Олексій та Марина були щасливі у шлюбі вже п’ятнадцять років, виховували доньку, дванадцятирічну Оксану, і дуже мріяли про другу дитину, але після першої дитини у Марини виникли проблеми, і незважаючи на всі старання, бажана вагітність так і не наставала.
І ось, коли подружжя вже й не сподівалося, змирилося з тим, що дітей у них більше не буде, Марина зрозуміла, що чекає на малюка. Радості не було меж, і Олексій, і Марина вважали це не інакше, як дивом. Не дарма вони їздили святими місцями і вимолювали дитину.
Але життя так влаштоване, що радість і горе часто ходять поруч. Коли Марина була вже на п’ятому місяці, тяжко занедужав її батько Віктор Сергійович. Чоловікові була потрібна термінова процедура, яка могла б повернути його до повноцінного життя.
– На жаль, квоти на цей рік вже розподілені, – сказав Марині фахівець, який займався її батьком. – А у вашого тата немає часу, щоб чекати. Пізно він звернувся до нас, якби раніше… Чого так дотягнув?
– Тато ніколи не скаржився на здоров’я, – зітхнула Марина. – Завжди був активним, бадьорим. Як не заїду до нього, він завжди чимось зайнятий, без діла не міг сидіти. Про здоров’я спитаю, у нього одна відповідь: все добре, що мені станеться? Я й не здогадувалася, що є проблеми… Тепер відчуваю свою провину. Можливо, якби частіше тата відвідувала, помітила б, що з ним щось не так … Але все справи, турботи. Робота, сім’я… Що ж тепер робити?
– Є варіант, але не знаю, подужаєте ви його чи ні. Можна зробити платну процедуру, – сказав спеціаліст і озвучив суму.
– Ого, як дорого, – здивувалася Марина, але оскільки йшлося про життя її батька, тут же додала. – Ми знайдемо ці гроші, Владиславе Івановичу. Скільки ми маємо часу?
– Його мало. Чим швидше, тим краще.
– Я вас зрозуміла, – сказала жінка і попрощавшись, покинула його кабінет.
Марина дуже любила свого батька. Її мами не стало, коли дівчині було лише шістнадцять, і після втрати дружини Віктор Сергійович всього себе присвятив єдиній дочці. Батько і дочка були прив’язані один до одного, і тепер Марина вважала своїм обов’язком допомогти батьку. Від однієї думки про те, що тата може будь-якої миті не стати, їй ставало не по собі…
Але де ж знайти гроші? Вони мають іпотеку, яка забирає істотну частку доходів. У тата, Марина знала, немає заощаджень. Він був із тих людей, хто не вміє і не любить збирати гроші.
Віктору Сергійовичу було шістдесят шість, він вже не працював, жив на пенсію, так ще примудрявся з цієї пенсії допомагати іншим людям, щомісяця робив перекази до благодійних фондів, які допомагали дітям у із важкими недугами. А ще він годував бездомних тварин, не міг пройти повз голодного песика чи котика.
– Мені самому багато не треба, – казав він. – Комуналку заплатити, та продукти купити. А їм я мало й скромно, не люблю надмірності… А збирати на що? З собою не забереш, то я краще іншим допоможу…
Повернувшись додому, Марина розповіла про все чоловікові.
– Звичайно, треба знайти гроші, – підтримав дружину Олексій. – Напевно, кредит візьмемо, іншого виходу не бачу.
– А нам схвалять? Іпотека ж… – засумнівалася Марина.
– Думаю, схвалять … Відсотки, звичайно, у банків великі, але що робити …
Несподівано Марині на думку спала одна ідея, яку вона відразу озвучила чоловікові:
– А що, якщо до Лариси звернутися? Ми ж подруги, і вона точно має таку суму. І тата мого вона добре знає. Попрошу в неї в борг, поступово віддамо.
– Дивись сама, – знизав плечима чоловік. – Але, на мій погляд, це не найкраща ідея.
– Але чому? Ми з Ларисою з дитинства дружимо, зараз вона успішна багата жінка. Я не думаю, що вона відмовить. А в банку, сам кажеш, відсотки більші…
І вже наступного дня Марина вирушила до Лариси. Спекла печиво, яке дуже любила подруга, зателефонувала заздалегідь, що приїде. Лариса, як здалося Марині, була тільки рада поспілкуватися.
Вони дружили з дитинства, виросли в одному дворі, а в школі навчалися у паралельних класах. Після закінчення інституту Лариса почала будувати кар’єру, і до своїх тридцяти семи років багато чого досягла. Вона була керівником великої компанії, яка дуже добре заробляла. Купила велику квартиру у центрі міста, дорогий автомобіль, щорічно відпочивала на найкращих курортах світу.
Ось тільки з особистим життям у Лариси не ладналося, хоча вона двічі була одружена. Але обидва шлюби розпалися з її вини, хоча вона цього не визнавала.
Перший чоловік Лариси Віталій дуже мріяв про дітей, а вона не поспішала ставати матір’ю, переживаючи, що це завадить просуванню службовими сходами. Варто закопатись у пелюшках та підгузках, як про тебе всі забудуть, думала вона. Діти почекають, поки кар’єра важливіша…
І коли Лариса, незважаючи на запобіжні заходи, завагітніла, вона вирішила нічого не говорити чоловікові, а потай від нього зробити процедуру. Записалася до приватної клініки, бо у звичайній працювало чимало їх спільних із чоловіком знайомих.
Але звідки їй було знати, що у цій клініці працює медсестрою подруга її свекрухи Надія. Лариса цю жінку і в очі жодного разу не бачила, оскільки зі свекрухою перетиналася лише у великі свята.
А ось Надія знала, хто така Лариса, бачила її на фотографіях, та й знайоме прізвище одразу ж привернуло увагу.
Надія, звичайно, була не в курсі, що Лариса робить процедуру потай від чоловіка, тому в розмові, як би між справою, повідомила подругу про те, що бачила її невістку… Ну і для чого Лариса до цієї клініки приходила, повідомила теж … Так все і розкрилося …
Віталій дружину не пробачив, він був не в собі, коли дізнався про те, що вона зробила за його спиною… Чоловік подав на розлучення, незважаючи на вмовляння Лариси пробачити її…
Через три роки Лариса знову вийшла заміж. Шлюб можна було назвати вдалим. Другий чоловік Андрій був чудовим сім’янином, без поганих звичок. Але Ларисі чомусь раптом стало нудно поруч із ним, захотілося відчуттів. І вона завела коханця, про існування якого чоловік одного разу дізнався. Незважаючи на свій добрий і м’який характер, зраду він не пробачив і розлучився з Ларисою.
І ось вже п’ять років Лариса була одна, хоча довкола неї завжди крутилися чоловіки. Жінка вона була яскрава, ефектна, дуже стежила за собою і у свої тридцять сім виглядала набагато молодшою… Але чомусь вона не поспішала зробити ще одну спробу влаштувати особисте життя.
***
Лариса налила чай у гарні порцелянові філіжанки і, вислухавши Марину, на якийсь час задумалася… А потім сказала наступне:
– Я можу тобі допомогти. До того ж я дам тобі ці гроші не в борг, ти можеш нічого не повертати.
– Як це? – не повірила Марина, і відразу подумала про себе, що її подруга, мабуть, дуже добра людина і хоче допомогти Віктору Сергійовичу, бо це батько її подруги.
Марина вже була готова розсипатися в подяках, але не встигла, тому що те, що вона почула далі, шокувало її.
– Я дам тобі ці гроші хоч зараз. Я навіть можу закрити вашу з Олексієм іпотеку, але натомість ти відмовишся від свого чоловіка.
– Що?! – Вигукнула Марина. – Ти що таке кажеш, Ларисо?
– А нічого, що ти колись підло забрала у мене Олексія? Адже я перша з ним познайомилася, і в нас, напевно, щось вийшло б, якби не ти! – блиснула очима Лариса.
– Та у вас же нічого ще не було … – Здивувалася Марина, не підозрюючи, що подруга досі пам’ятає про той випадок …
Колись, шістнадцять років тому Лариса запросила Марину в гості. Батьки Лариси поїхали на дачу з ночівлею, а вона вирішила влаштувати вечірку та запросила друзів. Серед запрошених виявився й Олексій.
Як з’ясувалося пізніше, Лариса нещодавно з ним познайомилася в компанії спільних знайомих, вони сподобалися один одному, і Лариса вирішила запросити його в гості, сподіваючись, що в них щось складеться… Але як тільки Олексій побачив Марину, він зрозумів, що вона , та сама дівчина, про яку він мріяв…
Ті ж почуття зазнала і Марина, Олексій їй сподобався з першого погляду, і з цієї вечірки вони пішли разом.
Лариса начебто тоді й не образилася. У всякому разі, наступного дня вона сама зателефонувала подрузі і весело запитала, як справи і навіть сказала, що рада за неї.
Про те, що Лариса причаїла на неї образу, Марина й не здогадувалася. Лариса ніколи не мала проблем із протилежною статтю, і вже незабаром вона закрутила роман зі своїм майбутнім чоловіком Віталієм…
Та й на що було ображатись, адже між Ларисою та Олексієм нічого не було, на тій вечірці вони бачили один одного вдруге… А потім Лариса була свідком на їхньому весіллі, і як здавалося Марині, подруга щиро раділа за неї…
І раптом, через стільки років, з’ясовується, що Лариса всі ці роки тримала камінь за пазухою… У голові не вкладалося…
– Що ти так дивишся на мене? – вигукнула Лариса. – Це я мала б бути зараз на твоєму місці. Бути дружиною Олексія та матір’ю його дітей! У мене, може, все життя на укіс пішло після того, як ти відвела у мене чоловіка, призначеного долею! Ні з першим чоловіком не склалося, ні з другим.
– Ларисо… що ти говориш… – спробувала зупинити її Марина. – У тебе були прекрасні чоловіки, ти сама винна у тому, що шлюби розпалися…
– Та щоб ти розуміла! – вигукнула Лариса. – Я не любила ні Віталія, ні Андрія! А Олексій мені, як і раніше, подобається. Тобі потрібні гроші? Я дам їх тобі. Багато дам, тільки відмовся від Олексія. Обіцяю, що ми допомагатимемо тобі ростити Оксану і ту дитину, яку ти чекаєш… Але я теж хочу стати дружиною та матір’ю. Мені вже тридцять сім! Кар’єра кар’єрою, але мені нудно одній, я хочу жіночого щастя. Справедливість має перемогти, поверни мені те, що забрала!
– Ти всерйоз думаєш, що якщо я відмовлюся від Олексія, він буде з тобою? – Запитала Марина, уважно дивлячись на Ларису.
Гарне, звичайно бездоганне обличчя Лариси зараз було спотворене невдоволенням і вже не здавалося привабливим.
– Куди він подінеться! Ти, головне, залиш його, а я вже знайду спосіб бути з ним, – відповіла вона, кинувши невдоволений погляд на вже помітний животик Марини. – Пожила щасливо, дай іншим! Зрештою, у тебе є діти, ти не будеш самотньою.
– Це нісенітниці! – вигукикнула Марина і, схопивши свою сумочку, покинула квартиру Лариси.
Вдома вона розповіла чоловікові про їхню розмову з так званою подругою, і Олексій здивувався.
– Нісенітниця якась, – сказав чоловік. – Як можна таке пропонувати? І я, що, річ, на її думку? Мене можна з одних рук в інші передати, без моєї згоди… Даремно ти до неї пішла по гроші, мені ця ідея відразу не сподобалася…
– Звідки мені було знати, що в неї така чорнота на душі? Стільки років дружили. Що це взагалі, Олексію? Гроші так псують людину чи невлаштоване особисте життя? Чому вона такою стала?
– Та хто ж його знає… Давай не будемо про неї… Я, до речі, дізнався про кредит, мені його схвалюють.
– Правда? – зраділа Марина.
– Так. Я ще й на підробіток знайшов. Приятель мені давно пропонував, але я відмовлявся, а тепер зважився, щоб швидше кредит виплатити… Нічого, Марино, прорвемося! Головне зараз, щоб Віктору Сергійовичу якнайшвидше процедуру зробили.
– Дякую, – Марина обійняла чоловіка. – Як добре, що я тебе маю. І Оксану, і тата, і наше майбутнє маля… А все інше неважливо… І ти правильно сказав. Прорвемося! Тато теж завжди так каже.
***
Віктору Сергійовичу провели успішну процедуру, і чоловік швидко пішов на покращення. Вийшовши з палати, він вирішив продати свою двокімнатну квартиру, щоб купити менше житло. Йому пощастило. Вдалося придбати однокімнатну квартиру в тому самому будинку, де жила дочка із сім’єю.
Марина була щаслива, що тато тепер буде зовсім поруч, адже раніше вони жили на різних кінцях міста.
Зараз Віктор Сергійович із задоволенням щодня гуляє з маленьким Віктором, так Марина та Олексій назвали свого сина. Гроші, що залишилися від продажу квартири, чоловік віддав дочці, щоб вони могли закрити кредит.
З Ларисою Марина більше не перетиналася і нічого про життя колишньої подруги не знає, але поганого їй не бажає. Навпаки, тільки порадіє, якщо дізнається, що в Лариси все добре.
Людині властиво не помічати власних помилок, а у своїх невдачах звинувачувати когось іншого. Так трапилося і в житті Лариси, яка вирішила скинути відповідальність за невлаштоване особисте життя на подругу, пригадавши давню образу, та ще й захотіла скористатися важкою ситуацією в житті Марини.
Але нічого в неї не вийшло і зруйнувати сім’ю подруги не вийшло… Чи вона сама щаслива, покаже час. І життя, яке все розставляє на свої місця…