– Як мені все набридло! – Світлана кинула сумочку на диван.
Дмитро навіть не відреагував на випад дружини. Він звик, що вона іноді бурчить. Та й її проблеми не дуже хвилювали його останнім часом. Дмитро мав свої труднощі – на роботі, зі здоров’ям, а тут ще й одна співробітниця стала явно з ним фліртувати.
Звичайно, спочатку Дмитру було навіть приємно, що до нього почала підкочувати дівчина явно молодша за нього. Так, у Олени був син, але вже дорослий, і на заваді стосункам, якщо Дмитро захоче, син Олени не стане.
Але проблема в тому, що Дмитро сам не знав, чого хоче. Вони зі Світланою тільки-но виплатили іпотеку, дочка виросла, стала підлітком. Загалом Дмитро був не проти спробувати щось нове. Хоча іноді й думав з хвилюванням, що до Олени доведеться залицятися – квіти, кафе, побачення… Це все він вже проходив зі Світлою і не дуже хотів повторювати.
-Ей, ти мене чуєш? Я взагалі з тобою розмовляю! ― гукнула Світлана
Вони вже сиділи за вечерею, і Дмитро знову замислився.
– Дмитро, я тут тобі розповідаю про роботу, питаю твою думку, а ти мене, виявляється, навіть не чув?!
У голосі Світлани пролунали ображені нотки, але Дмитро навіть бровою не повів. За п’ятнадцять років спільного життя він навчився не реагувати на примхи Світлани. Ось тільки він не врахував, що це була не звичайна примха.
Світлана насправді втомилася від такого життя – постійна монотонна робота, байдужий чоловік, постійні примхи доньки. Світлана хотіла б все поміняти, ось тільки не знала як.
― Я тебе спитала, ти мене чуєш чи ні?
Світлана жбурнула виделку на стіл і невдоволено подивилася на Дмитра. Той відповів здивованим поглядом. Дмитро звик, що дружина зазвичай згладжує гострі кути, не звертає уваги на його зауваження чи невдоволення. Він знав, що Світлана може покапризувати або зробити щось дивне, наприклад, пофарбувати волосся в червоний або зелений колір, але вона ніколи не зайде занадто далеко.
– Я тебе чую, – пробурмотів Діма, розуміючи, що йому треба щось сказати.
– Так, тату, це було непереконливо, – пробурмотіла п’ятнадцятирічна Оля. Вона встала, взяла свою тарілку і склянку і сказала: – Поїм у себе в кімнаті. Не хочу ваші розбірки слухати.
Дмитро провів дочку поглядом і обернувся до дружини. Світлана задумливо дивилася на нього, ніби вперше побачила.
– Що не так, Світлано? Тобі обов’язково треба було влаштовувати сварку?
– Я ще нічого не влаштовувала. Але можу це зробити! Дмитро, ти мене взагалі любиш? Тобі не здається, що у нас все якось похмуро та нудно?
– А тобі веселитися треба? – Дмитро теж завівся. Він не зрозумів, чому дружина раптом заговорила про кохання, але про всяк випадок зайняв оборону. – Світлана, це сімейне життя! Воно і не буде райдужним! Робота, дім, донька… Все так і йтиме!
– Я не хочу цього! Мені потрібне щось інше!
– Що? – Діма підвівся з-за столу з кислим виглядом і кинув: – Ну ось, апетит весь зіпсувала! Світлано, ну, обов’язково було так робити?
Він пішов у зал, навіть не помітивши, як засмутилася дружина. Світлана подивилася йому в спину, і її плечі опустилися. Вона не знала, як достукатися до чоловіка, якого наче все влаштовувало.
Сама Світлана дуже втомилася від побуту. Діма мав рацію – робота, будинок і донька були основою її життя. Але так хотілося різноманітності, хоч би інколи! Кудись з’їздити або просто сходити з чоловіком на побачення. У кафе чи кіно… Просто посидіти вдвох і побалакати, як колись давно.
Але, здається, Дмитра це не цікавило, він навіть слухати її не хотів. Хоча Світлана вже неодноразово намагалася порушити цю тему.
Цієї ночі, слухаючи хропіння сплячого Дмитра, Світлана довго думала. Вона розуміла, що повинна щось зробити, інакше життя стане зовсім неможливим. Вдивляючись у темряву та розмірковуючи, Світлана повільно усвідомила… що не любить чоловіка. Так, колись їхнім стосункам можна було позаздрити, але все це залишилося в минулому. Нині їх пов’язувала лише дочка.
Коли за вікном стало світати, Світлана прийняла важливе рішення, яке мало змінити все їхнє життя. Після цього вона заснула – був вихідний, так що вдалося трохи поспати, але прокинулася Світлана такою ж втомленою, як лягла напередодні.
– Світлано, каву будеш? – Дмитро, задоволений вільним днем, широко посміхнувся їй.
– Так, не відмовлюся.
Світлана прикрила рота рукою і солодко позіхнула. Дмитро посміхнувся і спитав:
– Що, не виспалася?
Світлана мотнула головою і вирішила не тягнути з розмовою.
– Дмитро, мені треба щось сказати.
― Я тебе слухаю, ― Дмитро відчував, що з дружиною щось відбувається, і зараз напружився, готовий до серйозних новин.
Світлана вдихнула більше повітря, видихнула, заспокоюючись, потім вимовила:
– Дмитро, я хочу розлучитися.
Дмитро навіть закашлявся, він не чекав такого повороту. Ще вчора все було добре, вони навіть не посварилися… ну майже не посварилися. Але ж невелика сварка не може стати приводом для такого кроку!
– Чому? – тільки й спитав Діма, навіть не знаючи, що ще сказати.
Світлана розвела руками та зізналася:
– Дімо, ти подивися на нас. Ми ж не любимо одне одного! Наші стосунки остаточно з’їв побут. Ми навіть не звертаємо уваги один на одного. Ми різні з тобох, Діма… Оля вже доросла, вона зрозуміє.
Світлана видихнулася і замовкла, Діма теж сидів тихо. Він, може, іноді й думав про Олену і про те, щоб спробувати з нею, але це було з розряду фантазій. У душі Дмитро розумів, що ніколи не наважиться на такий крок. І не тільки тому, що звик до Світлани, а ще й тому, що любить її.
Незважаючи на якісь її примхи та нерозуміння між ними, Діма знав, що п’ятнадцять років спільного життя дуже згуртували їх. Вони були двома половинками одного цілого, і несподівано думка про розлучення привела Дмитра у жах.
– Я не хочу розлучатися! Я тебе кохаю!
Світлана похитала головою. Вона все добре обміркувала і не збиралася слухати чоловіка.
― Сьогодні ж я поїду до ЗАГСу, або навіть можна онлайн подати на розлучення.
– Світлано, ти мені навіть шансу не залишаєш? Я не хочу розлучення!
– Так? – Світлана скептично подивилася на чоловіка. – Мені здається, що ти не проти. Просто переживаєш розпочати нове життя!
– Я не переживаю! Якщо хочеш знати, до мене вже кілька місяців підкочує одна дівчина. Її звуть Олена, і я їй подобаюсь!
Діма хотів зупинитись, але вже не міг. Світлана ж слухала чоловіка з подивом і інтересом, вона не думала, що її Дмитро здатний так довго триматися.
― Зізнаюся, я кілька разів думав про те, щоб спробувати з нею. Але потім зупинився, бо я тебе люблю!
Це було не зовсім правдою, але Діма вирішив, що й так зійде. Тепер йому треба було переконати дружину у своїх почуттях.
Дмитро зовсім не хотів, щоб їхня родина розпадалася. Він не хотів розпочинати все наново, ділити майно, бачити доньку лише зрідка. Не хотів розлучатися з комфортним життям, яке в нього зараз було.
– Світлано, як я без тебе житиму? Так, у нас, може, і не все гладко, але ж це можна змінити! Ти скажи, що тебе не влаштовує, я виправлятимуся. Ти тільки прямо говори, я натяки ці ваші не розумію!
Світлана слухала чоловіка і розуміла, що її рішучість розлучитися тане з кожним словом Діми. Він завжди вмів достукатися до дружини.
– Світлано, ти подумай ще. Не квапся! Оля у нас хоч і велика, але в неї зараз такий вік, що краще не хвилювати її. Це все закладається на майбутнє.
Діма сам не знав, як слова про доньку прийшли йому на думку, але, здається, Світлану це пройняло. Вона зітхнула і провела рукою по обличчю, роздумуючи, що робити.
– Світлано, ти не поспішай, сходи погуляй, розвійся! На ось гроші, ― Діма дістав із кишені кілька купюр, ― Купи собі щось.
– Я сьогодні прибрати вдома хотіла, – нерішуче сказала Світлана. ― Вдома стільки справ!
― Потім не скаржся, що побут набрид! Світлано, я сам все зроблю! Я ж умію! ― Діма докірливо дивився на дружину. – Іди і погуляй! З подружками зустрінься.
Коли Світлана все ж таки пішла на вулицю, Дмитро з жалем обвів поглядом квартиру. Він зовсім не хотів нічого робити, мав інші плани на вихідні, але Діма розумів, що це ціна збереження сім’ї. Нехай Світлана відпочине, а потім із новими силами візьметься за все. Головне, іноді їй допомагати, вирішив Діма.
Світлана повернулася тільки ближче до вечора. Вона насправді виглядала краще, ніж уранці. Діма посміхнувся, зустрічаючи її у коридорі. Він сьогодні втомився, працюючи вдома, але не збирався це показувати.
– Ой, Діма, як я класно сьогодні час провела! Буду частіше це робити!
Світлана ніжно і міцно поцілувала Діму, який зрозумів, що вони давно не мали таких поцілунків. Це теж було його недоглядом, і Дмитро раптом усвідомив, що скучив за задоволеною дружиною.
– Світлано, це тобі! ― як добре, що вчасно купив квіти!
– Дякую! Сьогодні взагалі, наче день народження! І відпочила, і манікюр оновила, і квіти ще, – Світлана тихо засміялася.
– Тепер таке буде частіше, – запевнив Діма, задоволений тим, що дружина забула про розлучення. Потім він нахилився до Світлани і прошепотів на вухо: – Я Олю відправив до своєї мами. Тож тут тільки я і ти.
Світлана трохи почервоніла, вона вже й забула, коли таке було востаннє. Чоловік давно не влаштовував романтичні вечори, але сьогодні він перевершив себе.
А Діма дивився в сяючі очі дружини і розумів, що йому подобається, коли Світлана щаслива. Може, вони й жили разом уже давно, але зараз кохання між ними спалахнуло з новою силою.
Обидва розуміли, що жодного розлучення не буде, навпаки, у них почався новий виток стосунків. Начебто Діма та Світлана перейшли на новий рівень, де вони дуже добре знали один одного і в той же час любили, як у перші місяці спільного життя.