В останню годину приготування до ювілею чоловіка Олексія Наталя згадала, що торт ще не доставили.
Вона почала дзвонити, але тут же почула дзвінок у двері.
– Нарешті! Я ж платила вам за доставку. Ще годину тому торт повинен був стояти у мене. Але й на цьому дякую, що хоч не в розпал свята… – сказала вона дівчині курʼєру.
– Вибачте, – тільки й промовила та.
– Та нічого страшного, – махнула рукою Наталка.
Дівчина пішла, а Наталка оглянула торт і залишилася задоволеною. Все, як вона замовляла. І навіть напис:
«з ювілеєм, коханому…»
– Стоп! Немає слова «чоловіку», – подумала Наталя. – Хоча так також добре…
Вона навіть не стала дзвонити та висловлювати невдоволення з цього приводу. Вона давно замовляла у цього майстра, вірніше уся їхня родина.
Чоловік приїхав через пів години, а ще через пів години почали збиратися гості.
Наталя все встигла, навіть причепуритися. Незважаючи на двох дітей, вона встигала стежити за домом, працювати, і себе тримала у формі.
Поздоровлення, тости… Чоловікові вже виповнилося сорок п’ять.
П’ять років тому він не святкував ювілей, а тепер раптом вирішив зібрати рідню. Син навчався в інституті, дочка в одинадцятому класі. Вже майже дорослі…
…Телефон чоловіка знову дзенькнув. Чергове привітання.
Наталя глянула на екран. Там зʼявилося фото торта.
Наталя краєм ока помітила, що… Торт точно такий самий, як у холодильнику!
Якийсь неприємний холодок пробіг по шкірі.
Напис був саме таким! Навіть три крапки різного кольору. Що це? Збіг?
Наталя пішла змінити тарілки із салатами, а заразом і глянула на торт.
Так. Крапки, як світлофор – червоний, жовтий, зелений. По шкірі ще раз пробіг холодок.
– Та невже?! – подумала жінка. – Як все з’ясувати?
Вона повернулася у кімнату, поставила нові салати, забрала порожні тарілки. Чоловік щось друкував у телефоні. Він швидко вимкнув його, коли Наталя підійшла до нього.
– Хто це, любий? – запитала вона.
– Та так, з роботи, – пробурмотів той.
– З додаткової? – раптом запитала Наталя.
Він не відповів, тому що хтось говорив черговий тост. За столом загули, нахвалюючи закуски.
Всім було весело, окрім господині.
Усі списали це на її втому.
Торт винесли на закінчення. Від чаю багато хто відмовився. Усім і так вистачило напоїв та закуски.
Гості поступово роз’їхалися, діти розійшлися по кімнатах.
А іменинник Олексій ледве дійшов до ліжка – свято вдалося…
– Мамо, давай я тобі допоможу, – сказала Наталі донька.
– Не треба, доню. Відпочивай, спи. Я сама все покладу в холодильник і посудомийку. Меблі залишимо до завтра.
Раптом на телефон чоловіка надійшло ще одне повідомлення. Наталя встигла прочитати його початок, поки воно не зникло.
«Як тобі тортик, коханий?» – писав хтось.
Наталя так і сіла від прочитаного.
Жінка пішла в спальню, приклала палець чоловіка, який солодко спав до телефона, і розблокувала його.
Наталя знайшла повідомлення, фото торта, а потім ще одне фото.
На ньому чоловік, торт і… Дівчина, яка його робила!
Вони стояли, обійнявшись. Було тільки невелике листування за останній вечір. Вся давніша переписка була видалена.
Наталя зробила фото екрану й поклала телефон…
– Цікаво, і довго це триває? А яка, втім, різниця… – жінка навіть не помітила, що говорить це вголос.
Наталка всю ніч не спала. Олексій хропів, а вона думала. Що робити? Як все сприймуть діти? Терпіти таке вона не збиралася…
…Олексій встав слабий. Хотілося пити й тиші. Наталя вже сиділа за столом і пила каву.
– Наталко, налий мені теж, – попросив Олексій.
– Із тортом? – запитала Наталя.
– Ні, просто каву…
Наталка налила чоловікові каву. На телефон чоловіка надійшло чергове повідомлення. Той одразу взяв його в руки.
У цей момент Наталія теж надіслала йому повідомлення.
– Натко, навіщо мені цей торт? – запитав Олексій. – Ти ж знаєш, що я не любитель цього.
– Ну тоді помилуйся ще, – сказала жінка.
– А це в тебе ще звідки?! – ахнув він, побачивши фото переписки, яке надіслала Наталя..
– Звідти. Сам підеш чи тебе виставити?
– Я не збирався йти від тебе! Наталко, схаменися, у нас скоро онуки підуть! Що ти скажеш дітям?
– А ось це вже зробиш ти!
– Наталко, ну зрозумій ти мене! Я ж чоловік! Ти вся така правильна, струнка, красива, вдома порядок, готуєш смачно. Ти мене повністю влаштовуєш. Мої родичі мене не зрозуміють!
– Зате мене зрозуміють.
– Куди ж я піду?!
– А ось це мене хвилює найменше. Іди до своєї Тортілли.
– До кого?
– Тортілли. А як її ще назвати? Мені здалося, що так буде правильно. У неї ще вистачило нахабства самій принести торт! Минулого разу був кур’єр.
– Вона не має грошей на кур’єра… Мабуть.
– А я оплатила! Точно, оплатила. А чи це не ти її возив на машині?
– Ти бачила?
– Бачила, не бачила, але то був ти. Речі збирай. Ти маєш годину. Впораєшся раніше отримаєш подарунок. Ти так учора й не дочекався його, а потім було нецікаво. Тож швидше. Подарунок чекає…
– Наталко, може не треба? Я все. Більше жодного разу, присягаюся! Не потрібна вона мені, та й чоловік у неї та дитина. Куди я піду?!
– До мами. Оце їй буде сюрприз. Ну чи квартиру винайми.
– Ні, я нікуди не піду! Тут мій дім, мої діти!
– Квартира моя. Діти дорослі. Збирай речі. Ти чудово знаєш, що буває, коли мене роздратувати. Час пішов. П’ятдесят п’ять хвилин. Подарунок чекає.
– Наталю…
– Збирайся. Мені ще прибирати після тебе.
Олексій повільно став збирати речі. Подарунок? Що вона говорила про подарунок? Вона не вручила вчора подарунок. Олексій прискорився. Залишалося п’ять хвилин, валіза стояла коридорі, а сумний Олексій поряд з нею.
– Решта нехай поки що залишиться, – сказав він.
– Даремно ти це, чекати я довго не буду. Увечері заїдеш. Інакше речі будуть під балконом.
Ох так, подарунок! Все ж таки ювілей, гарна дата. Але запам’ятай, чоловік не ігристе з роками якість псується. Подарунок! Ти винось речі, а я зараз повернуся.
Олексій був уже на сходовому майданчику, коли Наталя повернулася.
– Торт? І все? А як я його без коробки повезу?
– Дуже просто.
Спритним рухом руки, торт полетів в бік чоловіка і двері зачинилися.
– Мамо, що у вас тут відбувається?! Де тато?! – вибігли в коридор діти.
– Тато пішов. Він вам пізніше все пояснить.
– У якому сенсі пояснить?! Що сталося?
Наталя не витримала й заплакала. Вона показала дочці фотографії батька з коханкою.
– Він пішов, – сказала вона.
– І це було вчора? Поки ти готувала для нього свято? Це в ніякі рамки. Оце нахабство! Сидів, як нічого й не було. Я б йому цей торт… А де торт? З’їли? Вчора ж цілий був майже.
– Так, батько зʼїв.
– Мамо, а ти чого смієшся? З’їв і гаразд, не дуже й хочеться від цієї його. Це навіть добре, що немає торта. Салат поїмо. Мамо, я чогось ще не знаю?
– Ось. Я встигла зробити фото, а потім зачинила двері.
– Мамо! Ти правильно все зробила…
…Свекруха зателефонувала за пів години.
– Що ти собі дозволяєш?! Олексій приїхав увесь брудний, до того ж гульбанив вчора. А він же ж за кермом!
– Треба було йти пішки, чи таксі викликати.
– Хто його пустить у таксі у такому вигляді? Він свою машину всю забруднив, і мені все у ванні.
– А ви спитали його, чому він у такому вигляді?
– Ні. Він мовчить.
– Запитайте. Ми розлучаємося, і винен у цьому він…
…Окрім торта був ще інший подарунок. Наталя приготувала все заздалегідь, але до вручення справа не дійшла.
Олексія не було вдома з самого ранку. Поки гості дарували, вона стежила за столом.
Новий телефон чекав свого часу і дочекався.
Залишити собі чи здати назад? Начебто й гроші є, і телефон нагадує про чоловіка.
Наталя повернула телефон і купила собі найкращу модель. Давно мріяла. Думала, що Олексій подарує їй. Бо ж за пів року після його, ювілей намічався і в неї. А хто тепер подарує? Тільки сама.
Вони розлучилися. Наталя так і не пробачила зраду Олексію…
…Ювілей Наталії був у вузькому колі родичів.
Олексій привітав, хотів навіть приїхати з тортом. Але Наталі було вже все одно…