Зазвичай Вероніка забігала до мами запросто, без попередніх дзвонів та домовленостей. Але перед цим візитом вона зателефонувала ще напередодні, хотіла переконатися, що мати буде вдома і що їм ніхто не завадить поговорити.
– У тебе щось сталося? – стурбовано запитала мати. – Ти була у спеціаліста? Проблеми з дитиною?
– Ні, – з дитиною все добре, я теж здорова. Хоча проблема є. З Миколою, – відповіла дочка.
– А з ним що могло статися? – Поцікавилася мати.
– Позавчора видав мені таке, що хоч стій, хоч падай. Заявив, що він перші півтора роки після народження дитини оплачуватиме комунальні і раз на тиждень видаватиме мені певну суму на продукти. За ці гроші я повинна звітувати чеками. А якщо мені чи дитині щось знадобиться, то я можу купувати це за рахунок декретних. А другі півтора роки мені потрібно буде писати йому, що потрібно дитині, а він вирішуватиме – купувати чи не купувати.
– Він що, жартує? – Здивувалася мати.
– Не знаю. Микола завжди був трохи скупим, але не такою ж мірою. Слово честі, якби я заздалегідь знала, що таке викине, я б ні за що не погодилася вагітніти. Адже він сам просив дитину. Що робити? – у розпачі запитала Вероніка.
– По-перше, не засмучуватись. По-друге, підготуватися. Тобі народжувати за чотири місяці. За цей час можна зібрати маленьку подушку безпеки. Якщо все буде нормально, ці гроші повернуться до сімейного бюджету. Якщо Микола не перестане нісенітницями займатися, то зібрана сума буде тобі гарною підмогою. А про розлучення ти не думала? – Запитала мати.
– Мамо, я люблю його.
– Люблю… А він тебе кохає, якщо таке заявляє?
– Знаєш, що я думаю? У нього якась паніка, він переживає, що нам не вистачатиме грошей ті три роки, поки я в декреті. Я вже казала йому, що, звісно, доведеться трохи обмежитися. Але майже всі так живуть, – сказала Вероніка.
– Усі живуть, та не всі виживають. Он у моєї колеги дочка розлучилася з чоловіком, не досидівши до кінця декрету. Він узагалі перестав їй гроші давати. Сам усе купував: і продукти, і одяг синові. Зрозуміло, купував не те, що якісніше, а те, що дешевше. Якось приніс з магазину лапи курячі – йому хтось сказав, що з них гарний холодець виходить. Дружина йому заявила, що точно не буде з цим поратися – якщо хоче, нехай сам робить. Так сильно посварилися, що вона забрала дитину та до батьків пішла.
– Не думаю, що в нас до цього дійде, але останній місяць Микола теж почав чіплятися до мене, що я багато грошей витрачаю на продукти. З одного боку, просить, щоб щодня на вечерю було щось новеньке, а з іншого – щоб готувало економно. Уявляєш?
– Стривай! Десь у мене була цікава книжка та бабусин зошит із рецептами.
Мама витягла з верхньої полиці книжкової шафи невелику книгу в потертій обкладинці та якийсь зошит. Книга називалася: “Рецепти бабусі Марії”.
– Хоче економно? Буде йому економно! Ось дивись!
Вероніка погортала зошит, списаний рівним пишним почерком бабусі. Деякі рецепти були їй знайомі.
– А ось тобі ще книжечка, – мама простягла їй книжечку кишенькового формату «Рецепти на чорний день». – Буде йому ощадливо! Я пам’ятаю, як бабуся варила велику каструлю бульйону на яловичині, потім м’ясо витягала і далі варила розсольник чи борщ. А м’ясо пропускала через м’ясорубку і, пересмаживши його з цибулею, начиняла млинці чи пиріжки, а іноді пускала на макарони по-флотськи. Нічого не викидалось і не пропадало: якщо ввечері не доїли кашу, то вранці буде запіканка. Ну то тоді час який був! І сім’я – шестеро людей. А твій Микола зараз переживає голодним залишитися!
Вероніка взяла обидві книжки, і бабусиний зошит. Вдома вона цілий тиждень вивчала рецепти, а деякі навіть ризикнула приготувати. До речі, Миколі дуже сподобався розсольник, приготовлений за бабусиним рецептом, і млинці з «м’ясом», і пиріжки, до яких Вероніка ще й рис додала.
На харчування почало йти набагато менше грошей.
Звичайно, часу на кухні Вероніка почала проводити більше, але над столом висів телевізор, і вона могла поєднувати приготування обіду з переглядом улюбленого серіалу.
А головне – банківський рахунок, відкритий на мамине ім’я, непогано поповнювався.
Вероніка, звичайно, розуміла, що це не зовсім чесно по відношенню до чоловіка, але, з іншого боку, він з кожним днем поводився дедалі більше неадекватно.
– Вероніка! Перегляньте завтра оголошення на сайтах, де віддають дитячий одяг безкоштовно. Вибери, що підійде, а я після роботи з’їжджу заберу, – сказав Микола.
– Нам це не потрібне. Я не хочу брати речі від чужих людей. Мені сестра віддасть те, з чого виросла їхня Катя. По-перше, Юля дуже акуратна, я впевнена, що все чисте. По-друге, я вже подивилася – там повзунки, костюми на різний вік. І по-третє, їх багато. Дещо я і сама купувала, і їй надарували всього. Нам вистачить.
– Дивись, потім все купуватимеш на свої! Я на дитячі речі тобі грошей не дам, – попередив чоловік.
Сварку чоловікові Вероніка влаштувала за тиждень до пологів. Повертаючись з роботи, він притяг у квартиру дитяче ліжечко, яке хтось викинув на смітник.
– Ти що смієшся? Винеси негайно цей непотріб із квартири! Мої батьки подарують нам чудове ліжечко-манеж. Ми із мамою вже на сайті замовили. Ти скоро через свою жадібність будеш по сміттєвих контейнерах лазити! Що з тобою сталося, Миколо? У тебе хороша зарплата, я отримаю максимальні декретні. Ми живемо у своїй квартирі. Чого ти обмежуєшся? Звичайно, нам доведеться бути більш економними, ми не будемо, як раніше щомісяця по два-три рази ходити в ресторан, але вже по смітниках нам точно не треба нишпорити. Май на увазі: якщо ти ще щось подібне викинеш, я прямо з пологового будинку поїду до своїх батьків.
Після цих слів Микола обіцяв, що нічого такого більше не повториться. І, дійсно, на деякий час він перестав говорити про гроші, витрати та економію.
Але коли Вероніка повернулася додому з маленькою Олею, чоловік поклав на стіл товстий зошит і нагадав дружині, що вона має вклеювати туди всі чеки, а він раз на тиждень їх перевірятиме.
– Добре, – погодилась Вероніка. – Я звітуватиму перед тобою, але тільки за ті гроші, які ти мені видаватимеш. Дитячі виплати та свої декретні я витрачатиму так, як вважаю за потрібне.
Вероніка продовжувала готувати за бабусиними рецептами, іноді їй випадало заощадити майже третину тих грошей, які чоловік видавав їй на продукти. Щоб усе збігалося з чеками, вона часто ходила до магазину разом із мамою та оплачувала частину її покупок. А та потім переказувала цю суму на рахунок, який відкрила для доньки.
Микола, щоправда, іноді ставив запитання:
– А навіщо ти купила дві упаковки сиру? Дорогий та дешевий?
– Той, що дорожчий – на бутерброди. А дешевий – для запікання, – пояснювала Вероніка.
Так минуло півроку. Оля підростала, вимагала більше уваги. Вероніка вже не мала стільки часу, щоб проводити його на кухні. До того ж Микола їй майже зовсім не допомагав по дому. Та й із донькою особливо не займався.
Мама бачила, що Вероніка втомилася і якось запропонувала їй забрати Олю на вихідні:
– А ти сходи до перукарні, з подружками зустрінься, відпочинь.
Вранці, після сніданку, Вероніка зібрала дочку та попередила Миколу, що її не буде вдома до вечора.
– А що на обід? – Запитав він. – У холодильнику порожньо.
– Ось сходи в магазин, купи, що тобі заманеться, і приготуй. Ми пішли.
Завітавши до салону, Вероніка вирушила на зустріч із подругами. Вона вперше після пологів опинилася у кафе.
– Як тут добре! Я так давно не відпочивала, що забула, наскільки це може бути чудово, – сказала вона подругам. -У мене зараз таке почуття, ніби я роблю щось таке, чого мені робити не можна. Я почуваюсь винною.
– Так, тобі треба частіше виходити в люди, – зауважила Христина. – А то ти засиділася у своєму декреті. До речі, пам’ятаєш Алісу Мельник? Поки ти займалась домашнім господарством, вона відкрила магазин жіночого одягу. І запрошувала нам переглянути нову колекцію. Ходімо завтра з нами? Чи в тебе знову немає часу?
– Час у мене завтра якраз є – мама Олю на вихідні забрала, а ось грошей немає. У мене Микола став таким скнарою – переживає зайву копійку витратити, – поскаржилася Вероніка.
– Ще б! На таку машину замахнувся! Мій Павло як довідався, що Микола готовий таку суму вкласти, аж заздрити почав. Ви, звичайно, молодці: ти в декреті, а на таку машину назбирали.
У цей момент у Вероніки задзвонив телефон. Микола цікавився, коли вона прийде додому. Цей дзвінок дав Вероніці можливість не показати, як вона здивована тим, що почула від подруги.
Після кафе вона одразу поїхала до батьків. Ті теж були здивовані новиною. Отже, Микола, не порадившись із дружиною, ввів у сім’ї режим суворої економії, просив Вероніку звітувати за кожну витрачену гривню, і все для того, щоб поміняти машину.
– У вас хороший автомобіль, брали в салоні, їздить він лише третій рік. Не розумію, навіщо зараз міняти машину, тим більше брати таку дорогу, – здивувався батько Вероніки. – Якщо в нього зараз є такі гроші, то краще вам зі своєї двійки перебратися в нову трикімнатну квартиру. Жити у старій п’ятиповерхівці, хай навіть у добре відремонтованій квартирі, та купувати таку машину? Вибач, дочко, але це понти. І потім, чи не за один рік він цю суму накопичив? Отже, всі три роки, поки ви жили, він приховував від тебе частину зарплати. Дивно це.
Повернувшись додому, Вероніка відкрила ноутбук та увійшла на сайт держпослуг.
– Приготуй щось смачненьке, я весь день на сухом’ятці, – сказав Микола, підійшовши до дружини.
Побачивши, що вона заповнює електронну заяву, він обурився:
– Яке розлучення? Ти що надумала? У нас все нормально!
– Це у тебе нормально. А в мене ні. У мене чоловік збирається купувати собі новий автомобіль за всі гроші світу, а на дружині та доньці економить. Навіщо мені такий чоловік, а дочці батько?
– Звідки ти дізналася?
– Дізналася і все! Я, отже, зобов’язана чеки в зошит вклеювати, а він буде людям пил в очі пускати, випендрюватися. Ні, дорогий, не вийде.
– Вероніко! Я хотів тобі зробити сюрприз! – вигукнув чоловік.
– А я тобі підкажу, якому сюрпризу буду дуже рада: трикімнатній квартирі в новому будинку. Якщо продати цю квартиру, яку подарували мені батьки, і додати твої гроші, можна навіть обійтися без іпотеки. От і думай – що тобі важливіше: машина чи сім’я. До речі, навіть якщо купиш машину, тобі через пару місяців доведеться її продавати – майно будемо ділити. Все. Я спати. Ти, до речі, з сьогоднішнього дня спиш на дивані.
Сон на дивані та відсутність нехай економних, але смачних обідів та вечерь Микола витримав майже тиждень, а потім здався.
Через два місяці родина переїхала до нової квартири з ремонтом від забудовника.