– Ніно, а ти з ким будеш цей Новий рік, з ним? Ти чого мовчиш? – подруги вже всі одна за одною ділилися, що готуватимуть і де вони будуть на Новий рік.
Одна Ніна мовчки пила чай, і в розмові майже не брала участі.
Ще тиждень тому вона була впевнена, що відзначатиме Новий рік із Валерієм. Вони вже пів року зустрічалися, Валерій жив із старенькою мамою. І казав, що мамі Ніночка дуже сподобається.
Він збирався їх познайомити, і Ніна думала, що він скоро зробить їй пропозицію, можливо, навіть прямо на Новий рік.
А тиждень тому з’ясувалося, що Валерій одружений, і він не збирається розлучатися.
Дівчата з роботи знали з її розповідей, що в Ніни хтось з’явився, тому й запитали.
А вона не стала говорити їм правду, почнуть розпитувати, шкодувати, тільки настрій зіпсують!
– То з ним? – знову спитав хтось.
Ніна посміхнулася: – Ну, а з ким? Звичайно з ним, я вже накупила всього, сукню нову дістала, ялинку залишилося вбрання.
– От щаслива ти Ніно, у тебе таке кохання, а тут тиша і спокій, чоловік трішки хильне і засне, а я знову посуд митиму. А з іншого боку – та й гаразд, він же свій, рідний, він втомлюється на роботі, та й по дому він багато робить, однієї то мені було б самотньо, – і Валечка обійняла Ніну. – Так що рада я за тебе, якщо чоловік хороший, то вдвох краще.
Ніна щосили посміхалася, хоча за останній тиждень все змінилося. Вона просто вигляду дівчатам не показувала, ще шкодувати почнуть, і настрій зовсім зіпсується.
Про святкування Ніна тепер і не думала і, звичайно, нічого не купила.
Коли Валерій зізнався, що він із дружиною не розлучені, а просто вони дуже посварилися, а тепер заради дітей вони з нею помирилися, Ніна вирішила не відзначати Новий рік.
Що тут відзначати, якщо всі надії зникли?
Син її одружився і поїхав до іншого міста, вона одна з кішкою живе, настрою на свято ніякого немає. Та хоч би син її Віктор був щасливий, та й то добре.
А то коли ще й у дітей життя не ладнається, взагалі все не в радість!
Чоловік у Ніни не було, Віктора їй мама ростити допомагала.
Ну а тепер матуся її вже у віці, вони з сусідкою Тонею посидять пів години після опівночі, і спати ляжуть.
Мама сказала, що їй тепер лячно, коли Новий рік настає. Наче недавно тільки нове тисячоліття відзначали, а тут на тобі – чверть століття вже пролетіло.
Просто незбагненно.
Але тридцять першого грудня, ближче до вечора, Ніна раптом вирішила, що попри все вона влаштує собі свято.
Вона прикрасила ялинку, дістала свою найкращу ошатну сукню з вирізом. Син казав, що вона виглядає як зірка.
І вирішила піти купити щось смачненьке, не думаючи більше про фігуру.
Кішці треба теж добути ласощі, раз вони з нею вдвох відзначатимуть.
Вона купила свій улюблений торт, два види гарної риби, манго, мандарини, ананас і дорогу червону ікру у скляній баночці.
Сказали дуже смачна, ікринки були не пом’яті, через скло добре видно, ікринка до ікринки.
Ніна уявила, як вона намастить м’який багет товстим шаром кращого вершкового масла. А потім зверху – ще товстим шаром ікри, підніме келих і загадає бажання.
Кішці дасть рибки та ласощі, свято ж.
А може, покличе сусідку Нелю, вона сама виховує доньку, без чоловіка. Як колись сама Ніна Вікторе виховувала.
У Нелі вічно грошей немає на такі смаколики, вони посидять, про свою жіночу долю поговорять, поїдять досхочу тортика і вип’ють ігристого за жіноче щастя.
Донька її Оксанка – маленька ще, все одно спати вже буде, вона їм не завадить.
Ніна розмріялася, вона вже до свого під’їзду підходила, і почала діставати ключі із сумочки.
І раптом послизнулася, хоч і льоду майже немає, але знайшлася підступна крижинка. Ніна безглуздо махнула пакетом із продуктами, він порвався, і всі її дорогі покупки вилетіли просто на асфальт.
Але тут хтось підхопив Ніну. Дивно, хто ж це? На вулиці зовсім було безлюдно.
Вона обернулася і ахнула – їй усміхався якийсь неголений чоловік приблизно її віку.
– Ну слава Богу, а то я злякався вже. На Новий рік занедужати прикро буде, кажуть, як свято проведеш, то весь рік потім таким і буде. Ну я й кинувся до вас, вибачте, якщо налякав!
Обличчя його здалося Ніні знайомим, вона посміхнулася.
– Та за що вас вибачати, дякую, що зловили мене!
– А мене Григорій звуть, – чоловік явно зрадів,
– Мої друзі називають мене коротко – Гриць. Я до речі тут поряд живу, в сусідньому будинку, ось вийшов зі своїм песиком прогулятися.
Тільки зараз Ніна помітила невелику собачку, вона крутилася біля розкиданих на асфальті продуктів.
Ніна придивилася – ну що за невдаха!
Банка з дорогою ікрою розбилася і собачка її нюхала і весело махала хвостиком.
– Фу, не можна, йди до мене, – строго сказав чоловік.
І тут Ніна раптом його впізнала!
Ну, звичайно, вона його багато разів бачила. Його син у дворі грався з її Віктором, коли вони були маленькими, а цей Григорій завжди сам гуляв із сином. Вона ще думала – ось комусь пощастило з чоловіком! І з дитиною гуляє, і сумки тягне повні з магазину, і ніхто його веселим не бачив навіть…
Григорій теж її впізнав.
– А я вас згадав, адже це ваш син з моїм Антоном у дитинстві грався? Вас же ж Ніна звуть, правда?
Вони зібрали разом продукти, крім ікри все було ціле, Ніна зібрала сміття і в урну кинула, посміялася навіть з себе.
– Найдорожчу ікру купила, хотіла поїсти від душі. Дякую вам, Григорію, ви йдете, пізно вже, а то вдома турбуватимуться, що вас так довго немає.
– Ми з песиком удвох живемо, дружина давно за іншим заміжня, а син останнім часом зі мною жив, а нещодавно одружився і поїхав. Тож нас ніхто вдома не чекає.
– Треба ж, як у мене! – вихопилося у Ніни.
– Та ви що? Як же це чудово! – вигукнув Григорій, але тут же ж зніяковів. – Ні, ви не подумайте, просто я на вулицю вийшов – сумно одному вдома на свято сидіти. А тут раптом ви, і теж одна! Може, ми з вами разом відсвяткуємо Новий рік? І до речі, у мене вдома є така сама банка червоної ікри! Купив, а одному навіть не хочеться…
– А давайте! Приходьте до мене за годину і святкуватимемо! Пишіть адресу! – рішуче погодилася Ніна.
Сотні думок пролетіли в неї в голові, але врешті-решт вона знає цього чоловіка вже років двадцять із хвостиком. Чому б і ні, якщо так само собою складається?
За годину у двері Ніни подзвонили.
Вона підійшла, на мить кинула погляд у дзеркало – а що, вона ще навіть нічого!
І відчинила двері.
Григорій теж змінився. Він був чисто поголений, у руках був пакет із гостинцями і торт, такий самий, як купила Ніна. Побачивши це, вона розсміялася – треба ж, у них і смаки сходяться.
Кішка з неприязнью дивилася на собачку, яка стояла в коридорі.
Але як тільки господар зайшов у кімнату, собачка теж весело забігла, і почала присідати на передні лапки, і перебирати ними від захоплення, запрошуючи кішку пограти.
Кішку ця фамільярність спершу обурила. Але коли Ніна дала їм рибки, обидві одразу почали весело пригощатися без жодних церемоній!
Ніна чомусь навіть не почувала себе незручно чи скуто.
Вони разом із Грицем намазали канапки з ікрою і поспішили встигнути накрити стіл, начебто були знайомі вже давно. Та загалом так воно і було, вони й справді жили на очах один у одного.
– А пам’ятаєш, як твій Віктор моєму Антону піском в очі потрапив? — дивлячись весело на Ніну, згадував Гриць.
– Звичайно пам’ятаю, я думала ти сварку влаштуєш, а ти просто свого обтрусив і сказав, що у житті всяке буває. І Віктору моєму стало незручно, хоч їм було років шість тоді. Він свою машину улюблену Антону віддав на знак примирення.
– А коли з мого Антона у школі підсміховувалися щось, що малий і худий, твій Віктор за нього якось заступився, обидва додому розьріпані прийшли, хоч вони наче й не дружили, – продовжив спогади Гриць, – А тепер мій Антона мене на голову вище!
– Та ти подивися, який мій виріс, – Ніна показала фото із сином, де вона була синові по плече.
– Не кажи, діти виросли, а ми теж ще не старі, – дивлячись їй прямо в очі сказав Григорій…
Усі святкові дні вони провели разом.
Собачка була від цього в захваті, і навіть кішка почала іноді піддаватися на її заклики, і вони весело бігали по квартирі.
А потім разом відпочивали на дивані на подушках, у повній впевненості, що це все для них тут влаштовано.
Ближче до Різдва до Ніни несподівано, сюрпризом, без попередження приїхав син Віктор із дружиною Ритою,
– Матусю, ти тут напевно нудьгуєш?
За ними увійшов Гриць, у руках сумка з продуктами, він ходив у магазин. А поряд – його син Антон із дружиною Іриною – вони теж сюрпризом приїхали.
Гриць зніяковів, побачивши Віктора, а Віктор одразу все зрозумів, на маму подивився: – Мамо, то ви що, з дядьком Грицем тепер… Разом?
– І не кажи, Вікторе, я сам тільки дізнався, ось так зустріч, друже! – Відповів за збентежених батька і Ніну Антон. – Ось що наші батьки роблять, а що, я за них радий.
– Та я теж радий, просто якось швидко та несподівано, га мамо? – здивувався Віктор.
– У нас уже такий вік, що нам щастя відкладати більше не можна. Тим більше, що ми один одного давно вже знаємо, тож хлопці звикайте, ви тепер виходить майже як брати, – розрядив обстановку Григорій…
Після свят на роботі за сяючим виглядом Ніни її подруги відразу зрозуміли, що в неї все склалося чудово.
– А де каблучка? – вирішила внести ложку сумніву в діжку радісного настрою Ніни Тамара Ігорівна із сусіднього відділу.
Але ж всі навперебій стали заперечувати,
– Хіба це головне?
– Та це тільки в кіно одразу дістають коробочку з обручкою, а в житті все не так!
– Головне, що Ніна щаслива, по очах же ж видно!
Щоправда, хтось вставив, що наче його не Григорій звали, їй інший чоловік дзвонив. Але інші одразу накинулися, мало хто дзвонив, досить уже до Ніни чіплятися…
– Не знаю, що й сказати, хіба вгадаєш, адже я ніколи не була заміжня. Поживемо побачимо, – усміхалась Ніна.
А про себе вона думала – слава Богу, що Валерій із дружиною помирився.
Валерій дуже правильна і непогана людина. Але якщо чесно, з ним Надя вирішила пов’язати своє життя, щоб не залишитися самотнім.
Їй хотілося теж говорити, як і всі іноді:
– А мій учора що влаштував, ви навіть не уявляєте!
Бурчати при всіх на свого чоловіка, показуючи, як вона ним командує. Раніше Ніні це здавалося атрибутом заміжньої жінки.
Тепер розповідати, як їм добре удвох і як вона щаслива, Ніні зовсім не хотілося.
Адже справжнє щастя набагато приємніше смакувати в собі, його не хочеться виставляти на загальний огляд…