Дачу Тамара з Олексієм придбали для матері Тамари Рити Петрівни.
А вірніше наділ землі видали Олексію на роботі.
Діло було давно. На заводі, де працював Олексій дачі, мали майже всі – шість соток.
Ось і до Олексія дійшла черга. Йому ще й поталанило. Ділянка дісталася їм разом з сарайчиком для інструментів.
Та й грядки не треба було розробляти з цілини. Люди переїхали, ділянка звільнилася. Якби не теща, то Олексій просто відмовився б від цього всього.
Рита Петрівна прямо мріяла про город, заздрила сусідам, які щовихідних літом їхали на дачу.
А коли настала весна, було й зовсім тужливо на неї дивитися. І ось одного разу її мрія збулася!
– Матінко, – так завжди Олексій називав тещу. – Ось тобі ключі. Дарую! У суботу їдемо дивитися!
Зять навіть не припускав, що його кожних вихідних тепер чекатиме робота…
Він же ж думав, що теща робитиме все сама.
Ділянку знайшли швидко. Місце вдале, поряд велике озерце, де можна було брати воду для поливу городу.
Теща раділа й дякувала зятю, а потім і всім сусідам його розхвалювала.
– Добрий, не гульбанить, працьовитий! І на дачі все робить!
Ну як після таких слів можна ухилятися? Допомагав зять, як же ж інакше!
…Через кілька років тещі не стало. Олексій і Тамара самі справлялися із дачними роботами, діти допомагали.
На ділянці вже стояв маленький будиночок на два поверхи.
На першому кухня, на другому два ліжка. Ось і вся площа.
Щоправда ще був туалет і літній душу на вулиці.
Восени Олексій часто залишався на дачі – з’явилися охочі на врожай.
Вони збиралися з сусідами і чатували. Якщо не вберегти, то в ті роки не було б нічого.
Зарплати затримували, а то й зовсім видавали непотрібним товаром. Дача їх виручила.
…Але все минає, минуло й це. Все налагодилося, дача лишилася. Вони все ще їздили, але вже не з тим ентузіазмом.
Поступово грядки ставали меншими. Сусіди будували вже не літні будиночки, а добротні, в яких можна жити цілий рік.
Олексій теж задумав таке будівництво. Через три роки будинок стояв і радував.
Тиша, краса, та й до міста близько. Вони вже збиралися там жити, і вже майже переїхали, але Олексія раптово не стало…
Тамара жити там сама не захотіла, все нагадувало про чоловіка. Приїжджала рідко.
Дітям будинок теж був не дуже потрібний. Вони мають своє життя, свої сім’ї, в інших містах…
Натомість з’явилися численні родичі, які про них раніше знати нічого не знали. Їм хотілося відпочити на природі.
Деякі на вихідні, інші на тиждень, треті на місяць.
Тамарі було не шкода. По ключі приїдуть, потім привезуть назад.
Про щось погане жінка не думала. Просила оплачувати тільки електрику, але це було зовсім копійки.
Так минув рік після того, як не стало Олексія. Сім’я вирішила влаштувати поминки в будинку. Покійний господар його любив і зробив усе там сам…
Тамара приїхала із дочкою Мариною. Вони зайшли в хату й дочка аж руками сплеснула від видовища, яке постало перед ними.
– Мамо, що тут було?! – ахнула Марина. – Чому так брудно кругом?! Ми ж до хати й не заходили ні разу. Ти здавала будинок в оренду, чи що?
– Ні… Просто тут місяць жила сім’я сестри Олексія, тітки Марії. Вони поїхали два дні тому, сказали, що все гаразд. Давай у хаті все подивимось…
– Господи! – ахала й охала дочка. – Мамо, навіщо їм було давати ключі?!
– Ну, я ж не думала, що так буде…
– Так! А до тата вони приїдуть на річницю?
– Я запрошувала всіх. Та вони тут усі були по черзі…
– Гаразд. Треба все прибрати і все підготувати для завтрашнього дня. Ключі більше нікому не давай, відправляй усіх до мене. Я, до речі, приїхала на місяць. Отут і поживемо з тобою. Андрій приїде завтра, але тільки на тиждень. У його батьків будівництво там допомога потрібна…
…Поминки пройшли, як годиться. За столом родичі стосунки з’ясовувати не стали.
Тільки Марія поцікавилася, чому саме в хаті, а не в кафе всіх зібрали. Весь час озиралася. Бо ж після її сім’ї довелося скрізь прибирати. І все було чисто.
– Тамаро, а можна ми ще в кінці серпня на тиждень приїдемо? У вас тут так добре, і нам зручно дітям свіже повітря. Нам відпочинок, – запитала Марія, збираючись їхати.
– Ні, – відповіла Марина за матір.
– Ні?! Я ж не в тебе питаю!
– А я відповідаю. Все зайнято. Тепер дача здаватиметься в оренду тільки за гроші.
– Ми ж родичі, які гроші?!
– Прибирання дуже дороге. Дрова теж для шашликів недешеві. А ще вода, світло. Ви й так нам за все винні.
– Що-о-о? Ми ж гості!
– Надалі тільки за передоплатою, і то якщо закриєте всі борги. І це стосується всіх, хто тут був, – сказала Марина.
Вона помітила, що й інші зацікавилися їхньою розмовою.
– За прибирання платити?! Але тут так і було!
– Ну, тоді питання до ваших попередників. Хто гостював місяць тому? Теж так було? А хто ще раніше?
Усі перезиралися, показували один на одного. А потім почали з’ясовувати, хто ж перший повівся отак некрасиво.
Але головним винуватцем все ж таки були останні гості.
Це через них усі втратили зручний та безкоштовний відпочинок.
Марина, як і обіцяла, прожила на дачі цілий місяць. Вона навела порядок і обіцяла часто приїжджати, перевіряти будинок. Що й робила надалі…
…Марія з чоловіком приїхали на дачу наприкінці серпня.
Те, що господарі вдома вона не подумала. Їй було важливо просто… Зібрати яблука!
За домом плодоносили дерева, посаджені Олексієм ще для тещі.
Вона тому й просилася пожити на кінець серпня. Яблук було багато, вона збиралася їх продати. Минулого року вона так і зробила. Ну, а в цьому врожай мав бути хорошим…
Не встигли вони навіть розпочати.
Марина вийшла зустрічати непроханих гостей, як тільки вони приїхали.
– А ми до вас у гості… – бурмотіла Марія. – Просто повз їхали…
– Ну заходьте. А куди вам стільки ящиків? І чому пусті?
– Так цей… В господарстві стануть у нагоді!
– А навіщо ви їх вивантажуєте?
Тітка Марія перетиналася з ноги на ногу і так нічого й не відповіла.
Трохи згодом Марина почула розмову тітки Марії з чоловіком. Вони говорили про яблука, сварилися, що витратили час і бензин.
А ще не знали, як виправдовуватись перед клієнтами, яким наобіцяли фруктів.
Гості поїхали ні з чим.
Марина вирішила, що яблука треба зібрати. Їх було дуже багато. Мама варила компот, варення, сушила. Все, що залишилося, Марина відвезла в дитбудинок діткам. Вона там працювала.
То були останні гості. Були ще прохання, але Марина всім відмовила.
А Тамара почала бувати в будинку набагато частіше, а потім і взагалі переїхала.
Бо ж Олексій будував його для неї. Квартиру в місті вона здала в оренду.
Дуже зручний будинок, зручна дача… Зручно було всім і будь-коли!
Тільки от не всі правильно користувалися цією зручністю…