Звичайно, Маргарита Ігорівна знала, що читати чужі листи недобре.
Але як тут встояти, коли давно є підозри? А щойно чоловік так спішно скочив з місця, що забув телефон з відкритим листуванням.
Жінка квапливо читала й не вірила своїм очам!
Її Валентин ніколи не казав таких слів. Ні, це писав якийсь закоханий підліток…
На сходах почулися швидкі важкі кроки. Маргарита Ігорівна кинула телефон й метнулася в протилежний кут кімнати.
– Телефон забув, – заявив захеканий Валентин Олегович. – Рито, допоможи знайти. Швидше, я спізнюся.
– Зараз принесу. Присядь поки що, віддихайся, хіба можна так швидко підніматися сходами у твої роки? – жінка щосили намагалася приховати емоції, що нахлинули, вручаючи чоловікові телефон.
Наодинці з собою Рита підбадьорилася. Швидше за все, чоловік просто розважається. Хіба він здатний на такі пристрасні пориви та відчайдушні кроки, в яких зізнавався таємничій співрозмовниці? Це ж смішно! Срібне весілля не за горами, діти майже дорослі, нещодавно банк дав добро на кредит на житло, щоб старшого житла забезпечити – тут не до амурних пригод.
Та й сама хороша, полізла в чуже листування, от і отримала те, що їй зовсім не призначалося.
Зрештою, кожен має право на невеликі секрети. Те, що вона прочитала, напевно, просто його фантазії. Вона теж понавигадувала сама собі всякого, тепер який день місця не знаходить.
Зовсім недавно ніщо не віщувало біди. Валентин збирався в чергове відрядження, потрібно було вирішити деякі питання в одній з філій компанії, де він працював. Так співпало, що ця філія знаходилася в тому самому місті, звідки родом Валентин Олегович.
Повернувся він сам не свій – байдужий, розсіяний, вечори безперервно став просиджувати в якихось соціальних мережах.
– Мабуть, просто на роботі втомлюється від спілкування і хоче побути один, – заспокоювала себе Рита.
– Мені знову треба у відрядження збиратися, – якось сказав він їй.
– Щось ти зачастив. Далеко цього разу?
– Все туди ж. Мене призначили представником нашого відділу і там буде нарада керівників.
– Я приготую тобі канапок в дорогу.
Рита пішла на кухню, але за кілька хвилин знову з’явилася у дверях.
– Навіщо ти мене обманюєш?! – раптом запитала вона.
Валентин застиг від несподіванки.
– Я щойно заходила на сайт компанії, ні про яку майбутню локальну нараду немає ні слова.
– І давно ти цікавишся діяльністю нашої фірми? – спійманий на брехні Валентин спробував напустити на себе строгий вигляд і після невеликої затримки продовжив:
– У рідному місті зустрів друга дитинства, якого сто років не бачив, він мене на день народження запросив. На роботі взяв вихідні за свій рахунок з такої нагоди.
Раціональним такий вчинок було не назвати. Маргариті, яка вже звикла жити в режимі економії, стало трохи прикро, але вона постаралася поставитися з розумінням. Не так часто Валентин гостює у друзів в інших містах, точніше, на її пам’яті, нічого подібного не відбувалося взагалі.
Відкривши вхідні двері, Рита не одразу впізнала свого чоловіка – нова яскрава сорочка, рідке волосся вкладене в модну стрижку.
– Поїздка тобі явно пішла на користь, – усміхнулася вона. – Втомився з дороги? Мий руки, обід якраз готовий.
За столом Валентин витав у своїх думках й ігнорував будь-які спроби з ним заговорити.
– Ти ніби не радий, що додому повернувся.
– А чого тут радіти? –раптом не витримав він. – Твоєму прісному куховарству чи вічним скаргам? Тебе давно нічого не цікавить, окрім побутових проблем, жодну більш-менш розумну розмову підтримати не здатна. Хоч би стежила за собою, постаріла он як.
– Та ти й сам не дуже то й помолодшав!
– Це через спілкування з тобою я здав і загруз у побуті, зовсім махнув на себе рукою. Більше не можу тут залишатися, як мені це все набридло.
– У тебе з’явився хтось?
– Так – раптом несподівано навіть для себе видав він і на мить замовк. – Тільки річ не в ній. Вона просто повернула мені інтерес до життя, допомогла повірити, що я вільний, і в мене завжди будуть жінки, яких тільки захочу і скільки захочу.
– Аж цікаво, як їй вдалося тебе так надихнути.
– У Зої великі плани, а в тебе залишилася єдина життєва мета – не потрапити під скорочення до пенсії.
– А як же ж тепер наші спільні плани? Той же кредит, наприклад.
– Ти маєш стати самостійною, почати достатньо заробляти й злізти з моїх харчів.
– Давно ви познайомились?
– Зоя завжди була поруч, а я, недолугий, не помічав. Вона не тільки працює в нашій компанії, а й навчалася у моїй школі.
– Подумаєш, тілтки на кілька випусків пізніше.
– Досить єхидствувати. Твої наміри мене переконати, що я занадто старий для неї, ні до чого не приведуть.
– Від того, що я промовчу, також нічого не зміниться. Сам подумай, невже молода-красива не знайде собі нікого кращого за тебе? І взагалі, кому ти потрібний крім сім’ї?
– Ось ще одна причина: від тебе доброго слова не почуєш. Твоя меркантильна байдужість руйнує в мені будь-які емоції та прагнення. А ось Зоя, між іншим, сказала, що їй подобаються дорослі чоловіки, бо тільки вони й уміють гарно залицятися. Як би там не було, після зустрічі з нею я не можу бути у цьому болоті. Свобода потрібна мені, як повітря, навіть не намагайся мене зупинити.
– Та нема чого робити, щоб тебе затримувати! Нехай твоя Зоя і справді виявиться такою ж безкорисливою і люблячою, як ти собі уявляєш, – відповіла Рита, потай дивуючись власному спокою.
Усвідомлення прийшло пізніше. Рита не змогла себе змусити лягти в одне ліжко з людиною, яка зовсім недавно здавалася рідною. Її брало горе і гнів, жінка всю ніч проплакала на дивані в сусідній кімнаті, чуючи крізь стіну хропіння Валентина, що розвалився на двоспальному ліжку.
Він вирішив зробити ще один сюрприз:
– Я не збираюся входити у Зоїну сім’ю, як бідний примак, з порожніми руками. Доведеться продати дачу.
– Але ж це моя дача!
– Не твоя, а наша спільна.
– З чого це вона раптом стала спільною, якщо це весільний подарунок моїх батьків?!
– Зауваж, подарували не до весілля, а вже після. Це важливий момент, я в юриста дізнавався. І ще – тобі, напевно, буде складно виплачувати кредит, може, поступишся мені своєю часткою?
– Ти можеш робити все, що хочеш, коли справа стосується твого життя, але як тільки мова заходить про інтереси дітей, твоя свобода на цьому закінчується, я не дозволю тобі їм заважати. Це квартира нашого сина, він теж не повинен виглядати так, коли настане час створювати сім’ю. Я заради цього піду на все, хоч би як було важко.
– Все нажите мною, дітей ставив на ноги теж я, так що змирися з тим фактом, що тут все належить мені. Скажи дякую, що не вимагатиму з тебе компенсації за твої багаторічні декретні відпустки та інші періоди безробіття, коли ти не приносила в дім жодної копійки.
– Добре, натомість я не вимагатиму зарплату хатньої робітниці за всі ці роки.
– Ох вже мені ці сучасні жіночі нісенітниці! Ти готувала тільки мені, а сама при цьому не їла? Прибирала в моїй квартирі, а сама жила десь у комірчині? Прала тільки мій одяг і свій теж, зауваж, не вручну, а в машинці, купленій, знову ж таки, мною.
– Це надто складно для мене, хай суд розбирається.
Суд несподівано прийняв бік Маргарити, дочки та старшого сина. Валентину дісталися лише невеликі частки у кожному об’єкті нерухомості, за одну з яких до того ж потрібно було виплачувати свою частину боргу. Він явно розраховував на більше, і з досади вирішив відігратися на квартирі: вивіз звідти в невідомому напрямку все, що мало цінність.
Незважаючи на це, Рита намагалася не руйнувати світлий образ батька в очах сина та доньки. Вона намагалася переконати їх, що жодної біди не сталося, тато просто вирішив пожити окремо, що вони можуть бачитися з ним, як і раніше.
Чи вірила вона сама в те, що говорила дітям? Ні, зараз не можна про це думати. Краще зосередитися на приготуванні улюблених страв, щоб хоч трохи підсолодити життя.
– Чому тато не відповідає на мої дзвінки? – запитала дочка.
– Точно не знаю, може, зайнятий був у цей час.
Вона не розповідала, як заходила на його сторінку в соціальній мережі і побачила, що він видалив усі фотографії і її, і дітей. Такий собі абсолютно вільний бездітний холостяк! У вухах все ще лунали слова, кинуті їм на прощання:
– Ти сама винна, зробила все можливе, щоб я пішов від тебе. Ні тепла, ні чуттєвості, ні жіночності. Мені потрібна енергійна та життєрадісна, така, як Зоя.
Рита зібралася зайнятися пранням. Перебираючи вміст кошика, ненароком натрапила на речі чоловіка. Сльози потекли самі собою.
– Чого це я розплакалася, як за небіжчиком. Не зник він, справді, дивися, ще повернеться. Не дарма ж вигадали приказку про сивину в бороду, – підбадьорювала себе жінка.
Будучи одруженою, Маргарита Ігорівна не обтяжувала себе підробітками – надто проблематично було поєднувати роботу та підтримку домашнього затишку. Тепер, коли черговий платіж на носі перебирати не доводилося. Додатковий дохід виявився дуже доречним, а економити їй було не звикати.
Рита трохи розгубилася, отримавши повідомлення від сестри Валентина.
– Катю, адже ти в курсі, що я з твоїм братом розлучена.
– Так, тільки особисто я з тобою не розлучалася, ми завжди були в чудових стосунках. І не забувай, що твої діти ще й мої племінники не хочу втрачати з ними зв’язок.
З боку Катерини Рита не помічала особливої прихильності до племінників. Зрідка дарувала іграшки та шоколадки, вітала зі святами, якщо не забувала, і на цьому, власне, все. Чому ж сестра колишнього нею так раптово зацікавилася?
З ввічливості Рита підтримувала дивне спілкування. Незабаром ситуація почала прояснюватись. Катерина наполегливо, не бажаючи міняти тему, розповідала, як у її брата все погано.
Період бурхливого кохання із Зоєю якось швидко зійшов нанівець, вирішувати житлові проблеми літнього чоловіка з непростим характером до її великих планів явно не входило.
– Мені тепер що, від радості на столі танцювати? – спитала Рита навмисне байдуже.
– А ще Валентин після цього гульбанити почав та так, що його з роботи виперли, – не слухала її Катя.
Рита не витримала:
– Припини, будь ласка, розповідати мені всі ці плітки. Я його скрізь заблокувала, щоб нічого не чути та не знати, а ти мені сюди несеш.
І все ж таки трохи корисної інформації з цих оповідань почерпнути вдалося.
Рита з дітьми мала сімейну раду:
– У тата проблеми з грошима, він котрий місяць не виплачує кредит.
– Ну і що, його частка – його турботи, – з легкою зловтіхою озвався син.
– Не все так просто: її можуть перепродати іншим людям. Першочергові покупці ми, але ми не маємо таких грошей, як би не довелося сусідити з чужими.
– Давай я влаштуюся на роботу.
– Ні, тобі пощастило, що вступив на бюджет, тож будь ласка, навчайся, як слід, і не відволікайся. Студентського заробітку все одно не вистачить.
– Тоді залишаються гроші, які ви нам клали на рахунок на майбутнє. Ти ніколи старалася їх не витрачати.
Маргарита Ігорівна перевірила. Не повна вартість, та все ж таки.
– Хочеш поговорити з Валентином? – несподівано спитала Катя під час чергового дзвінка.
– Не впевнена. Він що у тебе?
– Так, і вже давно. Раніше у батьків жив, тепер ось до нас попросився. Винаймати житло не хоче, все сподівається зустріти пасію з квартирою, а поки тулиться по родичах. Ми тут через нього пересварилися, а він цілими днями слухає тільки і їсть. І гульбанить.
– У чому проблема? Виставіть його, замки змініть.
– Мені його по-людськи шкода: залишився один, без даху над головою, без грошей, здоров’я вже не те.
– То був його вибір.
– Він уникав тебе. Зараз радий би повернутися, але переживає видатися слабким.
Нещодавнє повернення Валентина було заповітним бажанням Маргарити. Але коли мрія почала ставати реальністю, вона виразно усвідомила, що весь цей час хотіла відплати, самоствердження, але не кохання. Валентин більше не та людина, яку хочеться обійняти, і з моменту розлучення вона не несе за нього відповідальність.
– Ось тепер зрозуміло, до чого ти хилиш. Ні, рішення приймав він, нехай тепер сам наново вибудовує своє життя, як це довелося робити мені. Валентин мені багато разів давав зрозуміти, що набагато кращий, аніж я, знає, як робити правильно, ось нехай тепер застосовує на практиці. Добре, він не обтяжений нічим, окрім довгоочікуваної свободи.
Рита здогадалася, що Катерина просто шукає, куди б прилаштувати недолугого братика, мабуть, сусідство з ним не таке вже й велике щастя.
Вона заблокувала і Катю, не бачачи сенсу продовжувати спілкування з нею…