– То ти що серйозно?! – обурено вигукнула Ліза, дивлячись на чоловіка. – Ти думаєш, це все правильно?!
– Звісно, думаю! – відповів Андрій, впевнено склавши руки на грудях. – Я подарував квартири нашим дітям. А твоїй доньці? Ну, у неї є рідний батько!
Ліза нервово зітхнула, намагаючись стримати емоції:
– Так, але ж ти сам казав, що вона для тебе як рідна! Чому тоді така різниця?!
– Тому, що я не зобов’язаний забезпечувати чужих дітей. Я роблю все можливе для вас трьох, але це не означає, що я маю роздавати своє майно направо й наліво. У твоєї дочки є батько, нехай він піклується про неї, – Андрій знизав плечима.
– Але ж він автомеханік! – заперечила Ліза. – Він ніколи не зможе подарувати їй квартиру!
– Ну то й що? – холодно сказав Андрій. – Це не моя проблема. Я вам дав усе, що міг. Квартири для двійнят це мій подарунок їм на двадцятиріччя. Я не забирав нічого із сімейного бюджету, це мої особисті заощадження.
Ліза замовкла, але її обличчя говорило саме за себе. Вона почувала себе несправедливо ображеною.
– Може, ти купиш їй квартиру? – запропонував Андрій. – Або попроси її батька. Я зробив усе, що вважав за потрібне.
– Ти чудово знаєш, що я не можу собі дозволити таку покупку! Усі гроші йдуть на повсякденні витрати! – Ліза закотила очі.
– А хто тобі заважав відкладати? – запитав Андрій. – Я давав тобі достатньо грошей на все. Могла б назбирати.
Ліза відчула, як усередині все закипає.
– Я не знала, що ти збираєшся дарувати квартири! – вигукнула вона. – Думала, що ми вирішуватимемо такі питання разом!
– Ні, люба. Це моє рішення. І я його прийняв. Давай краще поговоримо про щось інше, – Андрій похитав головою.
Ліза відвернулася, не знаючи, що сказати. Їй здавалося, що чоловік вчинив неправильно, але вона розуміла, що змінити його думку буде складно…
Андрій із Лізою одружилися, коли доньці Лізи було два роки. Потім у них народилися двійнята. Андрій любив дітей, старшу нерідну теж.
Дочка спілкувалася з рідним батьком, у них були хороші стосунки, вона знала, що чоловік мами їй вітчим.
Андрій, в принципі, ніколи не робив якихось відмінностей між дітьми, забезпечував усю сім’ю, і старша дочка чи падчерка, якщо точно, завжди їздила за його рахунок на море з усією родиною, він купував їй, що потрібно для навчання, одягу, дарував подарунки.
Дочка, щоправда, називала Андрія на ім’я, він іноді називав її «дочка», частіше просто словом «старша».
І зараз Андрій не розумів, чому він чужій дитині має купувати квартиру!
Ліза ображена на чоловіка, але й доньці хочеться допомогти.
Вона живе у орендованій квартирі, дочці непросто.
А Андрій уперся: «У неї є свій батько!»
Така історія. І таке буває в житті…