Валерій неквапливо повертався з роботи. Поспішати йому тепер було нікуди. І жити, як йому здавалося тепер, нема для кого.
А ще зовсім недавно в його житті все було інакше. Кохана дружина, синочок, якого він любив… Щовечора він поспішав додому, до сім’ї, і почував себе дуже щасливою людиною.
І раптом дружина заявила, що йде до іншого. До батька своєї дитини.
– Вибач, Валерій, – сказала Людмила. – Але Андрійко не твій син.
– Як це не мій? А чий? – розгубився Валерій.
– Я коли тебе зустріла, сама ще не знала, що чекаю на дитину. У мене наречений був, Сашко. Ми з ним посварилися, він на заробітки поїхав. А тут ти з’явився, залицявся гарно… І незабаром я зрозуміла, що на дитину чекаю. Тому й погодилася за тебе вийти заміж, щоб не ставати самотньою матір’ю. Та й подобався ти мені.
– То, може, Андрійко таки мій? – з надією спитав Валерій.
– Ні, – похитала головою Люда. – Точно не твій. У нас із тобою ще не було нічого, коли я зрозуміла, що вагітна. Андрій син Сашка. І я йду від тебе до нього. Ми їдемо за тиждень.
– Як? Куди? – Валерій не міг повірити у почуте, все це здавалося настільки неймовірним. Адже у них з Людою так добре все було. Жили дружно, сина виховували… І раптом таке…
– Вибач, ти хороший чоловік і батько, і людина чудова, але коли Сашко знову з’явився в моєму житті, я зрозуміла, що, як і раніше, люблю його. І хочу бути із ним.
Цього ж дня Людмила зібрала речі і разом із п’ятирічним сином пішла з життя Валерія…
Чоловік був дуже пригнічений. Ось так вмить втратив і кохану дружину, і сина. Йому було навіть не важливо, що не він не рідний батько хлопчика, адже Андрійка він любив, і хотів би й надалі мати змогу бачитися з ним та спілкуватися, але Люда все вирішила по-своєму.
Ідучи, вона сказала, що Андрію треба звикати до іншого тата, справжнього, і тому буде краще, якщо Валерій не шукатиме зустрічей з дитиною. А вона, у свою чергу, не проситиме аліменти.
Ці слова “до справжнього тата” особливо важко зачерили Валерія. А що він, виходить, не справжній? Він, який сам купав маленького Андрійка, і ночами вставав до нього частіше, ніж Люда, годував із пляшечки.
На огляди водив сам… І тепер він не справжній, бо з’явився цей чоловік з минулого і забрав у нього сина. Забрав сім’ю.
Валерій мав думку піти до цього Сашка, і поговорити з ним по-чоловічому. Але, подумавши, він все ж таки не став цього робити. Що це змінить, якщо Люда любить не його, а цього Сашка. Вона в жодному разі вже не повернеться…
І ось вже два місяці Валерій щовечора повертався до спорожнілої квартири, де більше не лунав дитячий сміх, і ця важка тиша не давала йому спокою.
***
Валерій згадав, що в холодильнику зовсім порожньо, вчора він доїв останні вареники, а отже, доведеться зайти в магазин і щось купити на вечерю.
На ґанку супермаркету сидів маленький песик, який, побачивши Валерія, дружелюбно підбіг до нього.
– Привіт, – звернувся чоловік до песика. – Ти чий такий будеш?
Песик знову гавкнув, мабуть, даючи зрозуміти, що він ні чий. І Валерій зрозумів його.
– Такий самотній, як і я, так? Отже, ми з тобою товариші по нещастю. Знаєш, ти зачекай тут, а я тобі щось куплю, домовилися?
І знову песик завиляв хвостиком і гавкнув, а Валерій звернув увагу, які розумні у нього очі.
Чоловік купив дещо з продуктів і дещо для свого нового друга. Коли він вийшов із супермаркету, він, як і раніше, сидів на ганку. І був дуже радий знову побачити Валерія.
– Ну що, дочекався? Молодець, давай пригощайся.
Песик радісно підбіг до частування. А потім пішов за Валерієм.
– Проводити мене вирішив? – Запитав чоловік. – Ну, ходімо, друже.
Валерій згадав, як Андрійко просив песика, але Люда була категорично проти, вважаючи, що з ними надто багато клопоту та зайвого прибирання.
– Підеш до мене жити? – Запитав чоловік.
Йому раптом дуже захотілося, щоб вдома на нього хтось чекав, і радів його поверненню. А песиків він завжди любив, і вмів із ними поводитися.
Цього ж вечора Валерій сходив до магазину і купив усе необхідне для свого нового друга. І вже наступного ранку він, вставши раніше звичайного, вивів Дейка на прогулянку.
– Який гарний у вас песик, – почув Валерій приємний жіночий голос.
Він обернувся і побачив дівчину, яка теж вигулювала улюбленця.
– Здрастуйте, – усміхнувся чоловік незнайомці. – Це Дейк. А вашого красеня як звати?
– Роккі. А мене звуть Юля.
– Дуже приємно, я – Валерій.
З того часу Валерій та Юлія часто стали зустрічатися на вулиці та гуляти із своїми улюбленцями. І чоловік почав ловити себе на думці, що ця дівчина йому подобається, і він все рідше думає про Людмилу та її зраду.
Але сказати Юлії про свою симпатію і кудись її запросити, Валерій не наважувався.
Якось, коли Валерій збирався на чергову прогулянку з Дейком, пролунав дзвінок у двері.
Чоловік відчинив двері і не повірив своїм очам. Перед ним стояла Людмила.
– Можу увійти? – Запитала вона.
– Заходь. Тільки навіщо?
– Не радий мене бачити?
– Не знаю, – знизав плечима Валерій.
Він насправді не міг відповісти на це запитання. Візит колишньої дружини був для нього повною несподіванкою, і він поки що не розумів, приємною це чи не дуже.
– Валерій, – сказала Люда. – Я була така не розумна, коли вирішила піти від тебе і жити з Сашком… Не склалося в нас нічого, різні ми дуже. І до сина він ставиться байдуже, як до чужого. А нещодавно заявив, що не впевнений, шо він його син… А ось ти був для Андрійка справжнім батьком. Ти, а не Сашко. Давай почнемо все спочатку? Хоча б заради сина?
Валерій дивився на Люду і не знав, що їй відповісти. Він, як і раніше, дуже любив Андрійка і сумував за хлопчиком. Але жити з Людмилою після того, як вона сама зруйнувала їхню родину.
– Чому ти мовчиш, Валерій?
– Я не можу тобі прямо зараз відповісти, – чесно сказав чоловік.
– Так, я розумію, ти ображений… Я зараз піду, а ти обіцяй подумати, добре? Андрійко дуже сумує за тобою, він теж якось не перейнявся почуттями до Сашка… Ось тобі і рідний, називається…
Люда пішла, а Валерій вийшов на прогулянку з Дейком.
– Щось ти сьогодні пізніше звичайного, – зауважила Юля, побачивши Валерія і дуже зрадівши йому.
– Так, довелося трохи затриматися, – відповів Валерій і відразу, набравшись сміливості, додав. – Юля, а давай сходимо кудись разом? У кіно, театр, ресторан, куди хочеш.
– Давай, – з усмішкою погодилася дівчина. – Зізнаюся, я вже сама хотіла тебе кудись запросити…
***
За кілька місяців Валерій та Юля одружилися, і тепер вони готуються стати батьками. У їхньому будинку часто гостює маленький Андрійко, який швидко порозумівся з Юлею і подружився з Дейком і Роккі.
Людмила не перешкоджає спілкуванню сина із Валерієм, розуміє, що для хлопчика це важливо. Хоча вона й ревнує колишнього чоловіка до Юлі, але усвідомлює, що у всьому винна сама.
А Валерій щасливий, що в його будинку знову весело і галасливо, адже він не переносить самотності та такої важкої тиші…