– Мама хоче приїхати на новий рік.
Таня сказала це, не обертаючись. Немов переживала побачити в очах чоловіка осуд. Але осуду не було, була жалість.
– Ти певна? – тихо спитав він.
Таня все ж таки обернулася і хитнула головою.
– Не впевнена. Але це перший новий рік, коли немає тата. Вона спитала, чи можна приїхати, і я просто не змогла відмовити. Усього на три дні. Не обов’язково нам сваритися. Все-таки це свято, все має пройти добре.
Здавалося, Таня сама себе заспокоює. А Руслан не став накручувати дружину, хоч чудово розумів, що буде все інакше. Кожен приїзд тещі закінчувався сваркою та сльозами його коханої дружини.
Взагалі, поки Таня зі своєю мамою були далеко один від одного, між ними панувала ідилія. Вони могли цілу годину розмовляти по телефону, розповідаючи новини та радячись. Але як тільки вони опинялися в одному приміщенні…
Мама Тані була непоганою жінкою, але був у неї один недолік: вона була впевнена, що завжди і в усьому має рацію. Любила роздавати поради, говорити, як жити. А Таню вона так і не сприймала як дорослу людину. Для неї вона була ще маленькою донькою, яка нічого не тямить у цьому житті.
Те, що мамі Тані не подобалося, вона висміювала. Завжди знаходила недоліки в будинку, казала, що треба поміняти. Критикувала, ображаючи оточуючих, сама того не помічаючи. До того ж, коли вони одне одного не бачили, все було добре. Але, мабуть, вся влада мами виявлялася в той момент, коли доньці просто не було куди втекти. Напевно, вона розуміла, що, якщо й по телефону почне говорити зайве, Таня просто покладе слухавку. А так піти їй нема куди, доведеться вислуховувати.
Тому Руслан і підозрював, що новий рік буде зіпсовано. Люди не змінюються, і ми або миримось з їхніми вадами, або ні. Таня миритися не збиралася і завжди відповідала на слова матері. І поступово, слово за слово, вони сварилися. А Руслан щоразу при цьому почував себе ніяково. Наче він міг щось зробити, але не зробив нічого.
Таня сама зустріла маму на вокзалі. Обійняла її, і на душі на якусь мить стало добре. Все ж таки вона була рада бачити маму.
Жили вони у різних містах. Не сказати, що прям далеко, але часто не наїздишся. Та Таня й не мала бажання їздити у гості, знала, що нічим добрим це не закінчується.
Але коли був живий тато, було якось простіше. А тепер його не стало, і Таня розуміла, що більше нема того, хто зможе обсмикнути маму. Але в той же час вона розуміла, що їй самотньо одній. І якою б вона була дочкою, якби відмовила матері? Чи заборонила б їй приїжджати?
До хати дісталися без пригод. Навіть заїхали дорогою до супермаркету, щоб купити продукти. І навіть обираючи товари, жодного разу не посперечалися.
Таня розслабилася. Може, все не так уже й погано. Може, після відходу тата мама стала спокійнішою. Прийняла, що у дочки може бути зовсім інша думка на той чи інший рахунок.
У Руслана з тещею були добрі стосунки. На диво, до нього вона не чіплялася. Чи соромилася, чи зачіпати легко тільки близьких. Тому Руслан жодної образи на тещу не тримав, тільки дружину було шкода, коли виникала чергова сварка.
Але перший день пройшов добре. А завтра вже новий рік, і всі були у передчутті свята.
Та розслабилася Таня рано. Вранці, одягнувши свій халат, Таня почала кришити салати.
– Таню, що це на тобі? – запитала мама.
– Халат. А що?
– Доню, – почала говорити вона тихіше. – Не можна в такому вигляді показуватись перед чоловіком.
– Чому?
– Ти маєш завжди бути для нього красунею.
Таня засміялася.
– Мамо, я збираюся кришити салати, а потім мити підлогу. Мені що, у бальній сукні це робити?
– Ні, але вибери пристойний одяг. Зараз так багато всього гарного… Давай я подарую тобі.
– Якщо хочеш, – розвела Таня руками. Сперечатись бажання не було.
І поки Таня працювала, мати вивчала асортимент маркетплейсу.
– Ось знайшла симпатичний варіант. То в тебе сорок четвертий розмір? – Мама окинула фігуру доньки критичним поглядом, і Таня зрозуміла, що зараз будуть озвучені якісь коментарі. – Хоча, ні, сорок шостий. Набрала ти, дочко. Потрібно за собою стежити.
– Мамо, це мені вирішувати, – сказала Таня.
– Сама ж прибіжиш до мене скаржитися, коли Руслан знайде когось стрункіше.
– Може, годі? – Досить різко, зупинила Таня маму.
– Та я просто сказала… Що ти робиш?
– Ковбасу нарізаю, – здивовано відповіла Таня
– Так не робиться! Кубики мають бути рівними.
– Ось і покажи майстер-клас! – сказала Таня, і поклала перед матірʼю ковбасу.
Руслан був зайшов на кухню, але тут же її покинув, не бажаючи потрапляти під роздачу.
На якийсь час усі заспокоїлися. Таня пішла забиратися, мама доробляла салати. Але не минуло й години, як сварка виникла знову. Мама дорікнула Тані, що в неї всі салатники різні, і на столі все це виглядатиме некрасиво. Таня відповіла, що вони не діти мільйонерів і їм не до тарілок. Потрібно платити іпотеку. А мама її слова сприйняла як закид у свій бік. Мовляв, вона їм не допомагає.
На обід вже Таня з мамою не розмовляли. Обидві ображалися і лише дорікали один одному. А коли трохи відійшли, знову виникла сварка. Тепер вже Таня сказала мамі, що вона не так робить салат, а мама нагадала своїй дочці, хто її цей салат вчив готувати.
Кілька разів Руслан намагався встрявати, але його не слухали. І він махнув рукою. Нехай самі розуміються.
Але самим не вийшло. До шостої вечора вони остаточно посварилися, і мама в серцях заявила, що, якщо їй тут не раді, вона поїде додому.
А Таня, будучи злою, ляпнула:
– Ну і їдь! Я взагалі не хотіла, щоби ти приїжджала! Просто відмовити тобі не змогла.
Руслан торкнувся Тані за лікоть, ніби повертаючи в реальність. І Таня щойно усвідомила, що вона сказала.
Але, як кажуть, слово – не горобець.
– Я зрозуміла, дочко … – гордо відповіла мама Тані. – Я зараз куплю квиток.
Тетяна важко зітхнула.
– Мамо, я згаряча. Який квиток? Ти вже не встигнеш повернутися до опівночі.
– Зустріну новий рік у поїзді, нічого. Але не залишусь там, де мені не раді.
Таня махнула рукою і пішла до кімнати. Сподівалася, що мама побурчить та й заспокоїться. Але за п’ятнадцять хвилин зайшов Руслан і сказав, що теща їде.
– Ти її не зупиниш? – запитав він.
Таня лише хитнула головою. Нехай їде, так навіть правильніше.
Вона вийшла в коридор, сказала мамі скупе «бувай» і зачинила за нею двері. А потім розплакалася.
– Що з нами не так? – запитувала вона у чоловіка. – Чому ми не можемо бути поруч? Чому мене так зачіпають її слова? Якби я мовчала…
– Ти не винна, – заспокоював він Таню. – Просто твоя мати така, а ти цього прийняти не можеш. Таке буває.
– Я погана дочка… – пробурмотіла Таня. – Мама в поїзді відзначатиме новий рік, бо я сказала, що не хотіла її бачити. А я хотіла! Просто знала, як усе буде!
– Я знаю, – тихо промовив чоловік.
– І що тепер робити?
– А чого ти хочеш?
– Хочу, щоб мама повернулася, і ми разом відзначили новий рік. Мені дуже важко від того, що трапилося.
– Тоді поїхали, – хмикнув Руслан.
Чоловік їхав швидко. Вони встигали до відправлення поїзда, але все одно швидкість не знижували.
Таня побачила свою маму на вокзалі майже одразу. Вона сиділа на лавці і дивилася кудись у стіну. Така самотня…
Тані стало не по собі. Так, її мама не ідеальна, так і Таня теж. Тільки у Тані молодий чоловік, вони планують дитину, і все життя ще попереду. А у її мами дочка виросла, чоловіка не стало. Вона одна. І треба приймати її такою, якою вона є. Досить вже змагатися в дотепності.
Таня тихенько підійшла до мами і сіла поряд. Та повернулась до неї і здригнулася.
– Ти чого тут?
– За тобою приїхала. Вибач, мамо. Я сказала те, чого не думала. Я рада тебе бачити. Просто кожна наша зустріч закінчується сваркою. А мені так хочеться, щоб ми просто добре провели час. Адже я сумую за тобою.
Мама сумно посміхнулася.
– І я за тобою сумую. Я знаю, що я не подарунок. Просто мені так хочеться, щоб у тебе все було добре… А потім я вже після наших сварок згадую, що моє «добре» і твоє можуть відрізнятися. І я не маю права лізти у твоє життя. Вибач мені.
– І ти мене. Поїхали додому? Нам ще гарячі страви готувати.
Мама посміхнулася та кивнула. А потім обійняла свою дочку.
Чи то це новорічне диво, чи вони обидві постаралися, але більше сварок не було. Новий рік вони зустріли чудово, а наступного дня мама поїхала додому.
А Таня думала, як їй пощастило з чоловіком, який завжди на її боці. І вона була рада, що змогла вчасно переступити через свою гордість і помчати за мамою. Інакше свято було б зіпсоване. Та й не вибачила б вона собі того, що так образила маму.
І Таня знала, що вона намагатиметься бути м’якшою до мами. Їй і так важко, не треба додавати проблем. А ще вона сподівалася, що і її мати намагатиметься зберегти мир. Адже, як не крути, вони найближчі люди один в одного.