Тетяна сиділа на кухні за ноутбуком, намагаючись працювати, і поглядала на годинник. У хаті було тихо — Вітя пішов до поліклініки, а племінники ще не прийшли. Вона знала, що вони з’являться з хвилини на хвилину, як завжди, до обіду. І знову почнеться звична метушня: тарілки, бутерброди, чай.
Вона глянула на годинник. Перша тридцять. Ось-ось пролунає дзвінок у двері.
І точно — за кілька хвилин у коридорі вже дзвеніли дитячі голоси.
– Тетя Таня! Я такий голодний! – заявив Іван, знімаючи черевики.
Віра вже роздяглася і пробігла до кухні.
– А у нас що сьогодні на обід?
Таня зітхнула:
– Суп із квасолею.
– Ой, я квасолю не люблю, – сказала Віра, морщачись.
– А мені нормально! – Видав Іван і сів за стіл.
Жінка почала накладати суп у тарілки, а сама думала: «Щодня те саме». Їй було не те щоб шкода їжі – вона завжди готувала багато. Але сам факт того, що племінники приходять до неї як до себе додому, не питаючи дозволу, починав дратувати.
Коли діти доїли суп і почали просити друге, вона вирішила заговорити:
– Іване, Віра, а чому ви завжди у мене обідаєте? У вас вдома що зовсім нічого немає?
Іван знизав плечима:
– Мама каже, що в неї часу немає готувати. Має роботу.
Віра додала:
– А ще вона сказала, що ти все одно вдома сидиш і тобі просто нас годувати.
Тетяна відчула, як усередині все закипає. Жінка теж працювала, просто віддалено, із дому. “Не складно?” – подумала вона. «Я тут цілими днями повинна біля плити стояти заради її дітей, а вона навіть дякую не каже!»
Таня вирішила поговорити з сестрою ввечері — цього разу серйозно та без натяків. Таня зателефонувала їй і попросила зайти.
Наталка прийшла ближче до восьмої вечора — як завжди весела та впевнена у собі. Вона принесла якийсь журнал і почала розповідати про нову дієту, бо хоче скинути паро зайвих кілограмів.
Тетяна зупинила її:
– Наталю, ми повинні поговорити.
Сестра здивовано подивилася на неї.
– Щось сталося?
– Так, сталося. Я більше не можу щодня годувати твоїх дітей. Це вже переходить усі межі.
Наталя насупилась:
– Таню! Ну, ти ж знаєш мою ситуацію! Я працюю допізна, втомлююся. А ти все одно вдома сидиш! Тобі ж нескладно! Ти у будь-якому разі готуєш.
Тетяна відчула, як усередині все вирує від обурення:
– Не складно? Наталю, я теж працюю і втомлююся! У мене можуть бути свої справи. А твої діти приходять до мене щодня, як до їдальні! І я повинна щоразу готувати, знаючи, що вони будуть голодними. Це неправильно!
Сестра замовкла на секунду, а потім сказала з образою:
– Ну добре. Якщо тобі так важко допомогти рідній сестрі. Я більше не турбуватиму тебе.
Вона пішла, навіть не попрощавшись.
Наступного дня племінники не прийшли обідати. Тетяна відчула полегшення — нарешті тиша та спокій! Вона зварила собі трохи гречки і з’їла її за столом на самоті.
Минув тиждень. Наталя більше не заходила у гості, і навіть не дзвонила. Племінники теж зникли з її життя.
Одного ранку чоловік Тані Віктор сказав за сніданком:
– Таню, ти помітила? Наталка образилася всерйоз.
Вона знизала плечима:
– Ну і нехай… Я більше не можу.
Але всередині було дивне почуття — з одного боку, полегшення, а з іншого — смуток і порожнеча. Колись Наталка з дітьми спеціально винайняла квартиру поруч із сестрою, щоб часто бачитися та спілкуватися.
За місяць Наталя таки зателефонувала:
– Таню … Ти можеш позичити мені трохи грошей?
Таня застигла:
– Гроші? На що?
Сестра почала пояснювати про якісь борги та проблеми на роботі. Таня слухала її плутану мову, відчуваючи, як усередині борються два почуття: роздратування і жалість. Наталя завжди вміла знайти потрібні слова, щоб викликати співчуття.
– Таню, я все поверну, слово честі! Просто зараз така ситуація. Ти ж знаєш, я б не просила, якби не крайня потреба, – казала Наталя, майже плачучи.
Таня зітхнула. Вона знала, що гроші навряд чи повернуться назад, але відмовити сестрі було вище її сил.
– Скільки тобі потрібно? – запитала вона з ноткою втоми в голосі.
– Ну, п’ятнадцять тисяч. Це тимчасово, я тобі до наступної зарплати все віддам!
Таня сказала, що переведе гроші на картку.
Наталія кинулася їй дякувати:
– Дякую тобі величезне! Ти справжня сестра! Я тебе не підведу!
Минув тиждень. Потім другий. Наталя не дзвонила та не заходила в гості. Тетяна вирішила почекати ще трохи – раптом у сестри справді складна ситуація. Але час минав, а про борг ніхто навіть не згадував.
Якось вона сама зателефонувала сестрі:
– Наталю, привіт. Як у тебе справи?
Сестра відповіла бадьорим голосом:
– Ой, Таню, все добре! Працюю багато, діти у школі… А що?
Тетяна зам’ялася:
– Я хотіла дізнатися… Ти пам’ятаєш про борг?
На тому кінці дроту повисла пауза. Потім Наталя заговорила вже менш впевнено:
– Ой, Таню. Я хотіла тобі сказати. У мене поки що немає можливості повернути гроші. Але я обов’язково поверну! Трохи згодом!
Таня відчула знайоме почуття роздратування:
– Наталя, ти обіцяла до наступної зарплати. Адже я теж не мільйонерка!
Сестра почала виправдовуватися :
– Ну, ти ж знаєш – зараз все так складно. Ціни ростуть… Діти ростуть… Їм постійно потрібний новий одяг та взуття. Ти розумієш?
Таня зрозуміла одне: грошей своїх вона тепер не побачить.
Минув місяць. Наталя знову зателефонувала – цього разу із проханням позичити ще п’ять тисяч.
– Таню, я розумію, що незручно. Але мені просто трохи не вистачає до зарплати. Я потім все одразу віддам – і старий борг, і новий! Слово честі!
Таня відчула себе загнаною в куток. Вона розуміла, що якщо дасть гроші знову, то тільки посилить ситуацію. Але відмовити було непросто – перед очима стояли племінники з їхніми голодними очима та вдячними посмішками за кожен обід.
Вона твердо сказала:
– Ні, Наталю. Більше я тобі нічого не даватиму. Поверни спершу те, що вже взяла.
Сестра образилася моментально:
– Ну, дякую тобі! Рідна сестра називається! Ти ж знаєш моє становище! А ти ось так – відмовила у скрутну хвилину!
І кинула слухавку.
Після цього вони перестали спілкуватися зовсім. Наталя більше не дзвонила та не заходила в гості. Тетяна почувала себе одночасно і винною, і ошуканою. Її доброта знову виявилася нікому не потрібна її сприймали як належне.
Якось Таня розмовляла по телефону з батьком і почула від нього новину:
– Наталка до мене нещодавно з дітьми приїжджала, така крута – новий дорогий телефон купила собі, а дітям планшет.
Таня в цей момент відчула, як усередині все перевертається.
Увечері вона розповіла про це чоловікові:
– Уявляєш, яка нахаба? Новий телефон та планшет купила! А мені каже – грошей немає!
Чоловік знизав плечима:
– Ну ти сама винна. Скільки разів я тобі казав – не давай їй нічого! Вона ж лише цим користується!
Тетяна мовчала. Вона почувала себе відданою.
Минуло кілька місяців. Гроші Наталя так і не повернула. Відносини із сестрою остаточно зіпсувалися. Якось Наталка навіть не привіталася з нею під час зустрічі в магазині, відвернулася і вдала, що не помітила.
Того вечора Вітя спитав у дружини:
– Ну що? Тепер хоч урок засвоїла?
Таня сумно відповіла:
– Так… Засвоїла. Тільки від цього легше не стає.
Вона зрозуміла одне: допомагати людині можна лише тоді, коли вона справді цінує твою допомогу. А якщо доброту сприймають як слабкість – це скінчиться погано.