– Ой, ой, ой, – голосила Варвара Олексіївна, ходячи туди-сюди біля кабінету лікаря. – Чого ж так довго? Все буде добре, синку! – звернулася вона до побілілого хлопця, який сидів на лавці.
Здавалося, він був такий слабий, що навіть не зміг показати посмішку.
Двері кабінету обережно прочинилися і звідти визирнув літній чоловік в окулярах.
– Олег, сходи ти. Сил моїх більше немає, – прошепотіла вона напівголосно і сіла на лавку поруч із молодшим сином.
Тридцятидворічний чоловік кивнув і зайшов у кабінет за лікарем. Той вказав йому на монітор комп’ютера, де було видно результати останнього обстеження.
– На жал нічого вже не вдіяти,… – сухо констатував чоловік.
– Як таке можливо? – прошепотів Олег, не вірячи своїм вухам.
– На жаль, у вашого брата це прогресувало дуже швидко, – відповів лікар. – Час втрачено. Тепер залишається тільки підтримувати якість життя.
– І нічим не можна допомогти? – запитав Олег.
– На жаль… – лікар сказав ті самі слова і дав роздруковані листки чоловікові.
Олег вийшов із кабінету. Мати скочила з лавки і кинулася до нього.
Чоловік мовчки простягнув їй папери і важко зітхнув. Варвара Олексіївна заплакала, все зрозумівши без зайвих слів та пояснень.
– Як же ж так? Що ж нам тепер робити? – мати взялася за комір куртки сина. – Зроби ж ти щось! Допоможи…
– Мамо, що я зроблю? – схопився за голову Олег, якому було дуже шкода шістнадцятирічного брата.
– Не знаю, але щось придумай! – заголосила жінка.
Син взяв Варвару Олексіївну за руку. Намагаючись говорити, якомога тихіше, він сказав:
– Не галасуй. Лікар сказав, що можна тільки його підтримувати.
– Бути такого не може! – сказала жінка. – Не може бути! Треба знайти якийсь інший вихід… Ну не можна так, Олеже…
– Мамо, давай потім. Дмитру не варто про це знати.
Варвара Олексіївна розуміюче кивнула і одразу кинулася до шістнадцятирічного сина.
Тільки о дев’ятій годині вечора Дмитро повернувся додому до дружини, з якою був одружений п’ять років.
– Що сталося? – зустріла його на порозі Анжеліка.
– У Дмитра все погано… Нічого вже не вдієш.
Анжела застигла. Сльози мимоволі потекли по щоках.
– Ти тільки не переймайся, тобі не можна, – Олег кивнув на живіт жінки.
Анжела була на сьомому місяці. Дитину вони вирішили завести після того, як виплатили кредит за двокімнатну квартиру й купили машину.
– І що? Як він? Це тому йому так недобре останнім часом? – почала ставити питання дружина. – Чим йому можна допомогти?
– Лікарі сказали, що нічого не зробиш… Треба готуватися до гіршого, – Олег винувато відвів очі.
Наступного ранку їм подзвонила Варвара Олексіївна. Жінка попросила сина й невістку приїхати до неї.
– Тільки після роботи, – строго відповів Олег.
– Ти можеш десять хвилин витратити на матір та єдиного брата, якому потрібна допомога? – сказала крізь зуби Варвара Олексіївна.
– Добре. Я можу до тебе приїхати без Анжели? Чого вона їздитиме? – поцікавився у матері чоловік.
– Ні. Вона мені теж потрібна! – наполягала на своєму мати. – Викличеш потім їй таксі.
Не бажаючи сперечатися з Варварою Олексіївною, Олег і Анжела поспішно зібралися й поїхали до неї. Жінка побачила їхню машину у вікно.
– Ви маєте продати вашу квартиру й машину! – заявила Варвара Олексіївна, щойно ті переступили поріг.
– Продати? Навіщо? – запитала Анжела.
Вона не розуміла, що відбувається.
– Гроші потрібні на лікування Дмитра за кордоном, – впевнено сказала свекруха. – Я дізнавалася, але потрібні гроші!
Анжела була вражена. Вона розгублено подивилася на свекруху, не повіривши своїм вухам.
– Як ми можемо продати своє житло? Ми зовсім недавно закрили кредит, а машина потрібна для роботи… Чому ви свою квартиру не продасте?
Варвара Олексіївна байдуже подивилася на невістку, ніби думка Анжели була їй зовсім не важлива.
– А де ми самі житимемо з дитиною? – знову спитала вагітна жінка.
Варвара Олексіївна тільки знизала плечима:
– Це не моя проблема. Головне – врятувати мого сина. Йому потрібна допомога, а ви думаєте тільки про себе!
– Он як? Тобто ви про свого сина дбаєте, а я про свою дитину й думати не повинна? – обурилася Анжела.
– Мамо, ми не можемо просто взяти й продати все, що маємо, – сказав Олег. – У нас сім’я, відповідальність…
– Ти думаєш про себе, а не про брата! – вигукнула Варвара Олексіївна. – Тобі все одно, що він слабий?! Я б свою продала, та не можна. Дмитрик видужає, де він житиме?
– Як ви можете так говорити?! Ми всі переживаємо за Олега, але в нас теж є своє життя, а скоро з’явиться дитина! Де нам жити, якщо ми продамо квартиру? – сказала Анжела. – За свою дитину ви переживаєте, а на нашу все одно?
– Вам шкода грошей? А Олег хай як хоче, га? Ні, я не дозволю цьому статися! Продавайте все, що можете, інакше сама піду до юристів і змушу вас це зробити! – Варвара Олексіївна гнівно подивилася на невістку.
– Мамо, будь ласка, заспокойся. Ми знайдемо інший спосіб допомогти. Не треба так різко…
Проте Варвара Олексіївна не слухала його. Вона вискочила з кімнати і голосно гримнула дверима, залишивши їх розгубленими.
– Я поговорю з мамою, – Олег вийшов слідом за матір’ю.
Він знайшов Варвару Олексіївну на кухні. Чоловік спробував поговорити з нею й дізнатися, з чого вона вирішила, що за кордоном хтось допоможе братові.
– Наші лікарі кажуть, що…
Він не встиг договорити, бо Варвара Олексіївна зупинила його і сказала, що він черствий. Олег махнув рукою і покликав Анжелу додому.
– Чому ми повинні жертвувати всім, що маємо? У нас же ж своя сім’я, наша майбутня дитина… – мало не плачучи казала Анжела.
– Я тебе розумію. Але мама… Вона завжди ставила інтереси брата вище за все інше… Якби знати, що це точно допоможе… А лікарі кажуть, що ні…
– У будь-якому випадку, як ми зможемо вижити без житла? – запитала Анжела. – Куди ми подінемося з немовлям на руках?
– Звісно, продаж – не вихід. – Похитав головою Олег. – Треба вигадати щось інше.
Увечері чоловік знову поїхав до Варвари Олексіївни. Жінка зустріла його холодно, але дозволила зайти.
– Ну що, ви вирішили продати квартиру? – запитала вона, не чекаючи привітань.
– Мамо, я не хочу, щоб Олег та Анжела жертвували всім заради мене. У них своя сім’я, майбутня дитина, – із кімнати вийшов Дмитро.
– Як ти можеш так говорити? Ти слабий, а вони думають тільки про свій комфорт! – насупилась Варвара Олексіївна. – Я не залишу тебе без допомоги! Ні!
– Мамо, ми знайдемо інший спосіб допомогти Дмитру. Можливо, звернемося до благодійних організацій, зберемо гроші через соцмережі. Є багато варіантів, – Олег нерішуче підійшов до матері.
– І хто всім цим займатиметься, цікаво? – узялася в боки Варвара Олексіївна. – Я не клянчу гроші у людей!
– Я займуся, віддай тільки документи, – переконав її Олег і того ж вечора написав допис у соціальних мережах.
Минуло кілька місяців. Збір коштів на процедури Дмитру йшов успішно завдяки зусиллям сім’ї й друзів.
Варвара Олексіївна брала активну участь в організації заходів, допомагаючи збирати гроші.
Анжела народила здорового малюка, якого назвали Олександром. Молода сім’я, як і раніше, жила у своїй квартирі.
Незабаром гроші для Дмитра було зібрано. Разом із матір’ю він поїхав за кордон, проте через пів року його не стало…
Анжела, хоч нічого й не сказала чоловікові, але зловила себе на думці, що було б, якби вони продали машину й квартиру.
І Дмитра не врятували б, і самі залишилися б ні з чим…