– Та вам яке діло?! Це моє життя, зрозуміло?! – вигукнула Марина і вискочила з кімнати, щоб не дати сварці розбурхатися ще більше…
Їй було двадцять вісім років, то чому вона досі має звітувати перед батьками?
Чому має доповідати про кожен свій крок? Це ж безглуздо!
Тільки вийшовши на вулицю дівчина змогла трохи перевести подих.
От навіщо вона бігла сходами? Бо ж знала, що наздоганяти її ніхто не буде!
Кинувши похмурий погляд на вікна батьківської квартири, дівчина побачила, що за неї пильно спостерігає аж троє людей.
Ледь стримавшись, щоб не показати язика, Марина сіла в машину й поїхала.
– Моралі вони мені читати вирішили! Ага, буду я їх слухати! Розлучення, бачте, це найгірше, що може статися у сімейному житті. У які часи ми живемо?! Тільки весь настрій зіпсували…
А Марина ж збиралася зробити батькам невеликий сюрприз.
Вона хотіла подарувати їм тиждень в одному з найкращих санаторіїв.
Між іншим, купити путівку було не так просто і дешево! А вони з порога отаке почали…
– Та як ти посміла так зганьбити нашу сімʼю?! Ще й не розповіла нічого! Та якби ми твого чоловіка випадково в магазині не зустріли, то так і не знали б нічого!
От треба ж було Олегу проговоритися?! Знав же про особливості її сім’ї, зокрема, й про їхнє ставлення до розлучень! Ні щоб підіграти!
Марина дуже ображалася на батьків. Вони всього за п’ять хвилин примудрилися наговорити такого, що просто не вірилося. І чому? Через те, що вона не стала псувати своє життя, живучи з нелюбим чоловіком?
Дівчина добре пам’ятала своє дитинство. Пам’ятала, як батьки постійно сварилися.
Батько дуже любив погульбанити. Сварки були бурхливі…
Але при цьому мати не розлучалася з ним, хоч і могла.
Мама вважала, що краще ходити і жалітися на життя. Іноді, бувало, сидить, витирає сльози і читає донькам лекцію про те, що треба все терпіти.
Піти від чоловіка, навіть від такого, як у неї, це ж гріх!
Якщо ти створив сім’ю – це назавжди, всі проблеми й негоди ти маєш переживати стійко і не скаржитися.
Таїса, старша сестра Марини, словам матері свято вірила і повністю її підтримувала.
В результаті, вискочила заміж ледве їй виповнилося вісімнадцять.
Про свідомий вибір у цьому віці й мови йти не могло, а тому зараз Таїса проживала практично те саме життя, що й її мати.
Відмінностей там було небагато. Син замість дочок, та й чоловік не погульбанити любить, а пограти.
От тільки від цього краще не було…
І Таїса терпить! Скаржиться при кожній зустрічі, плаче, розповідає всяке неприємне, але про розлучення і думати не хоче.
Оченятами кліпає і головою хитає!
А ось Марина з ідеєю вічного шлюбу була категорично не згодна.
Заміж вона вийшла у двадцять два. Перші три роки сімейного життя були досить приємними, з чоловіком вона жила душа в душу.
А потім, уже згодом, дівчина зрозуміла, що з вибором вона все ж поспішила.
Ні, Олег її не був сварливим! Просто він не був героєм її роману.
Чудовий чоловік зі спокійним характером, порядний, добре заробляв. Не чоловік, а мрія! Для когось… Але не для Марини…
Марині з чоловіком стало нудно. Олег любив сидіти вдома, вийти з ним кудись було складно.
Та й ставлення до дітей у них було різне – чоловік не планував ставати батьком у найближчі вісім років, і не втомлювався нагадувати про це дружині.
А ось Марина дуже хотіла пізнати радість материнства, і не колись в майбутньому, а найближчим часом.
А потім на горизонті з’явився Микола, і дівчина прийняла досить непросте рішення – розлученню бути.
На щастя, Олег до цієї новини поставився досить по філософськи, сварок влаштовувати не став, навпаки, побажав щастя і сказав звертатися за допомогою у разі чого.
Батькам про зміну в своєму сімейному становищі Марина, зрозуміло, розповідати не стала.
Вона розуміла, що її не зрозуміють і засудять.
Звісно, вона не збиралася приховувати це вічно, просто відтягувала неприємний момент до останнього.
Майже рік їй щастило все приховувати!
А сьогодні ввечері вона збиралася сама про все розповісти, заодно вручивши запрошення на весілля з Миколою.
На жаль, доля вирішила інакше…
…– Таїсо, хоч ти на моє весілля прийдеш? Про батьків я навіть не питаю – наслухалася вже всякого по телефону, – насупившись від неприємних спогадів, запитала Марина в сестри. – Приходь, буде весело!
– Пробач, але ж ти розумієш, що я просто не можу прийти, – Таїса відповіла надто байдуже.
Вона і на зустріч з Мариною неохоче погодилася.
– Мама взагалі проти нашого з тобою спілкування. Ти своєю поведінкою подаєш поганий приклад і мені і моєму синові.
Як я можу навчити дитину правильним сімейним цінностям, якщо її рідна тітка отак повелася? Мій Дмитрик почне думати, що в подібній поведінці немає нічого поганого!
– І правильно зробить! – тут уже Марина не витримала. – Не псуй синові життя! Він має розуміти, що має право вибору! Що він може помилитися і виправити свою помилку! І сама про це подумай! Вам скоро їсти не буде чого, а ти чоловікові навіть слова проти сказати не можеш. А чому? Тому що він мужик тямущий, знає твою слабинку, тільки щось, то зразу каже, що виставить тебе.
– Не лізь у мою родину!
– Ну, ви ж у мою лізете, – сказала дівчина. – Ми живемо у двадцять першому столітті, зараз можна одружуватися і розлучатися хоч щороку. І якщо ти цього не розумієш – нам не по дорозі…
Марина перестала відповідати на дзвінки батьків (все одно їхній зміст не змінювався), а номер сестри взагалі в чорний список додала.
І дівчина розуміла, що Таїса відчайдушно їй заздрить, але хіба вона могла щось зробити?
Нехай її сімейка далі бореться за свої «сімейні цінності», нехай!
Хто Марина така, щоби їх судити?
А сама вона будуватиме своє життя так, як вважатиме за потрібне…