– В мене подих перехоплює, коли він повз проходить. – сказала Яна подрузі. – Не знаєш, у нього хтось є?
Таня знизала плечима, налила гарячу воду в чашку і пішла на своє робоче місце.
– Добре тобі, Таню, у тебе чоловік, сім’я, а я…
– Підійди до нього. Що тут такого?
– Ні. Ти не розумієш. У мене так серце тріпоче, як його побачу, та й ноги підкошуються. Я закохалася.
– Закохалася, – повторила Таня і поклала другу ложку цукру в чашку з кавою. – Понавигадувала.
Подруга, з якою Таня працювала в одній фірмі, була за неї молодша і незаміжня. Тані здавалося, що це все вигадки. Ця її розгубленість і скутість, коли вона бачить начальника відділу продажів – брюнета спортивної статури.
– Коли немає жодного “руху” в особистому житті і не так будеш думати, – подейкували співробітниці бухгалтерії, дивлячись на Яну.
Таня теж вважала, що подруга це собі вигадала, щоб звернути увагу на себе хлопця. Адже у неї такого не було.
…Із Сергієм Таня познайомилася у сьомому класі. Жили вони поряд, навчалися у паралельних класах. Почали дружити. Звикли один до одного. Закінчили школу, потім здобули вищу освіту, зіграли весілля.
Все ніби розмірено, буденно, продумано і рівно. Чогось особливого у житті не відбувалося. Дім – робота – спокійний відпочинок.
Без сварок, без емоційних гойдалок та емоцій. Таня ці стосунки теж називала коханням.
Своїм, своєрідним. Все, що вона читала в юності в книжках про високі почуття, її та Сергія обійшло стороною.
Романтика і їхня сім’я були речі несумісні.
…Вечірнє місто неспішно запалювало вогні. Автобус, на якому Тетяна їхала додому, раз у раз зупинявся, їхав повільно, потрапляючи в автомобільні затори.
Автобус не поспішав. Таня також. Чоловік зазвичай приїжджав додому пізніше за неї.
А крім кота чекати її в квартирі не було кому. На вечерю за планом була вчорашня гречка із фрикадельками в соусі. Тому поспішати не варто.
Чоловік, який стояв поруч, раптом нахилився до Тані і притулився своїм носом до її волосся. Він був вищий за неї, більший. Таня обернулася. Він усміхнувся і підморгнув їй.
– Може, гульбанив, – подумала вона і знову подивилася на нього.
Він знову відреагував, спокійніше.
Таня відвернулася і всю дорогу більше не оберталася, принаймні старалася.
На одному з крутих поворотів міцна чоловіча рука спокійно підтримала її, невисоку й худеньку.
– Дякую, – сказала вона собі під ніс і вийшла на своїй зупинці вийшла.
Наступного вечора Таня зрозуміла, що шукає очима вчорашнього чоловіка в натовпі.
– Я тут, – сказав він, а вона обернулася.
Він, мабуть, зайшов на одну зупинку пізніше за Таню і тепер намагався пробратися через натовп до неї поближче.
Чоловік підійшов і просто став поруч. Коли хтось поруч намагався пройти, незнайомець утримував тих, хто рухався своєю рукою, щоб вони не напирали на Таню.
Вперше в житті вона порівняла чоловіка з кимось іще. Ніколи, ніколи в громадському місці він не виявляв до неї такої уваги.
І знову цей поворот перед потрібною зупинкою. Незнайомець, передбачаючи нахил автобуса, заздалегідь підставив долоню і підтримав Таню, яка стояла поруч.
Вона навіть вся стиснулася і перестала дихати. Їй здалося, що тепло його руки вона відчула через пальто.
Тетяна дочекалася, коли відчиняться двері, і вискочила з автобуса. Незнайомець тільки притримав її за лікоть, коли вона виходила.
Таня вдихнула аромат його парфуму і трохи нахилила голову в його бік. Чорна класична куртка, класичні штани, чорна шапочка на голові.
Обличчя Таня не розгледіла.
Всю дорогу додому, цей чоловік не виходив з голови.
– Хто він і навіщо проявляє такий інтерес до неї?
Субота й неділя пройшли як завжди. Несподівано для себе Таня зрозуміла, що чекає на понеділок, точніше, на вечор понеділка. Вона лягла спати раніше і прокинулася без будильника.
На роботі зненацька почала нервувати наприкінці робочого дня. Навіть Яна це помітила, але Таня відмахнулася.
На зупинці Таня ще більше почала хвилюватися, автобуса у звичний час не було. Затори, чи взагалі не вийшов у рейс. Таня дочекалася наступного автобуса. Він навіть був іншого забарвлення. На нього вона сідала, коли затримувалася на роботі. У цьому автобусі було вільніше, навіть знайшлося місце біля вікна, щоб сісти.
На наступній зупинці зайшов він. Незнайомець став біля Тетяни, і, переконавшись, що ніхто не хоче сісти, сів поруч. Таня застигла на сидінні.
– Андрій, – сказав він і простягнув їй руку.
– Таня, – відповіла вона, але руку не подала, тільки кивнула.
Чоловік прибрав руку в кишеню, вийняв із неї цукерку і простягнув їй.
Таня несподівано взяла цукерку і сказала дякую, хоча до солодкого вона була байдужа.
– Наша зупинка, – несподівано сказав він і схопив Таню за руку.
Вона тільки й встигла притиснути до себе сумочку. Андрій вивів її з автобуса і коли двері за ними зачинилися, закинувши голову вгору, видихнув пару.
Ішов перший сніг. Великі пластівці, плавні, красиві. На зупинці було безлюдно.
Андрій узяв Таню за руку й кивнув у бік парку.
– Ходімо.
Таня навіть не помітила, як почала посміхатися. Вільно, радісно стало на душі.
– Ти мені сподобалася. Щось є у тобі незвичайне.
Таня помітно засоромилася.
– Чого ти? Дивись як гарно!
Говорили вони на абстрактні теми, по суті, ні про що. Гуляли майже годину. Андрій багато жартував, розповідав щось, щоб викликати її посмішку.
– Поїхали до мене, – запропонував він і пригорнув її до себе.
– Мені треба додому, – відповіла Таня й відсунулася.
– Чоловік, діти? – спокійно закивав він головою.
– Ні. Точніше, тільки чоловік, дітей нема.
– Ясно. Гаразд, ходімо, я тебе проведу, – і він простягнув їй руку. – Слизько зараз буде, тримайся.
Таня опустила погляд. Коли вони йшли з чоловіком поруч, він ніколи не пропонував їй спертися на його руку, не відчиняв перед нею двері, нічого… Нічого подібного.
Йому ніби не хотілося бачити в дружині жінку, ту, для якої варто це робити, не тому, що вона твоя дружина, а тому, що хочеться зробити для неї щось приємне, викликати її розчулення і захоплення.
– Я викличу таксі, – сказав Андрій.
– Не треба, ось автобус, мабуть мій… Наш.
Андрій повернув її до себе й поцілував. Таня застигла від несподіванки.
Він допоміг їй зайти в автобус, але сам не пішов, лишився на зупинці.
В автобусі Тані стало жарко, так жарко, що вона розстебнула пальто.
Так її не цілував ще ніхто. Ніколи в житті їй не хотілося відповісти на поцілунок, довгий, справжній…
Вдома Таня довго стояла на кухні біля вікна і дивилася на сніг. Він ішов і йшов. Тепер сніг не танув, торкаючись землі, білив землю, кущі.
Сергій приїхав додому пізніше, аніж зазвичай. Довго розповідав дружині, що через негоду стояв у заторах, одразу не знайшов місця, щоб припаркуватися біля будинку.
Таня не слухала. Вона згадувала і згадувала поцілунок, прощальний поцілунок Андрія. Таня торкнулася пальцями губ і важко зітхнула.
– Сергію, я зустріла іншого…
Чоловік вийшов із ванни і зайшов на кухню.
– Не зрозумів, що ти сказала?
– Я зустріла іншого чоловіка, – спокійно повторила вона.
– Що? Ти мені зрадила?
– Ні, звісно, ні. Я просто …
– Нічого не розумію.
– Я, здається, закохалася.
– Здається? – чоловік нервово смикнув плечима.
– Вибач, я не хотіла. Але я мала тобі сказати. Це не те, що в нас із тобою, це щось більше.
– Іди, я не триматиму.
– У нас з тобою звичка, Сергію! Ні іскри, ні романтики ми просто живемо разом. Три роки просто живемо. Нам майже тридцять.
– Та ти сама не знаєш чого хочеш! То хочу дітей, то не хочу! То хочу квартиру, то не хочу! Гаразд, хоч не встигли взяти, бо зараз би думали, як кредит закривати.
Таня не поверталася до чоловіка.
– Господині я віддав гроші за листопад і грудень, можеш тут жити, я з’їду на вихідних, а далі як хочеш. Розлучення давай оформимо швидше.
Сергій розвернувся і пішов у кімнату. А Таня лишилася стояти біля вікна.
Вона так довго стояла, не наважуючись щось зробити, що почала засинати стоячи. Довелося пройти в кімнату й лягти на край ліжка. Сергій спав.
Вранці Таня прокинулася раніше за чоловіка. вона лежала, не наважуючись встати. Він ішов раніше за неї. Встала вона лише тоді, коли почула, що зачиняються вхідні двері.
Таня сіла на ліжку і зрозуміла, що встати не зможе, закрутилася голова.
Довелося знову лягти. Почало знобити. Поміряти температуру Тетяна змогла лише за годину. Висока.
Начальниця була незадоволена тим, що Таня зібралася на лікарняний.
На роботі Таня з’явилася аж у понеділок, зовсім ніяка, Сергій усю суботу й неділю збирав свої речі, перевозив до батьків і заборонив Тетяні допомагати йому.
– Ти точно одужала?
– Точно, – відповіла Яні Таня.
– Давай тоді по каві?
Їй не хотілося розповідати подрузі, що вона не може їсти, чоловік пішов, вона закохалася і весь час думає про Андрія.
Тепер вона розуміла, що Яна по-справжньому відчувала щось до начальника відділу продажу. Тільки тепер зрозуміла…
Увечері Таня з нетерпінням чекала на свій автобус. Коли вона зайшла у нього, то застигла від побаченого.
Андрій сидів на одному з сидінь спиною до неї і… обіймав якусь жінку…
Молоденьку, миленьку.
Блондинка посміхалася, хихотіла, а Андрій її щось розповідав.
На зупинці Андрій повів білявку до виходу. Таня несподівано для себе теж вискочила, ледве встигла. Вона зробила кілька кроків уперед і торкнулася чоловіка за куртку. Андрій обернувся.
– Лізо йди, я наздожену, – він почекав трохи. – Що тобі треба? Ти думала я серйозно? Мені серйозно не треба. Так. Для різноманітності.
Таня нічого не змогла відповісти, відвернулася і зробила кілька кроків до зупинки. Ноги не слухалися.
Рука ледве тримала сумочку.
Як Таня добралася до квартири, вона й не пам’ятала.
На вихідні приїхали батьки.
– Оце ти здивувала! Як це так? – мати ходила перед дочкою, яка сиділа на дивані.
Батько сидів навпроти й мовчав.
– Так вийшло.
– Так вийшло. Ти б вибачилася перед чоловіком.
– Не хочу, правда. Все не те.
– Ех ти! Прогадала! Сергій ідеальний чоловік. Що тобі ще треба? Не дорожиш ти тим, що маєш.
– Не треба, будь ласка, лишіть мене.
– Ти до нас переїдеш тепер чи орендуватимеш? – спитав батько.
– Я не знаю, – байдуже відповіла Таня.
Батьки поїхали. Таня лишилася. Вона так і не переїхала до родичів, залишилася винаймати квартиру…
…З Сергієм Таня зустрілася у торговому центрі майже через рік.
Він був разом із молодою жінкою, цілком щасливий.
Таким Таня ніколи чоловіка не бачила. Він виглядав чудово, схуд, щастя йому личило.
Жінка поряд теж виглядала щасливою. Вона тримала його за руку.
Таня хотіла пройти повз, але Сергій її помітив. Зупинив. Поцікавився, як вона?
Таня спробувала посміхнутися, вийшло погано.
– А це моя наречена, Наталя, – представив свою кохану колишній чоловік. – У нас весілля влітку, ось прийшли по подарунки до свят.
Таня кивала головою. Вона відповіла, що поспішає й пішла.
За Сергія вона була дійсно дуже рада…
…Пройшов ще рік. Таня вже й не думала ні про яких чоловіків – вирішила, що така вже її нещасна доля бути самій.
Але сталося диво. Вона зустріла Богдана. Гарний, високий, спортивний і… Справді закоханий в Таню!
Через пів року було весілля. Таня тепер теж щаслива. І щаслива не тільки, бо знайшла свою половинку.
Скоро вона стане щасливою матусею…