У суботу за сніданком Надя суворо подивилася на чоловіка із сином та категоричним тоном заявила:
– Увага, чоловіки. Сьогодні в обід до нас прийдуть гості – моя гарна знайома зі своєю донькою. Прошу на цей час усім бути вдома. Рівно о першій годині дня сядемо всі разом за святковий стіл.
– Стривай, Надю, адже гості до тебе прийдуть, – обурився чоловік Микола. – Я тобі навіщо потрібний? Я мав інші плани.
– Я теж не можу, – невдоволену сказав син Андрій. – Мені треба дисертацію починати писати.
– Гості прийдуть не до мене, а до нас! – ще суворіше сказала Надя. – З нагоди свята.
– Якого ще свята? – хором вигукнули син із чоловіком.
– Сьогодні день любителя книги.
– Що?! – Микола з Андрійом здивовно дивилися на Надію.
– Того. Дуже хороше свято, між іншим. Ми всі любимо читати, і, отже, треба це свято відзначити. Заодно Андрій познайомиться з однією симпатичною молодою дівчиною.
– Ах, ось воно що… – дійшло, нарешті, до сина. – Ти знову цю Олю з мамочкою запросила, га? Даремно стараєшся.
– По-перше, сьогодні я запросила іншу знайому, посміхнулася мама. – У мене на роботі їх дуже багато. Ви забули, де я працюю? Значить, і донька буде теж інша. Я навіть не знаю, як її звуть. Знаю тільки, що їй вже двадцять п’ять, і вона, природно, поки що не заміжня.
– Ясно, – посміхнувся чоловік. – Молодець Надя, так їх, молодих. До речі, скільки маєш знайомих жінок на твоєму комбінаті легкої промисловості? З тисячу буде?
– Ага, – посміхнулася Надя. – Вгадав.
– Ох, синку, свят у нас з тобою попереду – море. Адже кожні вихідні якесь свято. То день кудлатого собачки, то свято любителів в’язання.
– Ага, – посміхнувся й син. – Тільки я не зрозумію, коли дисертацію писати почну? Прийдеться або закинути цю справу, або з роботи звільнятися.
– Нічого, напишеш свою дисертацію, – спокійно відреагувала Надя. – Знайдеш час. І взагалі наука наукою, а особисте життя влаштовувати якось треба.
– Навряд чи наш син особисте життя влаштує, якщо до нас приходитимуть дівчата, такі як минулого разу, – хмикнув Микола і з докором подивився на дружину. – Ти вже підбирай синові таких пані, щоб хлопцеві було на що око покласти. Ця Ольга навіть мені не сподобалася.
– А чим вона вам не сподобалася? – Здивувалася Надя. – Інтелігентна, скромна…
– Але без фігури, – заперечив Микола. – Треба ж, щоб у хлопця, побачивши дівчину, виникали всякі фантазії…
– Ні, тату, головне, щоб ця дівчина допомагала мені для дисертації науковий матеріал шукати, – засміявся Андрій.
– А ще краще, щоб вона зналася на технології фарбування автомобілів, – продовжив Микола. – А то в нас машина почала іржавіти, не знаю, що з нею робити.
– Смієтеся, так? – Надя невдоволено подивилася на чоловіків. – Ну, смійтеся, смійтеся. А я все одно не заспокоюся, доки Андрій не знайде собі дівчину.
В обід стіл був накритий, і рівно за годину пролунав дзвінок у двері.
Поки гості тупцювали у коридорі, Андрій з батьком ховалися в кімнаті. Але незабаром пролунав гучний голос Наді:
– Чоловіки, настав час сідати до столу.
Чоловікам нічого не залишалося робити, як з’явитися на очі дамам.
– Ого! – Вирвалося автоматично у Миколи, коли він побачив молоденьку доньку знайомої дружини. Він радісно поспішив познайомитись із жінками. – Дозвольте представитися, Микола. Дуже радий вашій появі. А це наш син Андрій, без п’яти хвилин доктор наук… – показав батько рукою на сина.
– Я лише майбутній кандидат, – почервонів раптом син, побачивши молоду дівчину.
– На цей раз мама нам догодила… – підморгнув йому Микола.
– Що ви сказали? – не зрозуміла мама цієї дівчини.
– Я кажу, Надя наша догодила, свято хороше згадала, – пояснив Микола. – Бо ми про нього зовсім забули.
– Яке свято? – Знову не зрозуміла знайома дружини.
– Сьогодні ж день любителя книги. Чи ви не знаєте?
– Так? – засміялася раптом молода дівчина. – Треба ж. Я й не знала. Класне свято. Тому що я дуже люблю книжки. Особливо наукову літературу.
– Нічого собі… – Микола подивився багатозначно на сина, і тут же поставив дівчині дивне запитання: – А ви випадково не знаєте, чим обробити корпус біля автомобіля, щоб він довше не іржавів?
– Ну, вистачить не розумні питання дівчатам ставити! – Поспішила на допомогу молодій гості Надія. – Все, давайте сідати за стіл.
– Чому не розумні питання? – знову засміялася дівчина, сідаючи до столу. – Я якраз також цю тему опрацьовую. Моя машина рижиками стала покриватися. І я вже, здається, знаю, як із цим боротися.
– Неймовірно… – Микола, здивувався, вкотре глянув на сина і трохи чутно сказав: – На мою думку, Андрію, цього разу мама потрапила в яблучко. Коротше – без варіантів, це наша людина…
Андрій почервонів ще густіше, але тут же біля столу зайняв місце поряд із дівчиною.