Таня поверталася додому в піднесеному настрої. Усьому відділу дали добру премію, а її ще й підвищили. Можна зробити ремонт на кухні, про який вона давно мріяла. У голові вже визрів план перетворення. Її брат займався ремонтом та виготовленням меблів, і вона хотіла попросити його поради. Тетяна вже подумки намалювала кухню своєї мрії.
Двері в квартиру виявилися відкритими. На кухні сидів чоловік та незнайомі їй чоловіки. Вони явно щось «святкували».
– Андрію, що тут відбувається?
– Зібралися після роботи, посидимо.
– Посидимо? І знову у нас? Скільки можна? Я тебе попереджала, а ти мені присягався.
– Не сварись, це мої нові колеги. Краще приготуй нам щось смачненьке.
– Мені набридло. У тебе щотижня нова робота, нові колеги. Вже цілий місяць. Ти обіцяв!
Вона відразу представила цю компанію на новій кухні. Зробить вона ремонт і все продовжуватиметься? А воно їй треба.
Таня вже неодноразово намагалася виправити ситуацію. Андрій обіцяв, але все повторювалося.
– Банкет закінчено. Гості йдуть. – голосно сказала вона.
– Все, господиня, йдемо. Не треба сваритися.
Розмову із чоловіком Таня залишила до ранку. Але вранці, коли вона пішла до майстерні до брата, Андрій ще спав.
– Дмитро, привіт, мені потрібна твоя допомога.
– Привіт, сестро. У чому річ?
– Хочу зробити ремонт кухні. Ну і меблі потрібні.
– У нас меблі дорогі.
– Мені порада твоя потрібна.
– Усього порада, а на меблі ти у батьків братимеш?
– Чому ти так думаєш? Я маю гроші.
– Квартиру бабусину собі відхопила, а тепер в мене допомогу просиш?
– Що? Я за бабусею доглядала. Та вона й не твоя бабуся. В нас різні батьки. До чого тут це? Ти ж мій брат. Я до тебе за допомогою прийшла, за порадою.
– А потім проситимеш, щоб я зробив кухню безкоштовно.
– Не думала навіть про подібне. І про тебе не думала, що відмовиш. Гаразд, шукаю іншу компанію.
Тетяна не попрощавшись вийшла. Усі негідники, чоловік, брат. Вдома чекає ще й розмова із чоловіком.
– Дівчино, зачекайте. Таня. Ви ж Таня? Я можу вам допомогти, це для Дмитра все одно. Замовленням більше, замовленням менше. Він взагалі нікому не допомагає, тут нещодавно свого друга відшив. Той також хотів робити ремонт. А Дмитро заявив, що знайомим ніяких ремонтів, ніяких меблів, а то потім проситимуть знижки, і на якість скаржаться. Я від нього йти хочу, ще два дні працюю і переходжу до іншого мебляра. Можу ремонт зробити, я багато не беру, бо тільки починаю. А меблі можна замовити саме там, куди я переходжу.
– А Дмитро вас не вижене?
– Хай виганяє. Два дні можу не відпрацьовувати. Мене Іван звуть. Ось мій номер, зателефонуйте, якщо надумаєте. – Він простягнув клаптик паперу. – Вибач, телефон здав на ремонт, тільки завтра зроблять.
– Дякую, я подумаю.
***
– Ти де була?
– У справах ходила.
– Які можуть у тебе бути справи у вихідний день? Хто готуватиме, прибиратиме? Ти нічого не купила? Я ж тобі писав! Важко чи що? У мене голова зранку важка.
– Мені й діла нема до твоєї голови.
– Я на кухні прибрав. Ти ж не змогла.
– Хто наробив безлад, той і прибирає. Я спеціально не заходила на кухню. А що це таке? – шпалери були в кетчупі.
– Це вчора випадково вийшло. Я не знаю як це прибрати, ось на тебе чекав.
– Ремонт треба робити.
– Ні. Я тут нічого не робитиму. Квартира твоя, з якого дива я повинен розщедрюватися.
– Ти ж зіпсував шпалери.
– Ні. Ми так не домовлялися.
– Натомість ми домовлялися про інше. Жодних друзів, і ніяких посиденьок. Ти обіцяв.
– Я що не маю права у вихідний відпочивати? Маю!
– Маєш, але в іншому місці. Відпочинь у мами.
– А ось і відпочину. Ще пошкодуєш. І взагалі я від тебе йду, набридло твоє скиглення.
– Ідеш?
– Іду!!! Збери мені речі на тиждень.
– На тиждень? Ну ні! Забирай все сам.
– Ти пошкодуєш! А я подумаю, повернусь чи ні!
– Я вже шкодую, що витратила на тебе час.
Андрій збирав речі, голова не давала спокою. Він чекав, що його дружина зупинить, а вона мовчала. З кухні запахло кавою, але його ніхто не запросив.
Таня пила свій улюблений напій. Вона щойно поставила мішок зі сміттям, яке ще до її приходу зібрав чоловік, у коридорі. Там вже стояли схожі, але з речами Дмитра. Йому вона вирішила нічого не говорити, сміття його, ось хай і забирає із собою.
– Я пішов. – тихо сказав чоловік, сподіваючись, що його зупинять. – Там моя білизна, випрати треба.
– Ну, ні. – Таня швидко зібрала з кошика його білизну і вручила, як букет квітів. – Все! Тепер тобі час.
Дмитро повільно виставляв пакети на майданчик, все ще сподіваючись.
– Ключі залиши.
– Забирай.
***
Минув тиждень. Дмитро дзвонив і навіть намагався повернутись.
– Якщо ти про розлучення, то я вже подала.
Потім дзвонила його мати, просила за сина. У селі роботи немає, а до міста їздити далеко, жити нема де. Запевняла, що її син працьовитий, не гульбанить, просто його збивали з вірного шляху погані компанії. А зараз він із горя гульбанить, бо невдячна Тетяна його виставила.
– Він сам пішов.
– А ти не зупинила!
– А це мені треба?
– А як? Звичайно, треба. Як діти без батька будуть?
– Які діти?
– Ти, напевно, вагітна, ось у тебе нерви і грають.
– Ні. Ви помилились. Нічого в мене не грає, я не вагітна.
Тетяна нарешті знайшла клаптик паперу з телефоном. Настав час зайняти себе чимось, ремонт для цього дуже підходив.
– Таня? Я вже думав, ви не подзвоните.
– Я довго шукала ваш телефон, а папірець провалився в маленьку дірку в кишені куртки. Ремонту потребує все. І кишеня також.
– Говоріть адресу, якщо ви згодні.
За півгодини він вже оглядав кухню і вислуховував побажання. Іноді сам підказував.
– Я зроблю заміри і можна буде вибрати меблі. Поки їх роблять, я займусь ремонтом. Тільки готувати вам доведеться в іншій кімнаті. Можу позичити мультиварку.
– Ні, дякую. Готувати для однієї себе я не буду. На роботі поїм.
– У вас же чоловік.
– Ми майже розлучені. Його тут уже нема.
***
Таня та Іван пили чай на кухні. Все було зроблено, стояли нові меблі. Таня навіть посуд новий купила.
– Добре в тебе стало. А я все так і не можу зробити собі ремонту, не встигаю. Чоботяр без чобіт, бабуся так каже.
– У тебе є бабуся?
– Ні, її не стало, але я не можу звикнути.
У двері постукали.
– Сестро, я передумав. – На порозі стояв Дмитро. – Я згоден зробити у тебе ремонт, але знижок не буде. І половина грошей вперед.
– А грошей у мене немає. Ремонт уже зроблено.
– І хто ж тобі зробив усе? Ще скажи твій чоловік?
– У мене вже майже немає чоловіка.
– Втік від тебе. Ти, мабуть, з нього всі гроші витрусила і виставила. А ремонт у тебе нормальний. І меблі також. Дорого обійшлося?
– Нормально.
– А ти що тут робиш?
– Чай п’ю.
– Якщо не треба моєї допомоги, то я пішов. Слухай, а в тебе, напевно, є гроші, раз ти такий ремонт зробила. У мене справи не дуже пішли, замовлень мало, позичиш тисяч сто.
– Скільки?
– Сто…
– Я не маю таких грошей. Все тут. У кухні.
– Звісно. Яка від тебе може бути допомога, ти і квартиру.
– А тобі твій батько бізнес передав.
– А що? Ти хотіла і його собі отримати?
– Ні. Навіть не мріяла. Ти краще з клієнтами та працівниками навчися розмовляти.
– Не вчи мене.
Двері гримнули, Дмитро пішов, а Таня з Іваном засміялися. Їм було весело та добре вдвох.
Минуло два роки. Вона також пили чай на кухні, коли в двері знову постукали. Колишній чоловік та його мати стояли на порозі.
– Чому не запрошуєш? Андрій змінився, тепер має гарну роботу.
– Я рада за вас.
– От і добре. Він усе зрозумів.
– Я тут до чого?
– А ми до тебе.
– Ми в розлученні з Андрієм. У мене є чоловік.
– А ми знаємо.
– Тоді дуже дивно, що ви прийшли. Ідіть.
Таня зачинила двері і попрямувала до кімнати, там прокинувся син.
– Хто там був?
– Старе життя. Колишні. Не хочу про них говорити.