!
– Як кинув, так і забере.
– Віка, ти розумієш, що кажеш? — від хвилювання Галя почервоніла, руки тремтіли. — Адже ти сама мені раніше казала, щоб я не зациклювалася на Сашку.
Вікторія незворушно повела бровою.
– Одна справа – ти, інша справа – Діма. Він мій єдиний онук і віддавати його якомусь Віктору я не збираюся.
Ось і поговорили…
Свекруха встала з-за столу, вийшла у коридор, почала збиратися додому. А на прощання сказала:
– Я ще Сашку повідомлю, що ти тут затіяла. Він у тебе миттю дитину відбере!
І зачинили двері.
Галя притулилася до стіни. Що відбувається? Чому? За що Віка так із нею? Спілкувались нормально, все добре було! За останній рік вона не чула від свекрухи жодного поганого слова, а сьогодні раптом все повернулося!
* * *
Минув тиждень. Свекруха більше не приходила. Діма щодня питав про бабусю. Довелося сказати, що бабуся дуже зайнята і прийде у гості, коли звільниться.
А в неділю пролунав дзвінок у двері. Галя видихнула: «Вікторія, більше нема кому» і поспішила відкрити. За дверима стояла Віка і… Сашко.
– Скучила? – посміхаючись, спитав колишній чоловік. – Мама сказала, що ти виходиш заміж.
– Не говорила я такого, – замахала руками Галя. – А взагалі, це моя справа! Ми з тобою в розлученні, я не повинна перед тобою звітувати. Я вільна жінка!
– Дитину віддай та йди куди хочеш, вільна, – Сашко пройшов у квартиру, не знявши вуличного взуття. – Діма, тато приїхав!
– Тато? – з кімнати визирнув хлопчик. Спершу він не впізнав батька – той увесь рік не відвідував його. Потім на обличчі Діми проступив спантеличений вираз.
Галя встала посеред кімнати, закриваючи сина від колишнього.
– Що тобі потрібно? Для чого приїхав?
– Сина забрати, я вже сказав. Буде зі мною жити.
– Дімо, збирай свої іграшки, – засюсюкала Віка. – Зараз поїдеш на великій машинці, з татом і бабусею.
– Не віддам дитину! — вигукнула Галя.
– А тебе ніхто не питає, — хмикнув Сашко. Він відсторонив її убік і пройшов до кімнати до сина.
– Я зараз патрульних викличу!
– Ну, викликай.
Але тільки Галя взяла телефон, як Сашко вихопив його із рук. Хотів вже кинути на підлогу, але в цей момент Діма голосно заплакав.
– Не треба, не треба сваритися! — плакав хлопчик.
– Дімо, ти чого? Не плач. Мама з татом грають, — спробувала обійняти його Віка, але онук підбіг до матері.
– Ідіть! Ідіть! Я нікуди не поїду! Я з мамою хочу лишитися!
Вікторія з Сашком застигли в розгубленості від такої рішучості. Зрозумівши, що наразі не час з’ясовувати стосунки, вони пішли, пообіцявши прийти завтра.
* * *
Наступного дня, поки Діма був у садку, Галя, Віка та Сашко сиділи на кухні та розмовляли. Говорили про Галю та її нові відносини.
– Ти зрозумій, – терпляче пояснював Сашко. – Не подобається мені, що Діма в іншого чоловіка житиме. Не справа це.
– Ха! Цього не було б, якби ти залишився жити зі мною, а не попросив розлучення.
– Галя, вибач мені, що я була груба з тобою, – запобігливо просила Вікторія, чіпаючи невістку на руку. – Не стримувала емоцій, зі мною таке буває.
– Розумію, Вікторія Павлівно, чудово розумію, – Галя прибрала руку. – Ви боронили свого сина, як і я свого. Ви також мене зрозумієте.
– Що робитимемо? – зітхнув Сашко. – У вас із тим Віктором усе серйозно?
Галя зітхнула і опустила очі.
– Мабуть. Він добрий, дбає про нас, подарунки дарує, Діму на атракціони водить.
– Я те саме для вас роблю, – пирхнула Вікторія.
Тут Галя замислилась. І справді. Свекруха багато зробила для них із Дімою за останній рік. На свої гроші продукти купувала, готувала, доки невістка була на роботі. А вона сприймала все як даність.
– Галя, – кашлянув Сашко. – А може це, ну… почнемо все спочатку?
– Га?
– Відносини, говорю, почнемо. Я вас із Дімою до себе у Київ заберу. В мене бізнес у гору пішов, гроші є. Сидітимеш удома і не працюватимеш, а Дмитрика в найкращий дитячий садок віддамо.
– Він у вересні вже до школи йде!
– Ну, значить, до школи, — знизав плечима Сашко.
– Галя, погоджуйся, — заплескала в долоні Віка. — Сашко тебе дуже любить, он як сумує!
Колишній чоловік скорчив сумну гримасу і смішним голосом сказав:
– Сумую і кохаю, м’яу.
Галя засміялася. Саме таким він був на самому початку їхніх стосунків. Поки не почалися розбіжності.
Але це все у минулому, хіба ні? Чому б не спробувати знову, якщо пропонують? Почуття до чоловіка все одно залишилися, Галя просто їх надійно приховала, щоб не було так важко. Її в шлюбі все влаштовувало, це Сашко завжди був чимось незадоволений. Може, подорослішав за той час, доки вони не бачилися? Бізнес свій відкрив у Києві. Київ… Дуже хотілося там пожити.
– Я нічого не обіцяю, – поважно сказала Галя. – Якщо ти серйозний у своїх намірах, то запроси мене на побачення, подаруй квіти та осип компліментами.
– Серйозний він, серйозний, – Віка подивилася на сина. – Біжи за квітами, що сидиш?
Коли Сашко пішов, Віка обійняла невістку.
– Ну, ось і добре, все правильно. Так і має бути.
Галя мовчки кивнула. Вона не знала, що чекає на неї в майбутньому, але її влаштовувало вже те, що поряд знаходилося близькі та знайомі їй люди.
А Віктор? Та не було вже ніякого Віктора. Точніше, чоловік був, а от відносин з ним уже не було. Вони розлучилися за кілька днів до приїзду Сашка. Виявляється, Віктор вже мав сім’ю — вагітну дружину і дочку. Галя не хотіла ставати розлучницею.
Може, вийде двічі в одну річку?