– Вітя, у наш син занедужав! Ти потрібен удома! – Лариса зробила останню спробу достукатися до чоловіка. Але той продовжив із самозабуттям водити по щоці електробритвою, збираючись на парубоцький вечір до свого друга, Славка. – Ти чуєш мене, взагалі?! Я з ким розмовляю?
– Ларисо, ну що ти заладила? Діти постійно нездужають, що тепер? Разом із ними лягти та забути про життя? Ти розумієш, як важливо для мене підтримати в такий важливий день братика? Ми з ним більше ніж друзі, він мені як рідний! З першого класу разом!
– І що? Якщо ви такі добрі друзі, Славко зрозуміє, що ти робиш як справжній чоловік. Я не впораюсь сама. Аж раптом доведеться швидку викликати? — у Лариси на очах з’явилися сльози розпачу. Вона переживала цієї ночі. Дитина сильно нездужала, понизити температуру ніяк не вдавалося. Синочок плакав. Все валилося з рук, а найгірші кошмари ставали реальністю. Та ще й чоловік поводився так, наче недуга сина — нісенітниця.
– Славко? Ні! Він не зрозуміє. Для друзів немає нічого важливішого, ніж підтримати один одного у такий важливий день! Уяви собі: через 2 тижні він попрощається з холостяцьким життям! Таке буває лише раз! А діти нездужають постійно. Якщо я не прийду, Славко образиться. До того ж він сказав, що багато хто відмовився приходити: Іван до матері поїхав, не зміг приїхати назад до дати, тільки на весілля приїде, Сашко на роботі, Денис у лікарні! Якщо я відмовлюся — це буде взагалі не парубоцький вечір, а якась нісенітниця.
Лариса дивилася на те, як міркує чоловік, і не могла зрозуміти, чому він у свої 25 років досі не виріс. Навіщо він просив її народити йому дитину, якщо не був готовий? Навіщо одружився, як не нагулявся? Навіщо дружить із цим Славком, який нічого з себе не уявляє, і як Ларисі здається, зовсім не поважає свого товариша Віктора.
– Не ображайся, Ларисо. Я вас із сином дуже люблю, але й брата покинути не можу.
– Він не брат! Він лише друг! – вигукнула Лариса.
– Вам, жінкам, не зрозуміти, що таке справжня чоловіча дружба. Це жіночої дружби не буває, а ми, чоловіки, один за одного горою. — З цими словами Віктор вдягнув сорочку, яку заздалегідь просив приготувати, і, виливши на себе півфлакону парфумів, задоволено усміхнувся.
– Так, кохана, дай мені картку. Я планую як подарунок оплатити Славку ресторан.
– Що?! – Лариса підозрювала, що чоловік захоче зробити подарунок другові на весілля. Що, можливо, придумає якусь нісенітницю на кшталт шоу танцівниці, яка станцює для нареченого. Але щоб узяти на себе організацію всього парубоцького вечора! Та ще й за рахунок сімейного бюджету… Це було надто.
– Я говорю: дай картку, на яку нам переказують гроші твої батьки, — повторив Віктор.
– Ця карта на крайній випадок! Для витрат на нашого сина! – Лариса схрестила руки н. Вона була настільки обурена, що її почало трясти.
– Зараз і є крайній випадок. Дай картку. І не сперечайся! Я не маю грошей навіть на таксі!
– Я не дам тобі карти.
– Значить, я візьму сам! — Віктор зрушив дружину вбік і, різко смикнувши шухляду, витягнув маленьку сумочку з картами і важливими візитівками.
Віктор не слухав доводів та вмовлянь дружини. Після народження первістка, Лариса, на думку Віктора, перетворилася на квочку. А тепер вона взагалі стала його дратувати.
– Не треба робити з мене недруга. Я не витрачатиму все, що тут є. Потім, коли мені дадуть заробітну плату, я поверну. — сказав Віктор і, не прощаючись із дружиною і навіть не глянувши в дитячу, швидко вийшов із дому.
Ларисі було гірко від усвідомлення, що можливо щойно зруйнувався її шлюб. Вона не могла допустити, щоб Віктор так вчинив із грошима і зважилася на крайні заходи.
***
Бар, у якому проходив парубоцький вечір, був не найдешевшим закладом у місті. У Славка на такий заклад не вистачило б накопичень. І все ж цей чоловік любив пустити пил в очі — прагнув гарного життя, розкоші і таємно заздрив друзям, адже хтось із них народився в забезпеченій сім’ї, а хтось, як, наприклад, Віктор, одружився з багатою нареченою і тепер катався як сир у маслі.
– Привіт, друже! – Славко натягнув посмішку і поплескав друга по плечу. – Я вже думав, що ти залишишся дома зі своєю дружиною.
– Син занедужав. Дружина не хотіла відпускати, — виправдався Віктор.
Ось проблема! Пігулку дав, і все пройшло. 21 століття надворі! – засміявся Славко — Гаразд, ми сюди не проблеми обговорювати прийшли, а веселитися! Принесіть моєму другу три штрафні шоти! І швидше! – розпорядився він, гукаючи офіціантку.
– І закуски більше. Сьогодні я плачу! — Віктор зі сміхом витяг із кишені золоту картку і кинув на стіл.
Славко задоволено усміхнувся.
Поки Віктор розважався, Лариса боролася із недугою у синочка і дзвонила батькам. Коли її батько дізнався, що Віктор поїхав, вони з матір’ю Лариси швидко зібралися і приїхали на допомогу дочці.
– Як ви тут? – Батько з хвилюванням глянув на Ларису. – Не повернувся наш “орел”?
– Ні… Трубку не бере. Тату, знаєш, він і на весілля до Славка зібрався один іти. Вчора завів розмову, що не хоче просити свекруху сидіти з онуком. Це нижче його гідності, — поскаржилася матері та батькові Лариса. – Тому я маю вдома залишитися із сином, а він як справжній друг поїде вітати молодих! На гроші, що ви дали!
– Так вже… — батько був дуже невдоволений поведінкою зятя. — Треба заблокувати карту.
– Я вже перевела гроші на свій рахунок.
Віктор про це не підозрював і зрозумів, що гроші з карти зникли тоді, коли спробував сплатити викликану танцівницю.
– Ви мені переказом перекиньте. – сказала вона, закінчивши виступати і диктуючи номер.
Віктор номерок дівчини зберіг… А от оплатити її послуги не зміг.
“Не вистачає коштів”, – надійшло повідомлення. Віктор спантеличив і вирішив перевірити баланс. Як виявилося, на карті було менше 100 гривень, що не вистачило б навіть на економ таксі.
– Це якесь непорозуміння! — Віктор почервонів, як рак. Щойно він хвалився грошима, а тепер не зміг сплатити подарунок другові.
– То що? Ви готівкою сплатите? Чи як?
– Так… Зараз… — Віктор вигріб усі гроші з кишень. Виявилося, що йому вистачило б тільки на проїзд в автобусі. Хлопці з компанії почали з нього жартувати і відверто сміятися. Найбільше сміявся Славко.
– Що? Усі гроші дружина забрала? Роззула, бідного Вітю?
– Славко… Це якась помилка. Банківська. Я не знаю… — Віктор почав питати у друзів у борг, щоб розплатитися з дівчиною.
Славко, зрозумівши, що в друга немає жодної копійки, став поводитись зовсім інакше. Багато і погано жартував і навіть висловив своє невдоволення. Він не планував стільки витрачати, розраховуючи на “спонсора” в особі багатого друга.
Його причіпки та жарти з плином вечора і кількістю випитого ставали дедалі бруднішими. Зрештою, коли мова вкотре зайшла про дружин та дітей, Славко перегнув палицю.
– Я взагалі не розумію, до чого було обманювати, що ти спонсоруєш мою парубоцьку вечірку?! Я б спланував витрати, а тепер виходить, що я витрачу у кілька разів більше за заплановане.
– Славко, я…
– Не треба трусити. Все ясно – ти під каблуком.
– Ні!
– Тоді дзвони дружині і хай переказує тобі грошей. Це вона з тобою як з покидьком вчинила! Подивися історію платежів на карті, дружина просто посміялася з тебе!
Віктороподивився у додатку банку і справді побачив, що гроші було переведено з рахунку на рахунок дружини.
– Ну що, я правий?
– Я зараз їй подзвоню.
Віктор швидко набрав номер і, не питаючи про сина, почав сваритися на Ларису.
– Ти зрадниця! Поверни гроші! Наді мною друзі сміються, кажуть, що в мене вдома дружина голова сім’ї!
Лариса вирішила не відповідати, поклала слухавку та вимкнула звук.
– Що? Послала тебе Лариса? Ти не чоловік, Вітя. Ти ганчірка! — засміялися друзі.
– Ну, а що я міг зробити? – Віктору було неприємно від такого ставлення дружини та від такої чоловічої “солідарності”.
– Треба було Ларисі всипати добре, щоб знала своє місце. Ось прямо так! — Славко нахилився до Віктора і плеснув по плечу. Друзі були вже під добряче «веселі», тож не контролювали силу. Віктор не хотів відповідати, але в запалі відповів. Почалася сварка, в результаті чоловіків розвела охорона.
– Ну, ти взагалі… Розійшовся! – друзі засудили Віктора. – Прикрасив нареченого! Як він тепер одружуватиметься?
– До весілля пройде, — парирував Віктор. Настрою на продовження вечірки не було. Та й хлопці не надто доброзичливо дивилися на нього. Зрозумівши, що він не має ні грошей, ні поваги до винуватця торжества, вони втратили до Віктора будь-який інтерес. Славко зовсім не хотів з ним розмовляти.
– Агов… Давай забудемо… — спробував Віктор.
– Думаю, тобі треба поїхати додому. З тебе лише збитки.
Слава вказав на уламки, які збирала прибиральниця: під час суперечки Віктор зачепив кілька келихів, і йому виставили рахунок, який не було чим платити.
Віктор сперечатися не став. Забрав порожній гаманець і вийшов. У нього не було грошей на таксі, а оскільки була зима, він нічого не вигадав, як зателефонувати своїй матері посеред ночі.
Та не відповіла. Дзвонити старенькій бабусі Віктор не став. Усі “друзі” були на вечірці, а інших він не мав. Залишалося знову зателефонувати дружині, але Лариса вже спала. Дитина щойно заспокоїлася, і молода жінка змогла прилягти. Довелося Віктору йти на крайні заходи: набрати номер тестя. Він відповів одразу.
– Так?
– Мені б це…
– Що?
– Грошей на таксі. Я додому хочу поїхати.
– Грошей не дам. Зараз сам викличу тобі машину. До батьків поїдеш, нам тут загулявші орли не потрібні, вистачає гострих відчуттів від нездужої дитини. — сухо сказав тесть.
Віктор зрозумів, що сперечатися марно. І якщо з дружиною він ще міг упоратися, то з її батьком Віктору тягатися не під силу.
На щастя, Віктор мав ключі від квартири матері. Жінка спала, навіть не почула, що прийшов син.
Вранці вона суворо глянула на нього, побачила сліди вчорашніх «веселощів» та відправила до дружини.
– Повертайся додому. Мені тебе не треба. Одружився – ось і живи з Ларисою. Я свою материнську роботу виконала, тепер ти дорослий, сам за себе відповідай.
– Дай грошей на таксі.
– На автобусі їдь, раз на таксі не заробив, – мати поклала на стіл 50 гривень і пішла пити каву. Віктор зрозумів, що нікому не потрібен.
В ночі він по-іншому подивився на своїх друзів. Тепер побачив справжнє обличчя своєї матері.
“Може, я дружині потрібен? Синові?” – промайнуло в голові.
Але й вдома йому виявилися не раді. Лариса з самого ранку зібрала речі чоловіка та виставила за двері.
– Розмовляти вона з тобою не хоче. Я її повністю підтримую. Іди, — сказав тесть, відчинивши двері зятю.
Віктору довелося піти у нікуди. Славко на дзвінок відповів невдоволенням:
– Ти мені більше не друг! Мене наречена побачила та сказала, щоб я з тобою більше не спілкувався! Зіпсував мені парубоцьку вечірку, і весілля під загрозу поставив, “прикрасивши” обличчя.
– Значить, це я каблук після цього? — посміхнувся Віктор.
Слава кинув слухавку та заблокував номер “друга”. Ось і вся чоловіча дружба. Зруйнувалася об суворе життя.
Тільки один із друзів погодився прийняти у себе Віктора.
– Я в тебе поживу, доки дружина не перестане ображатися… — винно сказав Віктор, заносячи речі. Він не знав, що Лариса незабаром подасть на розлучення. Вибачити чоловіка після такого вона не хотіла і не могла.
– З Віктором у розвідку не підеш, — ще до весілля говорила Ларисі мама. Тепер Лариса не сміялася з цих слів.
– Дякую, що ви в мене є, — сказала вона батькові та матері. — Без вас я не впоралася б.
– Все буде гаразд, доню. Ми поряд.
Віктор кілька разів приходив до Лариси, але вона була непохитна.
Їх розлучили, призначили аліменти та час зустрічі батька з малюком. Але молодий тато цим привілеєм не скористався. Він почав зустрічатися з танцівницею, переїхав до її орендованої кімнати, їв локшину швидкого приготування і переконував себе, що щасливий.
Мабуть, так і було. Кожному своє.