Вчора у Наталки був день народження, і до неї додому прийшла велика компанія друзів.
А сьогодні вранці вона прокинулася раніше за всіх, дочекалася, коли батьки з’явилися на кухні, і з нетерпінням запитала:
– Мамо, тату, ну як вам учора Вітя? Сподобався?
– Вітя? – тато невпевнено знизав плечима. – Як тобі сказати, дочко… Віктор, він… Хлопець як хлопець… Звичайний.
– Звичайний?! – ахнула ображено дочка. – І все?
– Ні, він, звісно, гарненький… – поспішно додала мама. – Але зараз повно таких хлопчиків.
– Нічого не повно! – Наталка невдоволено зітхнула і надула щоки. – І він мені подобається.
– Ну, це ми одразу зрозуміли… – посміхнувся тато. – По тому, як ти з ним із одним за столом сюсюкалася. Хоча у твоїй компанії було чимало порядних молодих хлопців. І я одного не зрозумів, ти сама Віктору подобаєшся? Як гадаєш?
– Звісно! – впевнено відповіла дочка.
– Чогось ми цього не помітили, – обережно сказав тато, і трохи подумавши, додав: – І взагалі, нам з мамою, більше сподобався не твій залицяльник, а його друг.
– Який ще друг? – здивувалася Наталка.
Вона не розуміла, про що це вони говорять.
– А який був один серед хлопчиків у білій сорочці, – усміхнулася доньці мама.
– Мишко, чи що? – У доньки негайно витяглося від здивування обличчя. – Ви про нього говорите?
– Так, саме про Михайла.
– Дивно… – Наталка задумливо закотила очі. – Хоча… Він, чомусь, усім батькам подобається… І мамі Світлани він сподобався, і Тані. Тільки мені не зрозуміло, чим він їх бере?
– Значить, у тебе дуже багато конкуренток? – засміявся тато. – І як ви хлопця ділити будете?
– Та що ви таке кажете? Ніхто його ділити не збирається! – Образилася дочка. – Потрібний він нам дуже, такий…
– А чим він вам не догодив? – Здивувалася мама.
– Як чим? Хіба ви самі не помітили? Він же зовсім не сучасний! Одягається як незрозуміло що. Напнув якусь старомодну білу сорочку, строгі чорні штани. Наче не на день народження прийшов, а на якісь офіційні збори.
– Дивно… – Мама здивовано подивилася на дочку. – Мені здається, навпаки, він єдиний одягнувся правильно. І якщо Мишко, як ти говориш, такий не сучасний, що він у вашій компанії робить? У вас же ж там он усі які… Одягнені в якесь порване, а у хлопчиків штани висять. Без сліз на них не глянеш.
– Ой, мамо, ти просто нічого в нашій моді не розумієш. Але якщо чесно, я й сама не розумію, чому Мишко завжди з нами гуляє? – Донька знизала плечима. – Щоправда, коли потрібно швидко вирішити проблему, ну, там, на пікніку багаття розвести, або щось зробити руками, без нього не обійтися. І на гітарі він добре грає.
– А ще він дуже начитаний, – додав тато.
– Навіть, ерудит, я сказала б, – підтвердила мама.
– Розповідає історії весело, – продовжив тато. – Його слухати хочеться з відкритим ротом.
– І віршів знає купу, – згадала мама. – Це тепер навіть для нашого покоління рідкість.
– І він дуже ввічливий, – продовжив батько.
– Так? – Донька весь час недовірливо дивилася на батьків. – Ви так багато про нього сказали, але я всього цього чомусь раніше за ним не помічала.
– Бо ти іншими очима дивишся на хлопчиків. Поки ви вчора з компанією під свою дивну музику танцювали, – тато хмикнув, – Михайло нам із мамою на комп’ютері програми перевстановив і багато чого цікавого розповів. І весь цей час він уважно спостерігав за тобою.
– Так, – усміхнулася мама. – Нам, здалося, що ти йому дуже подобається.
– Шкода, що ти птиця не його польоту, – констатував тато. – Але так буває в житті, що хлопчику дівчина не підходить спочатку.
– Чому це? – Несподівано для себе обурилася Наталка. – Чим це я можу йому не підійти?
– Хіба ти не розумієш? – знизав плечима тато. – Михайлу з такою фіфою, як ти, буде нецікаво. Адже він дуже різнобічний, але при цьому цілеспрямований. Якщо він захоче, то може навіть і міністром і президентом стати.
– Точно! – погодилася мама. – Так, Наталочко … Як не крути, не пара ти йому. Тобі тільки такі Віті й підходять.
– Мамо, тату, ви що таке говорите? Ви жартуєте, так? – Дочка розгублено дивилася на батьків.
– Ну, правда ж, – продовжила мама. – У поважної людини дружина має бути бездоганною у всіх відносинах: красива, розумна, цілеспрямована, з бездоганним смаком, і головне, вона має вміти розбиратися в людях. А в тобі крім краси, поки – на жаль…
– Я, між іншим, у людях дуже розбираюся! – Донька обурено дивилася на маму. – З чого ви взяли, що я в них не розуміюся?
– Ну, якщо розумієшся, скажи мені, якщо ти, припустимо, потрапиш у біду, хто першим прийде до тебе на допомогу? Віктор чи Михайло? – батько обійняв дочку за плече. – Подумай гарненько, перш ніж відповісти.
Донька думала недовго. Забрала татову руку з плеча і з примхливою ноткою в голосі сказала:
– Зате Вітя – він гарний. І тому мені більше подобається.
Вона з образою в очах пішла в свою кімнату і там затихла. Потім знову з’явилася на кухні, і ображеним голосом запитала:
– А якби Вітя вчора був теж у білій сорочці і в чорних брюках, а не в порваних джинсах, він би вам сподобався?
– Ну, якби він ще й на гітарі грати вмів, і віршів багато знав, – кивнув тато.
– І був би ввічливим і розумним… – підхопила мама.
– Ой, ну, годі, га! – Невдоволено вигукнула Наталка. – Знову у вас не Вітя, а Мишко якийсь виходить!
Донька знову зникла у своїй кімнаті, а батьки розсміялися.
Посміялися-посміялися, і батько вже стурбовано запитав:
– Як ти думаєш, вона взагалі зрозуміла, про що ми тут з тобою їй натякали?
– Зрозуміла, звісно… – зітхнула мати. – Але по-своєму… По-дівчачому… Одне радує – їй всього вісімнадцять.
Ось так. Батьки зерно посіяли, а Наталка їх почула… Тепер вона зовсім іншими очима подивиться на Михайла.