Двері в будинок відчинилися і ввійшли усміхнені хлопець і дівчина.
Бабуся Валя з кимось чай пила за столом. Почула стукіт дверей, обернулася, та засяяла:
– Господи, радість яка! Ігор, Настя, невже повернулися вже?
І гордо гості за столом сказала:
– Ось, дивись Ніно Вікторівно, це онук мій Ігор із молодою дружиною Настю. У весільну подорож на море їздили. А це, Ігоре та Настя, до нашої сусідки тітки Зіни сестра її молодша приїхала, Ніна Вікторівна, гостює в неї значить. Ну дітки, молодці, що як тільки повернулися, то одразу до бабусі з дідом. Від відпустки дні лишилися? Ну і слава Богу! А у нас погода стоїть, не гірша, ніж на вашому морі. На річці вода тепла, чиста, пісочок на березі бурштиновий. Ну хоч у бабусі з дідом погостюєте. Ой, а ти що Ніно так одразу збиралася?
– Та піду я, гості у вас, тьотю Валю. Щось майже й не засмагли, де відпочивали? Погода щось підкачала? Ааа, ну ясно, шкода, що на нормальний курорт вам не вистачило, медовий місяць скромно провели. Ну та гаразд, справа поправна, молоді ще. Харчувалися де, в кафе? Добре видно годували. Я зайду краще потім, тітка Валя, ти мені обіцяла розповісти, як помідори в теплиці доглядати, а то в нас цвітуть, стебла в зріст людини, а ніяк не зав’язуються! Так, і ще, розкажеш, як на пироги тісто ставиш, добре?
– Та звичайно заходь, Ніно, – бабуся Валя вийшла проводити гостю.
– Ось ходити ця Нінка, від неї тільки проблеми одні, – пробурчав дід із кімнати ледве чутно, і вже голосно гукнув. – Привіт, Ігор, Настя! Нарешті ви приїхали. А то все ця Ніночка ходить, ходить, все винюхує щось, все виглядає.
– Привіт, діду, і не кажи, і справді трохи дивна. Бувають такі люди. Вона ніби тобі в чомусь і співчуває, а ніби і ні. І курорт наш поганий, і не засмагли, і натякнула, що набрали зайвого, хоч і не бачила нас з Настею раніше, – Ігор плечима знизав, – не дуже приємна жінка.
– Та перестань, Ігоре, непогана вона, нічого вона особливо такого не каже. У неї неприємності. Чоловік її покинув, син із невісткою на орендовану квартиру з’їхали. Ось Ніна від самоти до сестри й приїхала. Спілкування їй просто не вистачає, – добра бабуся Валя повернулася і відразу стала заступатися за нову знайому.
-Ааа, – дід махнув рукою, – у тебе всі добрі! Як стала ця Ніна твоя до нас заходити, все навперейми пішло! Подивилася Ніна город наш, то огірки пожовтіли, не ростуть. На капусту відразу гусениці та слимаки накинулися. А Ніна ця все ходить. Ой каже який у тебе тітка Валя чоловік, як молодий. І дров наколов, і грядки всі полив. Так у мене відразу спину взяло, три дні лежав, тільки відпустило. Та й сама ти, Валю, як піде ця Ніна так сядеш, газеткою обмахуєшся – ой щось голова важка! Я все помічаю. От і онука з невісткою йдучи вона образила, а ти знову за неї заступаєшся по доброті душевній. Тільки покажи їй помідори, так вона все везіння собі потягне. У неї помідори будуть, а на наші пропадуть, згадай моє слово! І не показуй ти їй заради Бога, як тісто ставиш! Я пироги люблю, не наївся ще, не хочу, щоб і ця справа у нас розладналася!
Бабуся Валя на діда рукою махнула: – Ой, Василю, ну який же ти до старості буркун недовірливий став. Все на людей намовляєш.
– Гаразд, бабусю, годі, давай тему змінимо, – Ігор сумку дістав, – ми з Настею вам із дідом сувеніри з поїздки привезли. Це діду червоненьке.
Дід Василь одразу розчулився, пам’ятає про нього онук.
А Ігор далі дістає: – А це бабуся тобі чуні хутряні, та хустку пухову, щоб не мерзла ти.
– Та з такими чудовими онуками хіба замерзнеш!, – зашарілася бабуся Валя. Хустку на плечі накинула, чуні м’які приміряла. Стоїть, дідові підморгує.
– А ще чай гірський трав’яний, для довголіття та на холодильник магнітики, – Настя чай на стіл поставила. А на холодильник два магнітики прикріпила. Один із назвою курорту, де вони відпочивали. А другий незвичайний. Круглий, з обідком, наче око на всіх дивиться.
– А цей ми в одній лаві на набережній купили. Там у них незвичайні сувеніри – обереги. От ми й вирішили бабусі з дідусем оберіг подарувати, – пояснила Настя, – Він від заздрощів та від всього іншого оберігає.
– Дякую, Ігоре, Настя, за подарунки чудові, – бабуся Валя навіть розплакалася.
– Але в обереги я не вірю, а так дякую!
Чи то оберіг допоміг, чи то просто у старих настрій покращився від уваги Ігора та Насті. Але тільки скільки не заходила до них Ніна Вікторівна, вона більше жодного разу слова поганого не промовила, ні прямо, ні натяком. І огірки на зріст пішли, зійшла з них жовтизна. І діда Василя спина більше не турбувала.
Тому що щаслива і не забута близькими людина відразу стократно сильнішою стає.