– Вони вважають нас багатими і, напевно, очікуватимуть від нас дорогих подарунків. Пам’ятаєш, як твоя тітка Наталя нашим будинком захоплювалася? Ну звичайно наш будинок кращий за їхню стару хату, але не особняк якийсь, вона видно багатих будинків не бачила! – казала чоловікові Валя.
Одночасно вона нарізала до обіду салат. Від емоцій помідор вислизнув з під руки й опинився на підлозі.
– Ой, ну знову! Та це я все через твою рідню нервую. Володя, ну не хочеться мені до них їхати так далеко. Та ще у твоєї тітки Наталі рідні купа. Онуки, племінники, ми ж не можемо з пустими руками до неї приїхати.
А на день народження, що їй дарувати? Я не знаю. І взагалі, я не знаю, про що з нею говорити. Ну, різні ми, вона на фермі працювала все життя, потім пошту і пенсію розвозила. А ми… Може, не поїдемо, га Володю?
– Образяться, потім осуджувати будуть, що зазналися. Та й взагалі, Валю, ну вона ж сестра материна, ну як не поїхати? Хоча грошей зайвих на цю поїздку зараз точно немає…
– Слухай, а пам’ятаєш я хотіла на другому поверсі у шафах провести ревізію? Ганнуся наша понавезла там добра всякого. І хороші речі, викинути шкода, а їм не треба.
От і везе все на дачу, ніби тут склад. Там навіть нові речі є з етикетками, ходімо подивимося?
Другим поверхом вони мало користувалися. Одна назва – другий поверх. Сходи круті, вузькі, так і дивись ще не втримаєшся.
Мансарда під скосим дахом на дві кімнатки. І в кімнатках великі шафи з вагонки, щоб кути під скосами покрівлі використовувати.
– Валю, дивись, а у нас тут плитка є запасна на дві конфорки, – сказав Володя і став діставати все підряд. – А ось до речі хлібопічка, тобі її позаминулого року подарували, нова зовсім, а нам не потрібна. Чим не подарунок?
– Передаровувати начебто погано? – засумнівалася Валентина.
– Та облиш ти, ніхто ж не дізнається про це. А хлібопічка крута, ми нею захоплювалися, ти навіть захотіла сама хліб пекти, та, видно, не зберешся вже.
– Це точно, а напевно смачно свіжий хлібчик мати, але готувати я не дуже люблю, погана в тебе дружина, – зізналася Валентина.
– Облиш, хіба в цьому річ? Ти в мене найкраща! І, до речі, дивись, що я ще знайшов! Заодно й розберемо все тут, давно збиралися, – пожвавішав Володя,
– А що, мабуть мені ця ідея з хлібопічкою подобається, – погодилася Валя.
І вони почали розбирати речі далі. Деякі речі вони навіть не пам’ятали. Наприклад Володі рік тому подарували годинник, а він йому не підійшов, от і лежить.
– Ну, годинники до речі дарувати взагалі погана прикмета, – зазначила Валя.
А ось цю сумочку шкіряну Валі на роботі подарували, коли на пенсію проводжали. Але їй вона не сподобалася, маленька дуже, та ще й червона, так і лежить у шовковому мішечку.
М’яких іграшок і різних машинок хоч греблю гати, а онуки вже виросли і ними не граються.
У результаті Валентина спакувала кілька пакетів з подарунками.
– Сподіваюся їм сподобається, все ж таки все новеньке зовсім!
До призначеного часу вони трохи запізнилися. Ґрунтову дорогу розвезло після дощу, ледве проїхали.
Але ось нарешті з’явився будиночок тітки Наталі. Будиночок дуже старенький, зате прямо весь у квітах.
Валя вийшла з машини – втомилася їхати, засиділася,
– А повітря в них яке! Все ж таки у нас дача надто близько до міста, а тут краса!
Володя з дружиною зайшли до хати й ахнули. Всі вже зібралися за столом. Шумно, діти бавляться.
Валентина як почала подарунки роздавати, так гості аж затихли від такої щедрості.
А тітка Наталя навіть мимоволі розплакалася, коли Володя вручив їй нову хлібопічку в коробці.
– Господи, Володю, це ж дорого як! А ми пічку тепер не топимо, газ у нас, уже й забула, коли й хліб пекла, і не мріяла навіть. Ось тепер пектиму, дух хлібний по всій хаті піде, маму нашу згадаю, – зворушилася тітонька.
Потім тітка Наталя розгорнула ще один пакунок – там лежав махровий халат, синій, із золотими завитками.
Тітка Наталя накинула халат, покрутилася перед дзеркалом.
– Ну і краса. Ось який у мене племінник щедрий! У люди вибився, не зазнався. Бачила б тебе мати, пишалася б тобою, Володю!
Володя обійняв тітку, а сам мало не плаче. Навіть серце стрепенулося – мати згадалася.
А він ще сумнівався, їхати чи ні в село!
Посиділи поговорили. Тут чоловік тітки – дядько Іван заспівав народну пісню. Всі підхопили. І так душевно!
Володя глянув на свою Валентину і не повірив очам.
Валентина розчервонілася, підспівує всім, усміхається, а очі які щасливі.
Потім жінки всі разом прибирали зі столу, чай готували, два пироги на стіл принесли, домашню яблучну пастилу.
Діти так набігалися, що їх довелося вкладати.
І Валя теж допомагала, і так було радісно бачити, як маленький правнук тітки Наталі, засинаючи, обіймав подарованого нею іграшкового котика.
Валя йому тихенько прошепотіла на вушко:
– Хочеш я тобі наступного разу велосипед привезу? Маленький, ну якраз для тебе?
– Хосю, ти добла, привези мені весипедик, – сонно прошепотів малюк.
А Валентина вже прикидала, що і кому вона у подарунок привезе, коли наступного разу сюди приїде.
Ось та маленька червона сумочка зі стразами точно для Насті підійде, їй років десять, то те що треба. Та й іншим щось знайдеться, шоколадки ще купити треба й фрукти.
Володі та Валі постелили на веранді. Вони так чудово насвяткувалися, натанцювалися й наспівалися пісень, що й самі заснули, як діти.
Вранці в віконці за короткими фіранками було видно обсипані яблуками гілки старої яблуні.
Володя потягнувся, щасливо посміхаючись.
– Валю, я як у своєму дитинстві побував!
Після сніданку вони вже зібралися їхати, але Валентині було шкода розлучатися.
Вони обійнялися з тіткою Наталею, а та мало не заплакала.
– Ось яка у нас рідня, приїжджайте частіше, Валю, просто так приїжджайте, не витрачайтеся так на подарунки.
Старші онуки підтягли до їхньої машини дві важкі сумки з сільськими гостинцями.
І Валентині навіть соромно стало, що вона себе вищою рахувала і погано думала про рідню Володі.
Коли вони їхали назад, на душі у Валі було так світло, що вона навіть почала співати пісню, що дядько Іван так душевно був заспівав.
Володя глянув на дружину.
– Валю, яка ж ти в мене… Найкраща на світі! Ось не дуже хотілося їхати, а поїхали і вийшло так чудово, аж на серце легко.
А подарунки яка різниця купили, чи не купили, головне подарували те, що їм подобається і від душі. Не це головне, головне, що рідню не можна забувати і зраджувати своє минуле.
І вони з радістю в серці поїхали додому.
…Через місяць Валя з Володею знову приїхали до тітки Наталі. Цього разу просто так провідати.
У машині звичайно ж лежали пакети з гостинцями, смачні цукерки і маленький велосипед.
Приїхали вони, зайшли в хату, а в хаті пахне свіжоспеченим хлібом!
– Ну, привіт, моя батьківщина, ось ми й повернулися! – сказав Володя, й обійняв дружину…