Як часто буває у житті діти, виховані в одній сім’ї, виростають абсолютно з протилежними характерами та поглядами. Тетяна та Віра – дві сестри росли у благополучній родині в любові та ласці. Спочатку народилася Тетяна, а потім через три роки Віра, батьки дівчат любили, балували, жили для своїх улюблених дочок.
Сестрички завжди разом, Таня на правах старшої контролювала молодшу, допомагала їй, заступалася. Майже не сварилися. На літні канікули батьки відправляли дівчат до бабусі та дідуся до села. Особливо у селі подобалося Тані, любила з дідусем ходити до лісу збирати гриби та ягоди. А Вірочці не хотілося в ліс.
Після закінчення школи Тетяна вступила до педінституту, навчалася тут же у місті. Якось не склалося її сімейне життя, викладала у школі. Потім тяжко занедужала бабуся у селі. А діда на той час вже давно не стало. Тетяні завжди хотілося в село, вона звільнилася і поїхала жити до бабусі, заодно доглядати її, а працює у сільській школі. Село велике, школа нова, дітей навчається багато, бо діти з інших сіл приїжджають до цієї школи.
Несподівано в сестер сталася біда, батьків не стало, поверталися з гостей на машині. Після прощання, сестри вирішили, що в батьківській квартирі залишається Віра з чоловіком і маленьким сином, а Тетяна так і житиме в селі. Їй вже не хотілося повертатися до міста.
Минуло трохи часу, як до неї почали доходити чутки, що Віра веде розгульний спосіб життя, чоловік від неї пішов. Тетяна поїхала до сестри переконатися на власні очі:
– Віро, ти чому в такому вигляді? Чому в тебе Сашко, недоглянутий? У квартирі безлад, ти не працюєш?
– Ооо, приїхала вчителька. Зараз виховуватимеш мене? Не лізь у моє життя! Моє життя як хочу, так і живу, і сина виховую, як хочу. Давай іди звідси, я тебе не кликала, і тебе бачити не хочу. Дай краще грошей, і котись у своє село, – говорила сестра.
Тетяна була здивована такою зустріччю. Як із її молодшої сестри за порівняно короткий час вийшла така неприємна жінка. Вона поклала на стіл гроші та поїхала. Минуло трохи часу, а Тетяна ще дужче переживала за сестру, а ще більше за Сашка. Не витримала. Увійшовши до незачиненої квартири, Тетяна побачила компанію, довкола безлад, і в куточку сидить Сашко, грає поламаною машинкою, яку в той раз привозила вона.
Віра, побачивши сестру, пробурмотіла:
– О, знову заявилася вчителька. Що треба, грошей краще дай, і йди звідси, а друзі мовчки дивилися на сестру.
Тетяна взяла Сашка за руку, поклала на стіл гроші:
– Сина я забираю у тебе, він тобі не потрібний.
Вона відразу зрозуміла, що дитина сестрі абсолютно не потрібна.
– Забирай, теж мені вихователька, мені ще краще без нього буде, – під вигуки своїх товаришів, ледь вимовляючи слова, бурмотіла сестра.
Сашка вона забрала у чому він був. Що там шукати у цій квартирі. Дорогою на автовокзал зайшла до магазину, дещо купивши з дитячих речей та іграшок. Тут же переодягла його в нові речі, старі викинула в смітник і поїхали в село.
Сашко дивився на Тетяну, та й на всіх навкруги напружено, і не один день пройшов, поки хлопчисько заспокоївся. Тетяна оточила його турботою, пестощами, читала книжки на ніч, гуляли по селі, і через кілька днів він вже називав її мамою. Тетяна раділа, нарешті дитина стала схожою на себе. Сашко вже бігав і стрибав, сміявся, було йому майже шість років, Тетяна готувала його до школи, поступово він навчився читати, писати. А до першого класу він пішов справжнім учнем. Він зміцнів, підріс, засмаг і Тетяна з Сашком першого вересня з букетом квітів йшли за руку до школи. Сашко радів новому ранцю, новим туфлям і речам, він був гордий, що йде за руку зі своєю мамою. А ще тішився, що мама теж у цій школі працює вчителькою, і нічого, що у старших класах. Він каже Тетяні:
– Мамо, я коли виросту ти мене теж навчатимеш, так? – Заглядаючи їй в очі, питав Сашко.
– Звичайно, а як же. Але спочатку потрібно у молодших класах добре вчитися.
– А я буду добре вчитися, я старанний.
А Тетяна вже знала і бачила, що він розумний і старанний хлопчик, а головне слухняний і поступливий.
Сашко ніколи не згадував свою рідну матір Віру. Більше того, як тільки заходила про неї мова, він плакав і мотав головою – не хочу до неї.
Коли Сашко закінчив перший клас, Тетяна, залишивши сина на сусідку, знову поїхала до сестри, треба щось вирішувати. На цей раз сестра відчинила двері, вдома була одна. Слухати нічого не стала і вигукнула:
– Ааа, заявилася, давай мені грошей, бо я тебе тобі покажу, забрала мого сина.
А виговорившись, сказала спокійно:
– Ну гаразд, слухай Таня, ну ти це… якщо грошей даси, то можеш Сашка назавжди забирати. А мені гроші потрібні, не бачиш, нездужаю я. А Сашко нехай у тебе живе.
Тетяна дивилася на сестру і думала:
– Ну, як же так? Адже ми рідні, батьки однаково любили, виховували нас. Звідки в сестрі стільки поганих якостей, немає нічого в неї святого. Це означає вона свого сина мені віддає за гроші, а якби чужа людина була?
Ось так Тетяна і забрала у своєї сестри свого Сашка. Потім оформила документи на опікунство, і вони стали спокійно жити з сином. Про заміжжя вона навіть і не думала, у неї одна радість – син Сашко. Колись подобався їй хлопець Віктор, проводила вона його на службу, обіцяла чекати, а він потім написав їй: «Пробач, я одружився тут». Потім він приїжджав зі своєю дружиною до батьків, але вона вже не бачила його і не хотіла бачити. Переживала, але згодом усе забулося, а інших претендентів не було. Та й не хотіла вона, мабуть, глибоко образив її той невірний хлопець.
Знайомі та односельці кажуть:
– Тетяно, гарна ти жінка, поважають тебе всі, чому не виходиш заміж, час летить, ще кілька років і навіть народити не зможеш.
А Тетяна живе заради Сашкв, він вже закінчує школу, добре вчиться, клопоту матері не завдає. Але якось трапилося непередбачене, раптом Тетяна відчула себе неважливо, добре, що Сашко вчасно підтримав, уклав на диван.
– Мамо, що з тобою? – стривожено питав син.
– Сама не знаю, синку. Вперше таке зі мною.
– Треба їхати до міста та пройти огляд, – сказав він.
– Та ну, Сашко, пройде, мало що, іспити у тебе на носі. Потім вступати тобі до інституту. Нічого, минеться все.
Не поїхала на огляд Тетяна, поки Сашко складав іспити, ще раз трапилося з нею таке. Син хотів вступати до медінституту, але після іспитів раптом сказав:
– Мамо, не поступатиму в медичний, це треба їхати в інше місто, далеко від дому. Я краще в нашому місті вступлю в аграрний на заочне навчання, і від села недалеко, надовго тебе не залишатиму. Потрібно трохи заробляти, тобі одній важко.
Тетяна хотіла заперечити, але син глянув на неї багатозначно. Зрозуміла вона, що заради неї відмовляється син від мр, розуміє, що з грошима нелегко і зі здоров’ям у неї не гаразд.
Все було добре, вступив Сашко до інституту, періодично їхав на сесії, а Тетяна переживала, що він зустрінеться з матір’ю у місті. Але даремно вона переживала, Віра вже й не знає, як виглядає її дорослий син, а її зовсім не впізнати, опустилася на дно, і ніхто її не впізнавав.
Стан Тетяни не покращувався, син дбав про неї, працював. Довелося їй звільнитися, сили покидали її, ранком вона спочатку сама піднімалася, а потім тільки за допомогою сина. Сусіди дивувалися:
– Який же молодець, Сашко. Справжній син. Так доглядає матір, не всяка дочка так зможе.
Тетяна по хаті клопотала, справи робила, готувала, прала. Вранці перед роботою син принесе їй дров, наносить води. Так і жили.
Сашко закінчив інститут, працює агрономом, добре заробляє. Якось прийшов додому не один, а з милою дівчиною.
– Мамо, знайомся, це Рита. Наш новий фельдшер нещодавно приїхала до нас у село..
Рита, симпатична і скромна дівчина зашарілася:
– Доброго дня, мені дуже приємно познайомитися з Вами. Мені Сашко багато розповідав про Вас. Я родом із сусіднього села, там батьки мої живуть.
– Доброго дня, доню. Я дуже рада, що Сашко знайшов гідну дівчину. Бачу, як любите одне одного, а Сашко очей з тебе не зводить, бачу якими очима дивиться на тебе. Я дуже рада, ласкаво просимо до нашої родини.
Після весілля молодята живуть разом із Тетяною, вона пропонувала їм жити окремо, все-таки вона нездужає, а вони молоді, але Рита сказала:
– Ми з Сашком вирішили жити тут, наша допомога дуже знадобиться, тож житимемо дружно. А коли маленький з’явиться, тоді Ваша допомога нам потрібна буде.
Тетяна уважно подивилася на невістку і подумала:
– Напевно, скоро в мене внучок чи внучка буде. Недаремно Рита про дитину заговорила.
А ввечері Сашко їй радісно оголосив:
– Мамо, ти скоро бабусею станеш! Ти рада цій новині?
– Дуже рада, а я вже так і зрозуміла, що скоро у нас буде поповнення в сім’ї. Дуже рада! Час швидко підійде, і оком не встигнеш моргнути. Ну гаразд, у мене багато справ, потрібно в’язати шкарпетки, шапочки
– Мам, та зараз все можна купити, – сміються молоді.
– Ну, купити-то купити, а коли своїми руками зв’яжеш з теплотою та любов’ю, тоді зовсім інша річ, – поважно відповідала майбутня бабуся.
Так і живе Тетяна в радості, незважаючи на те, що здоров’я її підводить, зате вона радіє, що поряд рідні та близькі люди, яким вона потрібна. Адже у життя є простий закон – людина щаслива, якщо вона комусь потрібна. А щастя матері – це виховати свою дитину вдячною.