Олег в школі вчився добре, не відмінник, але розумний і начитаний, спортсмен до того ж. Як у ньому поєднувалися старанність у навчанні, спорті та погана поведінка, вчителі дивувалися.
Хлопчики його поважали, а дівчата цуралися. Але ось Світлана, сусідка по парті, була в нього закохана.
Подобався їй цей високий хлопець, щоправда, чисто зовні.
Десь у шостому класі їй доручили взяти Олега «на поруки». Перевиховати.
Що це таке, Світлана погано розуміла. Як вона могла перевиховати Олега, якщо й інтереси у них різні, і вчився він не гірше за неї, та й спілкуватися з ним батьки не дозволяли.
Проте вона кілька разів поговорила з ним про правила поведінки в школі: запізнюватися не можна, викрикувати з місця теж, з уроків не втікати. Він сміявся і казав, що неодмінно виправиться. І тут же мчав по своїх хлоп’ячих справах.
Але з того часу він ніколи не задирався, іноді проводив Світлану додому, розповідав кумедні історії, а в десятому класі запросив дівчину в кіно. До того моменту Олег став трохи розсудливішим, подорослішав, але слава халамидника так і залишилася за ним.
Хоча у чому він був поганий? Ну ганяв з хлопцями по двору. До пізнього вечора, під крики та скарги незадоволених мешканців, вмикали у під’їзді музику.
А одного разу розмалював двері сусіда чорною фарбою. Батькам довелося їх ремонтувати та перефарбовувати. Зрозуміло, що такий хлоп не годився у друзі тихій слухняній Світлані.
Після походу в кіно батьки серйозно поговорили з нею. Нічого хорошого він її не навчить. Про навчання треба думати, а не про хлопчиків, тим більше таких. І щоб ніяких зустрічей з Олегом та гулянок вечорами.
Світлана послухалася батьків, звичайно, але після випускного вечора додому з’явилася тільки під ранок, прогулявши з ним містом і розмовляючи про подальші плани. Її відправляли вчитися в Київ, а Олег мріяв служити.
– Там знаєш, як характер загартовується? Відслужу, повернуся і піду вчитися.
Їхній прощальний поцілунок у дворі перед її від’їздом помітили батьки з балкона і влаштували їй наганяй.
Більше вони не зустрічалися. Незабаром Світлана поїхала вчитися, вступила, а її юна дівоча закоханість залишилася в серці солодким наївним спогадом.
Відслуживши, юнак прийшов до її батьків та попросив адресу.
– Я хочу її знайти. Ми друзі з дитинства, – сказав він, але батьки відмовили, сказавши, що Світлана незабаром виходить заміж.
Олег переживав. Жодна дівчина так і не припала йому до серця, а Світлана згадувалася милою серцю подружкою, з якою його розлучили. Однокласниця Маринка зглянулася над ним і сказала, де навчається Світлана. Він вирушив до дівчини.
А на той момент Світлана справді вже мала нареченого – сина хороших знайомих її батьків. Сергій був старшим, уже відучився і працював не аби–ким, а журналістом.
Світлані він подобався – культурний, ввічливий. Батьки Сергія приймали дівчину із дорогою душею.
І в той момент, коли Олег знайшов її нарешті, він побачив, як вона сідає в машину до чоловіка, який обійняв і поцілував її. Серце пішло в п’яти, він засмутився і повернувся назад, так і не поговоривши зі своєю коханою дівчиною.
…Минуло п’ять років. За цей час багато подій сталося. Світлана вийшла заміж за Сергія, працювала вчителькою. Жили вони разом з його батьками і спочатку все було гаразд. Але коли не стало свекрухи, все різко змінилося.
Батько Сергія почав гульбанити, обстановка в хаті загострилася. А сам Сергій десь пропадав вечорами, відсторонився від неї, а Світлані доводилося доглядати за вічно веселим свекром.
Перша вагітність була невдалою, дитинки вона не доносила, і чоловік сказав їй тоді:
– Дитині нам у хаті ще не вистачало. І без неї турбот повно.
Це була страшна заява для нещасної жінки. І на літні канікули вона вирушила до батьків. За три місяці Сергій так і не вибрався до них. Дзвонив іноді, але розмова зводилася лише до того, щоб вона повернулася, за батьком нема кому доглядати.
– А ти? – запитала Світлана. – Чи маєш важливіші справи?
Сергій кинув слухавку, і Світлана розплакалася. Олега вона не шукала. Але Маринка сама прийшла до неї і розповіла, що він поїхав на заробітки кудись в Європу, не одружений.
І вона має його номер.
– Хочеш, напиши йому якось смс, чи що. У соцмережах його нема.
Світлана відмовилася, подумавши, що доля така в них – не бути разом.
А в середині серпня зателефонував свекор. Зі сльозами і гіркотою він повідомив їй, що Сергій у лікарні. Їй треба негайно приїхати.
Але ж чоловіка вона вже не застала… На поминки приїхали її батьки. Горе треба було пережити. Якби не мама з татом, вона взагалі не знала, як би впоралася з усіма сумними турботами…
Від свекра ні допомоги, ні жодної підтримки не було. Батьки здивувалися, що сталося з їхнім давнім знайомим, як він опустився, постарів, перетворившись на старезного гульвісу.
Але найбільше випробування чекало Світлану попереду. На цвинтарі вона помітила молоду жінку з дитиною.
Вона знала майже всіх, хто прийшов попрощатися з Сергієм: його товаришів по службі, начальника, родичів.
Але ця жінка їй була не знайома. Вона уважно розглядала нещасну вдову, чим і привернула до себе її увагу.
А перед тим, як піти з цвинтаря, вона раптом підійшла до Світлани і сказала:
– Мене Галина звуть, а це Ілля, мій син! Сергій був його батьком, офіційно! Хочу щоб ви знали. Ну, а матеріальні питання ми вирішимо пізніше. Ось зателефонуйте мені, коли вам буде зручно!
Світлана аж на лавку присіла від почутого.
Галина простягла їй аркуш паперу з телефоном і швидко пішла, залишивши оторопівшу Світлану з листочком в руках.
І якби не батьки, вона б і не впоралася з істерикою…
Виходить, Сергій вів подвійне життя, постійно обманюючи її. А тепер їй доведеться вирішувати «матеріальні питання» на користь його сина.
Але ними займався її батько з юристом, убезпечивши дочку від цієї неприємної процедури. Батьки Світлани влаштували її свекра на лікування до однієї з клінік, а дочку забрали додому.
Так безславно закінчилося її заміжжя, яке ніколи не було щасливим і не принесло їй нічого, окрім переживань та розчарувань у житті.
У рідному місті поряд із нею постійно була Маринка, підтримувала її, допомогла відновити душевні сили. Про Олега більше не говорила, розуміючи, що Світлані зараз не до того.
…Пройшов рік. Все заспокоїлось. Молода жінка поступово приходила до тями від усіх потрясінь і влаштувалася на роботу.
Потрібно було жити далі. Батьки підтримували її, як могли, приховано вважаючи себе винними в тому, що сталося. І найкраща подруга завжди була поруч.
У Марини все склалося добре, чоловік, дочка. Вони не раз запрошували її до себе, і у них Світлана почувала себе дуже затишно та комфортно, радіючи чужому щастю. Ось і сьогодні Марина запросила її до себе на день народження доньки.
Світлана купила гарний подарунок, велику ляльку з набором одягу і вирушила в гості. І тут на неї чекав сюрприз! Вона впізнала Олега відразу, коли він з’явився у дверях кімнати.
Змуженілий, з хорошою статурою і з чудовою виправкою чоловік з усмішкою зробив їй крок назустріч.
Маринка з чоловіком стояли обнявшись і спостерігали за цією зустріччю. Звичайно ж, це вона запросила Олега, знаючи про те, що він все ще самотній, а точніше, давно розлучений. Не вийшло у нього з дружиною, безглуздою і меркантильною.
Але все були позаду.
– Ну от я і дочекався тебе, Світланко, – сказав він і обійняв своє давнє, але так і не забуте кохання.
І це дитяче свято серед своїх друзів стало нарешті переломним моментом у житті Світлани, яку розлучили з другом юності на довгі роки. Було дуже шкода втрачених років, але зараз у них дружна сім’я, маленький синочок.
Чому для того, щоб нарешті стати щасливою, їй довелося пройти такі випробування?
Хто у цьому винен?
Батьки, які хотіли, як краще?
Чи це така доля?
Питання риторичне… Але змушує задуматися…