Ігор повернувся додому пізніше, ніж зазвичай. Тетяна кинула погляд на годинник. Половина восьмої.
Дружина ледве стримувала невдоволення, але Таня втримала емоції і вирішила почекати пояснень від чоловіка. Жінка багато разів просила повідомляти про затримки на роботі. Зрозуміло, що всяке може статися. Посиділи з друзями, незаплановані завдання по роботі. Але ти зателефонуй і попередь!
За рік-два таких “затримок” до півночі повертатиметься. Якщо одразу не налагодити справу, то потім пригоди не зупинити.
Але чоловік не поспішав починати розмову. Він швидко роздягнувся і попрямував у ванну, навіть не привітавшись. Тетяна ще більше образилася, але продовжила чекати.
Через півгодини чоловік нарешті з’явився на кухні. Розвалившись на стільці, він сухо промовив:
– Можеш зробити каву? З двома ложечками цукру.
– Яка кава? Ти дивився на годинник? Якщо хочеш, то можу приготувати зелений чай. Наскільки я зрозуміла, вечеряти ти все одно не збираєшся.
— Я не маю апетиту. І зроби, будь ласка, каву. Я все одно навряд чи засну, а так хоч бадьоріше себе почуватиму.
На цей раз жінка не стала сперечатися і виконала прохання чоловіка.
— Розкажеш, що сталося? Чому повернувся додому так пізно?
– До матері їздив. Думав на вихідних заглянути, але справа виявилася невідкладною.
– А що сталося? — схвильовано уточнила жінка. — Зі здоров’ям усе гаразд?
– Так. Слава Богу. Тут інше… маму на пенсію відправляють. І, схоже, на тлі цього вона дуже переживає
Тетяна з розумінням подивилася на чоловіка. Вона знала, як сильно свекруха трималася за роботу.
— Ви просто не розумієте! Пенсія – це кінець. Ти живеш, коли почуваєшся потрібним. Коли перебуваєш у суспільстві та несеш якусь цінність. А що я робитиму вдома у чотирьох стінах? Нудитимуся, думатиму про недуги і старіти!
– Мамо, у тебе є онуки. Займайся ними! — переконував Ігор Віру Семенівну. — Ти маєш себе берегти заради нас. Робота у твоєму віці тільки вимотує. Давай знайдемо тобі якесь хобі. Ти любила раніше малювати. Ось і займися мистецтвом! Може на старість почнеш шедеври створювати!
— Не треба мені цього! Я не зміню свого рішення! Залишаюся на роботі!
Так минуло два роки.
— А тепер у мами змінилося начальство, — вів далі Ігор. — Директор вирішив повністю трансформувати колектив. Він вважає, що всіх пенсіонерів треба відправити на заслужений відпочинок та дати дорогу молодим. Місяць це обговорювали, а цього тижня ухвалили остаточне рішення. Тут мама й засумувала! Навіть і не знаю, що робити!
— Може запропонувати їй зайнятися вирощуванням овочів та зелені? – припустила Тетяна.
– Ти що! Мама народилася та виросла у місті. Вона в селі була лише проїздом. Ніколи не погодиться на дачу та город. Вона зараз просто вередує і все. Нагадує маленьку дитину, яка хоче привернути до себе увагу!
Ігор кількома ковтками випив каву і втупився в стелю.
— Слухай, а якщо її відправити на відпочинок? — Тетяна сама була в захваті від власної ідеї. — Спеціалісти завжди кажуть, щоб відволіктися від переживань, треба змінити оточення. Мені здається, що це може допомогти!
– Думаєш? — чоловік недовірливо глянув на дружину. — Не пригадаю, щоб вона захоплювалася пансіонатами чи санаторіями.
— А ми відправимо її на курорт, море. Наприклад, в Одесу. Або краще в Туреччину. Вона так наповниться позитивними емоціями та враженнями, що геть-чисто забуде про свою роботу! Запевняю!
— Як варіант…— задумливо відповів Ігор. — Тільки й тут є але. Гроші.
— Ми подаруємо Вірі Семенівні путівку. Візьмемо із заначки. Що ж вдієш! Якщо склалася така ситуація, “рятуватимемо” свекруху.
***
Близько двох тижнів син із невісткою вмовляли жінку вирушити на відпочинок до Туреччини. Вона довго й уперто сперечалася, доводячи, що це марна історія.
– Як це може виправити ситуацію? Ну, скупаюсь я в морі, погріюсь на сонці, подивлюся на пальми. І що? За два тижні я знову повернуся до свого сірого будинку на четвертий поверх. Сяду в улюблене крісло і порину в самотність.
— Віра Семенівно, давайте не робитимемо поспішних висновків. Ви погоджуйтеся, а після повернення обговоримо результати.
Демонструючи невдоволення, жінка все ж таки погодилася відвідати Туреччину.
— Гаразд, вмовили. Будь що буде!
Через три дні свекруха відправилася до Туреччини. Тетяна щодня дзвонила свекрусі, щоб поцікавитись, як у неї справи.
– А як вони можуть бути? — сумним голосом відповіла Віра Семенівна. – Багато людей, музика, веселощі. Навколо порожнеча. Хіба що гарний готель.
– А люди? Встигли з кимось познайомитися?
— Спілкуюся тут із однією дамочкою. У літаку зустрілися. Цікава особистість. Домовилися ввечері до ресторану сходити.
– Чудово! — радісно вигукнула невістка. — Завтра обов’язково зателефоную, щоб дізнатися про подробиці.
***
Але тут почалося найцікавіше.
Наступного дня Тетяна без перерви дзвонила родичці, проте та не брала слухавку. Жінка не хотіла турбувати чоловіка, але коли той повернувся з роботи ввечері, поділилася своїми переживаннями.
— Ігорю, не можу свекрусі додзвонитися. Розуму не докладу, куди вона поділася. Обіцяли побалакати, але… щось пішло не так.
— Тільки цього не вистачало. Мама як завжди у своєму репертуарі. Привертає увагу до своєї особи.
– Добре, якщо так. Сподіваюся, що з нею все гаразд.
Близько опівночі пролунав дзвінок на мобільний телефон.
— Слухаю, — сонним голосом промовила Тетяна. — Хто б ви не були, на годинник треба дивитися, перш ніж набирати номер.
— Невістко, не ображайся! — радісно відповіла Віра Семенівна. — З якого часу ти стала такою буркотливою?
– Ой, це ви? — намагаючись прийти в себе, промовила жінка. — З вами все гаразд?
– Звичайно! Більш ніж! – задоволено прощебетала свекруха. На задньому фоні чулися голоси людей, музика та шум моря.
– Хотіла попередити. Доню, я сама дзвонитиму. Ми тут компанією відпочиваємо, на екскурсії записалися, завтра яхтою їдемо кататися. Мені не до телефону. Не хвилюйтесь, зі мною все чудово!
— Нічого! — радісно підтримала Віру Семенівну Тетяна. — Приємні новини, тільки не хвилюйтеся. Здоров’я треба берегти!
— Невістка, від кохання організм тільки міцніє. Зі мною нічого не станеться. Хіба що на двадцять років помолодшаю!
— Що ви кажете? Тобто у вас з’явився кавалер?
– Сама не чекала! Не питай, як усе сталося. Абсолютна випадковість. Можна сказати, щастя підкралося крадькома.
– Господи, як я за вас рада! А що він? – поцікавилася жінка.
– Турецький мачо! Знає українську мову, володіє магазином, мріє про українську жінку. Гаразд, невістко, прощаюсь! На мене чекають!
Тетяна дуже хотіла попередити свекруху, щоб та була обережною. Занадто багато неприємних історій вона чула про такі випадки. Але не встигла.
Дізнавшись про нове захоплення матері, Ігор розлютився.
— Ця жінка хоче вивести мене! Спочатку через роботу переживала, тепер у дитинство кинулася.
— Ігорю, перестань обурюватися. Твоя мати щаслива. Що може бути важливіше за це? Чи ти її ревнуєш?
Чоловік кинув на дружину невдоволений погляд і ліг спати.
***
— Таня, у мене тобі подарунок! — через десять днів Віра Семенівна увірвалася до невістки додому. — Такі модні сарафани привезла тобі. Сама себе в дзеркалі не впізнаєш!
Дівчина здивовано дивилася на родичку. Красива, засмагла, доглянута. Свекруха ледь схожа на ту жінку, яка днями лила сльози через пенсію.
– У мене просто немає слів!
— Так сильно за мною скучила? – Не переставала сміятися жінка. – А якщо я назавжди поїду? Що тоді робитимете?
– У сенсі? Ви того… одружуєтеся?
– Тільки не сьогодні. Але все може статися будь-якої миті! Тепер мене тут нічого не тримає. Ти знаєш, я планувала після повернення шукати нову роботу. Хоча б на півставки. Уяви, яка не розумна була! А зараз ні-ні! В мене зовсім інші плани на своє життя!
– Я рада, але, можливо, не варто поспішати, – спробувала застерегти Тетяна свекруха. — Треба все обміркувати й ухвалити виважене рішення.
— Люба, якби мені було вісімнадцять, то я прислухалася б до твоєї поради. Але зараз я маю намір цінувати життя. А мій новий кавалер…!
Раптом у Віри Семенівни задзвонив телефон. Жінка схопила слухавку і поспіхом втекла до кімнати. Тетяна, розуміючи, що робить неправильно, пішла за нею. Причаївшись біля дверей, вона підслухала розмову свекрухи.
***
Невістка весь день переживала і хвилювалася з приводу рішення Віри Семенівни.
Тетяна насилу уявляла майбутню розмову з чоловіком, якої не можна було уникнути. Тепер вона дуже сумнівалася, що дала правильну пораду щодо поїздки на курорт.
Виходить, допомагаючи свекрусі, зробила гірше своїй родині.
***
— Я ахнула, коли випадково дізналася про плани свекрухи на квартиру! До чого додумалася! – обурено заявила Тетяна. — Твоя мати хоче продати свою трикімнатну квартиру та купити однокімнатні апартаменти. В Туреччині та у нас у місті. Вона планує жити у двох країнах. Тепер так!
– Цього не може бути! Мама не здатна на таку підлість. Так, вона буває емоційною і зарозумілою. Може сваритися і вередувати. Але підставляти…
– Ти мені не віриш? – відчайдушно запитала дружина. — Тоді йди та спитай у неї сам!
Ігор, не чекаючи ранку, встав з місця і помчав до Віри Семенівни.
***
— Синку, нескінченно рада тебе бачити! — жінка зустріла сина щасливою посмішкою.
— Я якраз заварила чай. Будеш?
– Дякую, наївся і напився. Ти краще скажи, що ти збиралася з квартирою робити?
– Продавати! — незворушно відповіла жінка. — Обставини змінилися, бо в мене виникли серйозні стосунки.
– Мамо, давай я нагадаю, – Ігор намагався зберігати спокій. — Десять років тому, коли ми з Танею планували брати іпотеку, ти відмовила нас. Сказала, що нам це не потрібно, бо твоя квартира залишиться нам у спадок. Навіщо марно трати гроші? Краще вкладати їх у себе та розвиток дітей. Ми послухалися твоєї поради. Безперечно, це пішло на користь і нам, і дітям. Ми їздили відпочивати двічі на рік, хлопці навчаються у приватній школі, займаються з найкращими репетиторами. Але… ми живемо в орендованій квартирі.
— Ігоре, я казала те, що думала. Але життя йде і все змінюється, — знизала плечима Віра Семенівна.
— А тебе не турбує, що ми теж давали гроші на ремонт? Причому гроші чималі! Купували меблі та нову техніку.
– Так. Не заперечую! — задумливо відповіла жінка. — Тоді… ви можете забрати свої речі. Справедливо?
— Ти смієшся? — гнівно гукнув Ігор. – Ти нас без житла залишаєш! Про яку справедливість йдеться?
– Не підвищуй голос. Я цього не люблю.
– Мамо, ти не можеш продати цю квартиру.
— Ігоре, я безмежно вдячна тобі та невістці за допомогу та підтримку. Якби не ви, я не потрапила б до Туреччини. А отже, ніколи не подивилася на життя з іншого боку. Не мала б ще одного шансу на щастя. Але це не скасовує головного. Я маю право змінювати свою думку та маю право розпоряджатися своїм майном так, як я вважаю за потрібне. Не оглядаючись на минуле та старі обіцянки.
– Серйозно? — роздратовано спитав чоловік.
— Звісно. Тим більше, у новому рішенні є і ваша вигода. Ви зможете приїжджати на море та жити у мене абсолютно безкоштовно.
– Це твоє остаточне рішення?
– Звичайно. Завтра прийдуть перші потенційні покупці.
– Що ж. Приймаю. Тільки в мене також є щось важливе. Мені не потрібна мати, яка готова проміняти обіцянки синові на першого зустрічного кавалера.
***
Ігор та Тетяна перестали спілкуватися з Вірою Семенівною. Чоловік влаштувався на другу роботу, щоб мати можливість накопичити на іпотеку, але не втрачати рівня життя, до якого звикла сім’я.
Свекруха теж не прагнула примирення. Жінка вірила, що просто відстояла своє право на щастя та особисте життя. Вона продала квартиру, за півроку вийшла заміж і поїхала жити в Туреччину назавжди.
Незважаючи на обіцянки, Віра Семенівна не залишила синові спадщину, вважаючи це уроком за відмову від спілкування з матір’ю.