– Ти тоді мене обманула, – Микола пильно дивився на дружину, намагаючись побачити на її обличчі сум’яття.
– Я? Коли? – здивувалася Тетяна.
– У 94-му році.
– Коли? Ти жартуєш? – запитала дружина здивовано. – Та я не пам’ятаю, що було минулого тижня, а вже тридцять років тому…
– Ти відмовилася від побачення зі мною, щоб зустрітися з двоюрідним братом, який прийшов з служби. Згадала? – у голосі Миколи звучали невдоволення та нетерпіння.
– Допустимо.
– Так ось: ти обманула! У тому місці, яке ти назвала, у тебе немає і ніколи не було родичів.
– І що?
– Я хочу знати, з ким ти зустрічалася.
– Я не розумію, – образилася Тетяна. – Ти мене в чомусь підозрюєш? Після тридцяти років спільного життя?
– Я хочу знати правду, – твердо сказав Микола. – І хочу знати, чи свою дитину я виховував усі ці роки…
***
Вони познайомилися 93-го. Він – курсант, і вона – студентка технологічного інституту.
Це сталося на якомусь спільному заході, який закінчився дискотекою.
Микола одразу звернув увагу на тендітну, світловолосу дівчину з косою. Саме коса справила на нього перше, незабутнє враження.
Курсант увесь час запрошував красуню танцювати, і, звісно, зголосився проводити додому.
Вони почали зустрічатись. Здебільшого по неділях, оскільки звільнення давали лише цього дня.
Поступово Микола дізнався, що Таня має дуже велику рідню. Її мати була з багатодітної родини, тож двоюрідних братів та сестер у дівчини було дуже багато.
І не просто було. Родичі часто зустрічалися та тісно спілкувалися. Миколі, який був єдиною дитиною в сім’ї, це навіть подобалося.
А ще йому сподобалося, що буквально на третьому чи четвертому побаченні Таня розповіла йому про хлопця, з яким зустрічалася до нього.
Розповіла спокійно, як про щось не дуже важливе. Коли курсант поцікавився, навіщо вона це зробила, Таня дуже просто відповіла:
– По-перше, це чесно. А по-друге, краще, якщо ти дізнаєшся про це від мене.
– Є ще щось дізнаватися? – невдало пожартував Микола.
Таня спохмурніла:
– Що ти маєш на увазі?
– Нічого… Це я так… Ляпнув, не подумавши.
– Ми зустрічалися з ним понад рік. Потім він пішов служити. Я нічого йому не обіцяла, і від нього нічого не просила. Спочатку ми листувалися. Потім листи припинилися. Ось, власне, і все.
– Ну й гаразд, – махнув рукою Микола і постарався перевести розмову на іншу тему.
Постаратися постарався, але в глибині душі відчув ревнощі до незнайомого хлопця, який цілий рік був поряд з його коханою. Мало що там у них було.
Їхній роман тривав близько півроку. Все було гаразд. Єдине, що трохи бентежило Миколу, то те, що Тетяна не підпускала його до себе. Коли одного разу він запитав, чому дівчина відповіла:
– Бо чистою хочу залишитися.
– Для кого? – вирвалося у хлопця, який внутрішньо сподівався, що дівчина вкаже на нього, але вона відповіла несподівано:
– Для себе…
Якось Миколі не дали звільнення. Зустріч, на яку обоє чекали цілий тиждень, не відбулася. А ще за тиждень, коли Микола подзвонив, щоб домовитися на неділю, Таня весело (так здалося Миколі) відповіла:
– Доведеться ще тиждень почекати. Мені треба поїхати у село, до родичів. Зі служби прийшов мій двоюрідний брат. Тітка попросила допомогти з готуванням. Там заплановано ціле свято.
Сказати, що Микола образився – нічого не сказати.
Як? Вона скасовує зустріч через якогось брата? А як же він, Микола? Значить, він для неї не на першому місці? Тоді хай і сидить зі своїми братами!
Микола написав Тетяні гнівний лист і кинув у поштову скриньку.
Він був упевнений, що має рацію на всі сто відсотків!
Через кілька днів він охолов. Поїхав до коханої вибачатися. Але дівчина не почала слухати його пояснень. Виставила за двері.
Цілий місяць Микола писав коханій листи. Щодня! Дзвонив. У дні звільнення сидів біля під’їзду.
І Таня його вибачила.
Щоправда, перед цим покаялася, що під час сварки одного разу зустрілася з тим хлопцем, з яким зустрічалася до Миколи.
– Уявляєш, він повернувся, щоб зробити мені пропозицію, – розповідала дівчина.
– А ти? – усередині у Миколи все похололо.
– Відмовила, звісно, – знизала плечима Таня.
Микола був щасливий. І тому, що помирився з Танею, і тому, що між минулим і сьогоденням вона обрала його.
До випуску з училища залишалося всього нічого і Микола запропонував Тетяні стати його дружиною.
Дівчина довго не думала. Погодилася.
Тридцять років вони разом.
Усяке було у житті. І гарне, і не дуже. Декілька разів доводилося починати все з нуля.
Микола, де б не перебував, повністю довіряв дружині. Тетяна жодного разу не дала приводу засумніватися у її вірності.
Двох синів підняло подружжя. У старшого сина вже своє маля з’явилося…
І раптом…
Затятий зимовий рибалка, Микола якось поїхав із друзями на чергову рибалку. Взяв із собою одного із двоюрідних братів дружини.
І треба ж такому трапитися: машина застрягла за п’ять км до озера.
Поралися довго, але завести не змогли.
– Трактор потрібен, – кинув хтось. – Протягне трохи, вона й заведеться.
Микола звернувся до родича:
– Слухай, тут же зовсім поряд село, в якому твоя тітка живе. Ходімо до неї. Вона місцева, допоможе тракториста знайти.
– Яка тітка? – Заперечив той. – У цьому селі у нас ніякої рідні немає.
– Не стало, чи що? – здивувався Микола.
– Та не знаю я. Ти взагалі про кого говориш?
– Таня їздила до цього села зустрічати брата з служби, – уже не так упевнено промовив Микола.
– Ти щось наплутав. Кажу тобі: немає у нас тут рідних і ніколи не було, – впевнено заявив брат Тетяни.
«Виходить, вона мене обманула, – подумав Микола, – послалася на тітку, а сама була з тим хлопцем, що прийшов зі служи. Цікаво, чим вони займалися після довгої розлуки?
Він думав про це не один день. І навіть не один тиждень. Якоїсь миті почав підраховувати, скільки місяців минуло від дня весілля до народження старшого сина… Потім уважно вивчав його фотографію…
І, нарешті, наважився.
Дочекався моменту та звинуватив дружину у обмані.
***
– Ти думаєш, що старший – не твій син? – Тетяна дивилася на Миколу холодним, якимось чужим поглядом.
– А що, такого не може бути? Якщо ти обманула тоді, могла обманути і пізніше.
– І ти тридцять років із цим жив? Я думала, що ти любиш мене.
– Таня, не ухиляйся від відповіді. До чого тут кохання. Я хочу знати правду.
– Ах, правду! – В очах дружини блиснули блискавки. – Тоді слухай: ти виховував чужого сина.
Микола зблід…
– Ти задоволений? – Тетяна дивилася на чоловіка впритул.
– Задоволений, – прошепотів Микола.
– От і живи тепер із цим, – у голосі дружини звучав метал. – А я від тебе йду.
– Що ти робиш? – вигукнув Микола.
– Іду. Жити з людиною, яка тридцять років мене обманювала я не хочу. І не буду.
– Я? Обманював?
– Хто поручитися, що у кожному місті, куди ти їздив у тривалі відрядження, у тебе немає дітей? Ніхто!
– Ти з що таке говориш?
– Хіба такого не може бути? Дуже навіть може. А тому – прощай, Миколо. На розлучення не подаватиму. Так піду.
І вона пішла.
Поки що живе в самотньої подруги. Та, коли вислухала розповідь Тетяни про сварку з чоловіком, запитала здивовано:
– Навіщо ти зізналася? Хай би доводив, робив тест, оплачував усе це.
– У чому зізналася? – не зрозуміла Тетяна.
– Ну, що син не від нього…
– Та ти що, подруго? Мій старший – син Миколи. Найсправжнісінький.
– Тоді навіщо ти його обманула? Він же тобі повірив! Тепер переживатиме…
– І нехай. Він же саме це хотів почути.