– Мда-а! – похитала головою Валентина, пройшовшись по квартирі брата.
Вона зазирнула в холодильник, перевірила всі кухонні шафки, розчаровано видихнула і сіла до столу.
– Отак ти й живеш, значить?
– Що не так? – спитав Павло, чухаючи потилицю. – Нормально я живу.
– Це ти вважаєш нормальним? У тебе навіть таргани ніколи не оселяться. Чому немає продуктів? Ти чим харчуєшся взагалі? Схуд он як! Скажи мені, тебе справді все влаштовує?
Така турбота з боку сестри здалася дивною. Павло раніше не помічав інтересу Валентини до його життя.
Часом він звертався до жінки за допомогою, але вона знаходила відмовки, постійно відмовлялася.
Павло звик покладатися лише на себе, і ось тепер здивувався, що Валентині раптом стало цікаве його життя.
– У мене все добре. Не хвилюйся ти так. Я харчуюсь у їдальні по дорозі з роботи. Там готують добре, дешево. Навіщо мені самому цим займатися? Додому іноді щось беру. Мене все влаштовує.
– Ні, брате! Не можу я дивитися на таке твоє життя! Треба терміново щось міняти! – заявила Валентина. – Як я подивлюся в очі батькам, коли настане час зустрітися з ними на тому світі? Що говоритиму? Я маю подбати про тебе.
Таке життя у Павла було не завжди, але два роки тому його дружина Вікторія пішла до іншого чоловіка.
Дітей народити вони не встигли, поділити довелося все, що нажили у шлюбі.
Тяжко було, але не через поневіряння… Важко було усвідомити, що через десять років шлюбу дружина залишила його.
– Валю, не починай. Нормально я живу. Все мене влаштовує. Справді. Не маленька ж дитина.
Павлові стало не по собі. Він потребував підтримки два роки тому, але тепер справді змирився, звик уже до нового життя.
Деколи йому здавалося, що воно навіть почало йому подобається.
За вікном якось різко потемніло: темні хмари згустилися на небі, а десь далеко блиснула блискавка.
Тихий гуркіт грому долетів до них відлунням, чому Валентина повела плечем. Жінка з дитинства не любила таку погоду.
Коли була маленькою, вона частенько бігла до брата, ховалася під його ковдру і тремтіла, доки негода стихала.
У такі моменти Павло відчував себе справжнім дбайливим старшим братом.
З віком брат і сестра почали віддалятися один від одного. Чому тепер раптом Валентина передумала й вирішила зблизитися з братом?
– Не дивись так на мене. Я справді переживаю за тебе. І я дещо придумала. Віддай свою квартиру моєму синові.
Роману вже час окремо жити, особисте життя влаштовувати, сам же розумієш. А ти переїдь до мене!
Голос Валентини звучав як вимога. Павло насупився, глибоко замислившись. Віддати свою квартиру? Але хіба зможе він жити разом із сестрою? Він уже звик до життя холостяка… Та й до роботи добиратися буде незручно.
Грім пролунав зовсім поряд. Валентина скрикнула і затремтіла. Павло наблизився до сестри і погладив її по плечу.
– Все гаразд. Невже так і не звикла? Це ж лише негода.
Павло посміхнувся, а Валентина шмигнула носом, як у дитинстві. Кумедною вона була. Хоч і не спілкувалися близько, а все ще залишалася всередині неї та молодша сестричка, що потребувала турботи брата.
Хоч сестра й казала, що турбується про нього, але Павло бачив, що вона боїться самотності. Мабуть, син уже все вирішив, поставив матір перед фактом?
– Павлику, давай, перебирайся до мене. Ромку не доведеться за оренду квартири платити, а нам з тобою – старість на самоті проживати.
Трохи подумавши, Павло відмовився. Не звик він із кимось ділити квартиру.
Однак через кілька днів сестра повернулася зі сльозами на очах і почала благати допомогти її синові.
Роман почав зустрічатися з дівчиною, вони винайняли квартиру, а орендодавець виявився пройдисвітом, обманув і взяв їхні гроші.
Подумавши трохи, Павло махнув рукою – може, не так все і страшно?
Він погодився переїхати до сестри, і радісна Валентина поспішила допомогти братові зібрати речі.
Жити під одним дахом із сестрою виявилося зовсім непогано: Валя готувала смачну вечерю, допомагала з прасуванням одягу і дбала про брата.
Мабуть, про нього так тільки мати раніше дбала. Навіть його дружина була не настільки уважною.
Іноді Валентина натякала, що непогано було б не просто пустити Романа пожити в його квартирі, а й переробити на нього договір дарування, щоб молоді змогли зробити ремонт і облаштовували своє сімейне гніздечко.
Зазвичай такі розмови Павло пропускав повз вуха. Він поки не зрозумів, чи готовий залишатися жити з сестрою, та й домовлялися про це вони як про тимчасовий захід.
Час минав, а до турбот сестри поступово домішувалися нотки роздратування.
Валентина іноді висловлювала братові невдоволення, почала вимагати віддавати зарплату.
– Тобі ось добре на всьому готовому жити, а купувати в дім нічого не думав?
Павло дивувався, адже він частенько купував продукти, нещодавно ось нову духовку купив замість старої. І що не подобалося сестрі?
Чоловікові стало ніяково. Він мимоволі порівнював сестру і свою колишню дружину.
Навіть Вікторія не була такою буркотливою і не вимагала віддавати їй усю зарплату. Адже треба залишати на особисті потреби і витрати, та й взагалі…
Павло, відверто кажучи, нічого не просив у сестри, бо вона сама намагалася щодня готувати щось нове.
Домовившись, що віддаватиме сестрі частину своєї зарплати, Павло зауважив, що та трохи заспокоїлася.
Чоловік не очікував, що він знову захоче спробувати щастя і відчує те почуття, що він називав розквітом весни в душі, проте…
У долі на все є свої плани.
Познайомившись із приємною жінкою, Павло наче переродився.
Чоловік став більше стежити за собою, купувати новий одяг і довше збиратися на роботу.
У Марії була доросла дочка, але та зовсім нічого не мала проти зустрічей Павла та своєї матері.
Дівчина сказала, що якщо її мати буде щасливою, то вони можуть навіть одружитися.
Про весілля мова, звичайно, йти не могла, рано ще було, але проводити вечори, прогулюючись з Марією і спілкуючись на різні теми, було приємно.
Павло не поспішав ділитися з сестрою новиною про те, що знову почав закохуватися, але Валентина помітила недобре у його поведінці.
Все частіше сестра наполягала, що настав час зробити важливий рішучий крок і переписати вже квартиру на Романа.
– Ти ж наївним як був, так і лишився! Якщо раптом зустрінеш жінку, вона легко може обманути тебе. Навіть не помітиш, як залишишся без квартири. І тоді все! Ромко повернеться до мене, а ти куди підеш? Ти маєш подбати про своє майбутнє! – казала сестра.
Марія була не такою…
Павло дивився у щирі очі жінки, якій непросто довелося в цьому світі, і відчував, що вона ніколи не обманюватиме його і тим більше забиратиме майно.
Проте знайомити її із сестрою Павло не поспішав. Останнім часом чоловік все більш відчував, що поведінка Валентини награна, ніби сестра намагалася приховувати свої справжні почуття і посміхалася крізь силу.
– Валечко, чимало часу вже минуло. Я подумав і вирішив, що хочу повернутися до себе. Прямо зараз я не виселятиму Романа, але нехай він починає підшуковувати собі квартиру, – якось обережно заговорив Павло.
– Як ти можеш приймати такі рішення самостійно?! Мало я про тебе дбала?! Невже хочеш сказати, що дарма я це робила?! Так не можна! Ми живемо разом і тобі було комфортно весь цей час! Так що перестань пручатися і віддай квартиру Ромку остаточно!
Зрозумівши, що прислухатися до неї брат не стане, Валентина зрозуміла, що має діяти інакше. Їй слід було знайти причину змін у поведінці брата, щоб викорінити її.
Простеживши за Павлом одним із теплих осінніх вечорів, Валентина нарешті дізналася про Марію. Вона з’ясувала, де живе жінка, і вже наступного дня підстерегла її біля будинку.
– Здрастуйте, ми з вами знайомі? – ввічливо поцікавилася Марія, з усмішкою дивлячись на Валентину. – Таке відчуття, що бачилися раніше.
Валентина й Павло були схожі зовні, але такі різні всередині.
Жінка єхидно посміхнулася і підняла підборіддя, тримаючись так, ніби була королевою і всі повинні слухатися її.
– На щастя, познайомитись ми з вами не встигли… Бажання такого немає. Ви зустрічаєтеся з моїм чоловіком. Можливо, раніше я й не замислювалася, виставила б зрадника, але в нашому віці треба піклуватися про збереження шлюбу.
– Із вашим чоловіком? – здивувалася Марія.
– Павло не казав вам, що має сім’ю? Думала, що він розсудливішим стане з віком, але що вдієш… Раз колись вибрала його, доводиться багато терпіти і прощати.
Дуже рекомендую вам дати йому спокій. Звичайно, якщо запитаєте прямо, він постарається все заперечувати, така вже в нього натура, але чи сподобається вам залишатися ошуканою жінкою, яка забирає увагу чоловіка у тієї, що заслуговує на нього по праву?
Із цими словами Валентина пішла.
Марія не знала, що й думати.
Валентина відчувала себе переможницею, була впевнена, що тепер Марія покине Павла, і братові не залишиться іншого виходу, як залишитись із сестрою.
Перепише квартиру, тільки так на її сина… Віддаватиме їй всю зарплату.
Валентина планувала зробити з брата покірного, а далі вже буде видно…
…Павло повернувся того вечора в поганому настрої. Валентина якраз приготувала печеню, яку брат любив із самого дитинства.
Вона мала задобрити його, змусити вірити, що вона єдина людина, здатна підтримати у скрутну хвилину.
Бо ж не могли її старання виявитися марними.
Проте від вечері Павло відмовився, заявивши, що апетиту в нього немає, а наступного дня, коли Валентина була на роботі, їй подзвонив син і повідомив, що дядько наказав звільняти його помешкання.
Валентина розізлилася на брата. Вона зі шкіри лізла, щоб отримати його квартиру, щоб забезпечити сина окремим житлом.
Як він посмів піти в проти сестрі, що дбала про нього?
Жінка вирішила поговорити з Павлом серйозно і висловити йому все, що думала про його поведінку.
Повернувшись додому, Валентина була неприємно здивована, адже брат зібрав свої речі й поїхав і слова їй не сказавши.
Жінка почала дзвонити братові, але він не відповів.
Вранці вона помчала на роботу до Павла, бажаючи застати його зненацька і змусити відповісти, як він насмілився так обійтися з сестрою та її сином.
– Кажеш, що я погано поводився з вами? А нічого більше не хочеш мені сказати?
Коли, наприклад, ти стала моєю дружиною? І навіщо було взагалі лізти у моє життя?
Я не просив тебе про допомогу, але не зміг відмовити через твою наполегливість.
Дозволив твоєму синові пожити у моїй квартирі, заощадити трохи на оренду житла, а натомість що?
Мені подзвонили сусіди й поскаржилися на систематичні гульбани, які Роман влаштовував у квартирі.
Він же ж не з дівчиною там жив, а друзів водив, показуючи, що в нього тепер своя квартира.
Хотіла забрати у мене квартиру? Позбавити мене можливості знову стати щасливим і завести сім’ю?
– Та що ти таке кажеш? – Валентина схлипнула, почервоніла, але невдовзі зі злістю подивилася на брата. – Саме цього я й хотіла! Ти пожив для себе! Моєму синові потрібна квартира. Тобі шкода для нього, але якійсь жінці просто віддаси? Та як ти можеш так чинити? Ще братом називаєшся! Не хочу нічого про тебе знати!
Павло і не очікував нічого іншого. Він зрадів, що не погодився з вимогою сестри і насправді не переписав квартиру на Романа.
Зараз би гірко шкодував, і не зміг би повернути все на свої місця.
Пощастило Павлові, що Марія виявилася розуміючим жінкою: вона не стала влаштовувати йому марні сварки, відверто поговорила з чоловіком і розповіла про зустріч із Валентиною.
Марія вірила чоловікові, тому поведінка його сестри здалася їй дивною, і вона вирішила поговорити, а не гарячкувати.
Незабаром Роман залишив квартиру дядька. Ображена Валентина заявила, що після такого не бажає нічого знати про брата.
А Павлу і не звикати.
Скоріше, її уважність насторожувала.
Зробивши невеликий ремонт у квартирі, Павло запропонував Марії розписатися й переїхати до нього.
Жінка не стала зволікати з відповіддю, вирішивши, що треба отримувати від життя все тут і зараз, а не кокетувати, бо ж ніхто не знає, скільки часу нам відведено у цьому світі…