Андрій прокинувся через те, що хтось поруч звертався до нього. Голос гучний, і ніби знайомий…
Він розплющив очі, сів, і спросоння взагалі не зрозумів, де він.
У кімнаті нікого немає. Ох так, він же ж вчора остаточно розлучився з Ольгою і повернувся до батьків. У свою стару холостяцьку кімнату, де все було майже як три роки тому…
Три роки тому Андрій зустрів Ольгу, і просто оторопів.
Він завжди мріяв саме про таку дівчину. Коли вони йшли поряд, Андрій ловив заздрісні погляди зустрічних чоловіків і посміхався.
Ольга – його дівчина, майбутня дружина. І не лише красуня, а й розумниця. Закінчила інститут, працює перекладачкою.
Андрій ніяк не міг повірити, що він, звичайний хлопець, заволодів серцем такої дівчини.
Він чекав кожної зустрічі, а через місяць зробив їй пропозицію. Але Ольга поблажливо засміялася:
-Андрію, ти такий милий. Навіщо нам поспішати? Давай поживемо спочатку трохи разом, краще пізнаємо один одного.
Андрій винайняв квартиру-студію в центрі, яку обрала Ольга. Так зручніше, робота, фітнес клуб, салон – все поруч.
Мама Андрія здивувалася:
-Синку, навіщо знімати, зайві витрати. Ми ж бабусину квартиру, що вона тобі залишила, здаємо в оренду. Так живіть у ній, я завтра квартирантів попрошу з’їхати.
Ти один не хотів там жити, з мамою зручніше, а тепер з молодою дружиною вам там ой як добре буде!
-Дякую, мамо, Ользі там до роботи далеко, – Андрій не хотів, щоб мама ображалася.
Говорити, що його дівчина в п’ятиповерхівку не поїде. Де Ольга, а де п’ятиповерхівка?
-Синку, а на весілля коли гостей будемо кликати? – зупинила його думки мама. – Тітка Зіна дзвонила нещодавно, мене все питала, що там твій Андрійко, чи не сподобився ще? Коли на весіллі погуляємо? Коли до нас у село нарешті хоч внучатих племінників на свіже повітря привезете?
Вони ж з дядьком Миколою чекають не дочекаються, своїх же ж нема!
-Ну мамо, не починай! У нас тільки все стало з Ольгою ладнатися, не спіши! Ну до чого тут тітка Зіна?
-Андрійку, ну ти не сердся, приїжджайте з Ольгою до нас у гості, я пиріжків напечу, посидимо, поговоримо, обговоримо все.
-Матусю, ну не їсть Ольга пиріжків, фігуру береже.
Хотів сказати, що обговорювати з ними Ольга точно нічого не буде, але знову промовчав.
А мама тоді головою похитала, наче зрозуміла, що добром це не скінчиться.
Але Андрій був окрилений любов’ю, він зібрав речі і перебрався в їхнє гніздечко на восьмому поверсі.
Він готовий був їсти щодня магазинні вареники й сосиски, мити посуд, пилососити і працювати понаднормово. Щоб на все вистачало.
Аби тільки його Ольга була поруч…
Ольга працювала на пів ставки, перекладачкою на переговорах, де круті бізнесмени укладали угоди з іноземними компаніями.
А ще Ольга пройшла відбір і їй запропонували зніматися в кіно.
Андрій збивав у блендері для коханої овочеві смузі і слухав її розповіді про майбутні зйомки на морському узбережжі.
-Ти останнім часом щось змінився, не заходиш, загордився мабуть? – друг Мишко наздогнав Андрія після роботи. – Може до нас заскочиш? Галя рада буде, та й на сина мого подивишся! Бо вже рік хлопцеві, а ти й не бачив його.
Андрій кивнув.
-А давай зайду, з радістю.
А сам подумав:
-Ольга все одно на фітнесі. До зйомок старається, хоч Андрій їй сто разів казав, що вона бездоганна, ідеальна. Ольга тоді тільки пирхнула:
-Ну якщо тільки тобі! А там така конкуренція, тобі й не снилося!
Михайло жив у п’ятиповерхівці поряд з бабусиним будинком і тією квартирою, що Андрію призначалася.
Галя двері відчинила, Мишка обняла, гукнула в кімнату:
-Васильку, йди швидше, тато з роботи прийшов!
Почувся тупіт маленьких ніжок, і одразу вибіг син Мишка:
-Тато прийшов, тато!
Мишко підхопив його на руки:
-Дивись, що тато приніс, га? Зараз я з пакета дістану Васильку моєму, ну, подивися, що це? Бачиш, як фари світяться, га?
-Маши-и-на! Тату дай, – Василько захоплено подивився на Андрія і повторив:
-Маши-и-на! Галя підійшла, взяла сина на руки:
-Ну дай татові роздягнутися. Андрійку, привіт, проходь, якраз до вечері. Мишко з Галею переглянулися, очі щасливі, так само закохано дивляться один на одного. А Василько на Мишка схожий – копія просто! Квартирка тісна, але затишно – йти не хочеться. Андрій давно так смачно, по-домашньому, не вечеряв…
…Увечері Андрій обійняв Ольгу, прошепотів їй на вушко:
-Ти народиш мені синочка, так кохана?
Ольга тут же відсторонилася:
-Ти що зовсім, чи що?! Ти кого з мене хочеш зробити?! Я не збираюся сидіти вдома. Картоплю тобі смажити, і з дітьми бавитися!
Вранці Ольга поїхала на свої зйомки. А Андрій зібрав речі і повернувся у батьківський дім. У свою холостяцьку кімнату…
…Голос пролунав знову, голосний і дуже знайомий:
-Ну що, друже, нарешті повернувся. Зрозумів, що не своєю дорогою пішов і не ту знайшов? Отож бо.
Запам’ятай, ліворуч підеш – знову на чужу дорогу потрапиш.
Прямо підеш – нічого не знайдеш.
А праворуч підеш – долю свою знайдеш!
-Це хто каже? – Андрій знову покрутив головою.
Треба ж, як у рідній хаті розіспався солодко, ніяк не прокинеться!
-Твій внутрішній голос, ну і даєш ти, Андрію, ледве до тебе докричався, думав ніколи ти мене не почуєш!
-Синку, ти з ким там розмовляєш? Млинці будеш, я тобі напекла? – гукнула з кухні мама.
-Буду звісно, - Андрій швидко скочив, вмився й сів за стіл.
Сто років мамині млинці не їв, смакота! Зі сметанкою, та домашнім варенням…
-Синку, якщо ти вдома, та й вихідний сьогодні, сходи на бабусину квартиру. Там наші мешканці з’їжджають, будинок зноситимуть скоро. Поряд уже новий добудовують. Треба забрати ключі, квартиру прийняти, і оплатити залишок. Сходиш, Андрійчику?
-Звичайно, мамо, – Андрій млинців наївся, чаю напився, маму в щічку поцілував, на душі в нього радісно від чогось, а від чого – незрозуміло.
Вийшов з дому – добре! У цьому районі він виріс, тут усе рідне. Пройшов уздовж будинку, потім праворуч по провулочку.
Пройшов хвилин п’ять – от і дім бабусин. Згадав, як бабуся його зі школи забирала, поки батьки на роботі були. Уроки з ним робила, годувала смачно, а потім гуляти ходили.
Ось і її під’їзд. Машинка маленька під’їхала. Біля під’їзду припаркувалась, дівчина з машинки вийшла. Із заднього сидіння купу пакетів витягла, машину закрила, потягла пакети.
Дівчина маленька, кумедна. Андрій підійшов:
-Давай допоможу донести, ліфта ж у будинку нема.
-Ти хто такий? – дівчина застигла від несподіванки.
Сердите обличчя, носик кирпатий, очі веселі.
-Ой, Андрію, це ти? А я одразу й не впізнала.
Сумки йому простягла.
-Ну давай, допоможи, пам’ятаєш мене? Я Валя з п’ятого поверху.
Андрій кивнув, сумки взяв, іде згадує. Валя, Валя, хто це? Невже та малеча, що зі скрипкою бігала, з мамою одна на п’ятому жила.
А бабуся Андрія на четвертому. У неї одного разу хлопці забрали скрипку, подивитися хотіли. А вона плакати – мама сваритися буде, зламають.
Андрій підійшов, пояснив хлопцям, що не можна так. А Валя тоді на нього так само заплаканими очима дивилася. Плаче, а очі сміються!
Доніс Андрій Валі сумки, сходив із квартирантами розібрався. А потім знову на п’ятий піднявся:
-Валя, вихідний сьогодні, погода хороша, може, сходимо погуляємо?
Валя йде, говорить беззупинно. Як вона хотіла бути співачкою. А потім передумала, пішла в педучилище, потім в інститут. Тепер вона у школі викладає і навчання закінчує, останній курс.
Робота їй дуже подобається, вона у початковій школі викладає.
Назбирала грошей трохи, та й мама допомогла, Валя в кредит машину купила. Школа не близько, а там ще й на навчання треба встигнути та продукти додому купити. У мами вона одна помічниця.
Андрій іде поруч, слухає Валю, а серце його радістю сповнюється. Так би взяв і закрутив в обіймах оце дівчисько! От же ж діловита, немов промінчики щастя і добра від неї йдуть.
Щодня став Андрій із Валею зустрічатися. А місяці через два привів Валю додому, з батьками познайомити. По тому, як радісно мама з татом переглянулися, Андрій одразу зрозумів, що Валя їм до душі припала.
Через півроку відгуляли вони галасливе весілля. Тітка Зіна весь вечір з рук не спускала Михайлового Василька. А дядько Микола тост за тостом говорив, все натякав на діток, та хотів життя щасливого сімейного.
А невдовзі їх у новий будинок переселили, поряд зі старим. За бабусину квартиру їм дали з кухнею побільше.
Це ж щастя яке – нова квартира. Теща Андрія, мама Валі, тепер в одній кімнаті поверхом нижче живе.
Валя вагітна, сказали буде хлопчик. Вона мріє, як вони дитячу кімнату обставлятимуть. І сумує, що своїх другокласників залишить, бо ж незабаром їй у декрет.
Андрій хоче сина Михайлом назвати, ім’я таке хороше, та й друг у нього – Мишко, тепер вони сім’ями дружать.
Після роботи Андрій Валю зустрічає. Треба з дружиною в парку прогулятися, свіжим повітрям подихати, й обговорити сімейні справи.
Потім вечеряють, чай п’ють, кіно дивляться. Ось і сьогодні Валя якийсь новий серіал хоче подивитися, мелодраму.
Андрій до дружини підсів:
-Ну що фільм, цікавий?
На задньому плані раптом обличчя знайоме в масовці майнуло – невже Ольга? Промайнуло, і зникло.
-Цікавий, дивись, ось це головний герой, а це його дівчина. Їй від нього тільки гроші потрібні, він їй уже й квартиру винайняв. І на двох роботах працює, а їй все мало.
А він, недолугий, закохався. Будеш зі мною дивитись, – Валя пригорнулася до нього, закоханими очима на Андрія дивиться.
Рідна, красива, тепла, найкраща дівчина у світі!
Андрій обійняв Валю:
-Звичайно дивитимуся, цікаве кіно. Подивимося, як цей головний герой нарешті прозріє. Кине цю холодну красуню, вони мають різні дороги в житті. І знайде своє справжнє кохання!
-Звідки ти знаєш сюжет? – захоплено запитала Валя.
-Ну так, здогадуюсь. І взагалі, я ж старший за тебе, я глава сім’ї, чоловік. Я все знаю, гаразд Валечко, подивимось кіно, давай не будемо відволікатися.
Хочу якнайшвидше побачити, як герой своє щастя знайде…