Світлана була впевнена, що вони із чоловіком послані однин одному долею. І те, що у шлюбі з Віктором вони щасливо жили вже понад десять років, вважала закономірністю.
Сьогодні вона поверталася додому з відрядження, в яке виїхала два дні тому. Днями головний викликав Світлану до себе і заявив, що з проблемами в одній із філій, крім неї, ніхто не впорається.
– Там роботи дні на три, не більше. Збирайся, Світлано, і не надумай щось придумати для відмовки. Завтра ж і вирушай туди, – сказав він трохи засмученій жінці.
Світлана мала свої плани на найближчі дні, і відрядження в інше місто туди не входило. Але з шефом не посперечаєшся. І навіть не наведеш як аргумент думку про те, що у них у фірмі по відрядженнях їздить тільки молодь. І що сам шеф цей принцип колись і встановив. А вона своє вже від’їздила з лишком. І зараз, після тридцяти п’яти років, розраховувала вже на спокійніший і стабільніший графік.
– Вітя, я їду по роботі. Думаю, дні на три. Прослідкуй, щоб Дімка з репетитором займався, бо він ухиляється від занять останнім часом. А я гроші плачу, і чималі. І щоб він харчувався нормально. Не чіпсами та сухариками, а супом та котлетами, які я залишу для вас у холодильнику.
– Добре, простежу, не хвилюйся, – байдуже буркнув чоловік, не відволікаючись від екрану смартфона.
– І це все? – Здивувалася Світлана. – Тобто тебе сам факт мого від’їзду анітрохи не засмутив? Слухай, ну відволічись ти вже від свого телефону!
– Ну, ти ж не на місяць їдеш. Повернешся за три дні. Сама ж сказала. А три дні ми з сином без тебе вже якась переживемо.
Після цих слів Віктор нарешті підняв очі на дружину і навіть усміхнувся.
– А що це тебе знову посилають, начебто, ти своє від’їздила? – здивувався він.
– Там потрібний досвідчений фахівець. То сам шеф мені сказав. Досвідчений та суворий, з характером! – Не без гордості заявила Світлана, знаючи, як її цінують на роботі.
Перебуваючи у відрядженні, вона вирішила натиснути і повернутися додому з чужого та непривітного міста трохи раніше. Нехай навіть і на день. Цей день вона могла спокійно провести вдома, подарувавши його коханому.
Потяг, яким поїхала Світлана, вже наближався до околиць рідного міста. Вона була в піднесеному настрої. Із задоволенням думала про те, як повернеться до порожньої квартири. Передчувала таку свободу. Чоловік у цей час на роботі, десятирічний Дмитро ще в школі. І Світлана буде надана сама собі.
Спочатку набере ванну з ароматною піною. Потім масочки зробить на обличчя, руки. Можна навіть і подрімати трохи – цю розкіш Світлана не дозволяла собі дуже давно. А там уже й Діма зі школи прибіжить. Треба нагодуватиме сина, з уроками йому допомогти. А то з цією роботою вона вже забула, коли востаннє своїй дитині час приділяла. Навіть у декреті нормально не посиділа – на роботу побігла, сплавивши десятимісячного Діму під нагляд своєї тітки-пенсіонерки.
Про те, що повертається, чоловіка Світлана попереджати не стала – забула чи навмисне так зробила. Тепер це вже було неважливо. Нехай буде сюрприз для чоловіка. Повернеться він увечері додому, а там дружина кохана, гаряча вечеря та уроки з сином усі вже вивчені. Ну, благодать же!
Розчулившись спогадами про те, як вони познайомилися і так раптово одружилися з Віктором, Світлана по дорозі додому зайшла до магазину, де купила пляшку ігристого та улюблений тортик Віті. Нехай сьогоднішній вечір буде романтичним. Так їй хочеться. А то щось останнім часом вони з чоловіком трохи віддалилися один від одного – вона вся в роботі, вдома – теж справи та турботи, а Віктор весь час у своєму телефоні сидить, навіть поговорити їм стало нема про що. Як чужі, їй-богу!
Відчинивши двері у квартиру, Світлана не одразу зрозуміла, що в ній хтось є. Тільки ввімкнувши світло у коридорі і побачивши там чужі жіночі чобітки, похолола. Потім її погляд упав на легке світле пальто, що висіло в шафі. Від нього так різко пахло якимись солодкими в’їдливими парфумами що жінці навіть зле стало.
А може, і не від парфумін чужої жінки стало їй погано, а від усвідомлення того, що на неї зараз чекає дуже неприємна подія. І це замість ванни, масочок та приємного сімейного вечора з келихом ігристого та смачною вечерею.
Нічого цього не буде. А може, й самої родини Світлана вже більше не матиме. Тому що зраду вона прощати не збирається. Просто не зможе.
Вона зібралася з духом. Необхідно взяти себе в руки, щоб не виглядати смішно в очах чоловіка-зрадника та невідомої сторонньої жінки, яка посміла прийти до неї в будинок, щоб розважатися тут із чужим чоловіком. І щоб зруйнувати її щастя.
Світлана чула сміх та тиху розмову зі своєї подружньої спальні. А сама шукала, що б такого взяти до рук, щоб провчити цих голубків.
– Боже, як я могла до такого дожити? Чому не бачила, не відчувала, що Віктор віддалився від мене настільки, що завів коханку? І цього йому було мало – він ще притягнув її до нашого ліжка!
Світлана розмовляла тихенько сама із собою, намагаючись заспокоїтись. Знаючи свій гарячий темперамент, вона всерйоз хвилювалася, що може і не стриматися. Тому взяти себе до рук просто необхідно.
Нарешті, не маючи можливості більше стримувати свої емоції, жінка попрямувала до спальні, двері якої були зараз щільно зачинені.
По дорозі вона зачепилася за шнур від високого світильника на довгій ніжці, який зараз був висунутий майже на середину кімнати, ближче до журнального столика. Мабуть, перш ніж перейти до більш цікавої частини зустрічі, коханці пригубили по келиху ігристого та підкріплювалися. На столі стояла пляшка ігристого та фрукти.
Гуркіт, який створив торшер, що впав у тиші квартири, привернув увагу тих, хто був у спальні.
Моментально відчинилися двері, і, кутаючись у простирадло, перед Світлою з’явилася…
– Дарина? – здивувалася вона. – Ти? Боже мій! А я думаю, чому мені так знайомий запах цих парфумів! – Істерично розреготалася Світлана, дізнавшись у суперниці свою знайому, з якою колись дуже тісно спілкувалася. – Як ти могла? Негідниця ти! Ось ти хто!
– Світлана? – своєю чергою здивувалася та. – А ти що тут… Вибач, але я була впевнена, що ти у відрядженні.
– Він, певне, теж не сподівався, що я так рано повернуся? – Маючи на увазі чоловіка, що сховався в спальні, сказала Світлана. – Коханий, виходь! Не ховайся там! Тут усі свої, як з’ясовується.
– Світлано, ти зараз дуже сильно помиляєшся. Прошу тебе, заспокойся. Ти не так все зрозуміла, – почала мямлити Дарина, стоячи винно біля дверей спальні.
– О, ні! Це не твої слова. Це ж чоловік мені має зараз сказати. Що я не так зрозуміла. Виходь, Вітя! Час отримати по заслугах. Я вас піймала на гарячому. Розлученням обійдеться. Виходь давай!
– Світлана, прошу вислухай мене, – продовжувала схвильовано Дарина.
– Іди від дверей! Я хочу глянути у вічі цьому негіднику! – вигукнула Світлана, якій вже дуже хотілося дістатися до чоловіка. – Іди, інакше я за себе не ручаюся. Звільни двері, не стій тут. Це йому все одно не допоможе.
– Світлана, Світлана, пробач нас і заспокойся! – благала Дарина.
– Та ти підеш чи ні? Нехай Віктор уже вийде до нас! Досить ховатися. Тобі це не допоможе, Вія! Вийди, покажи мені свої безсоромні очі!
– Та не Вітя там! – Раптом випалила Дарина.
– Що? Ти мені тут комедію не ламай! Нехай виходить! Чуєш, любий, будь чоловіком, виходь до нас!
Потім вона раптом зніяковіла, уважно глянувши в очі Дарини.
– Не Вітя, кажеш… А хто? – тихим голосом запитала Світлана.
Вона раптом на мить повірила, що там не чоловік. І тоді все залишиться як і раніше. І з’ясується, що він їй не зраджував. І сім’я її збережеться, а Діма не плакатиме після їхнього розлучення. Боже! Що відбувається?
– Хто там, відповідай! – Гаркнула Світлана вже на межі свого терпіння.
– Там Роман, – опустивши очі, відповіла Дарина.
– Романе? – Здивувалася Світлана, не вірячи тому, що чує.
Потім вона таки відкинула убік свою колишню приятельку і зайшла до спальні.
Там був Роман. Рідний брат чоловіка сидів на ліжку, вже одягнений. Він відвернувся від Світлани, винувато дивлячись у вікно.
– Романе, а що тут відбувається? Ти що тут влаштував? Скоро Діма зі школи прийде!
Світлана не могла стримати емоцій. Як таке могло статися? Адже вона знала Романа як серйозного чоловіка, їхню з Мариною сім’ю вважала ідеальної.
Вони втрьох сиділи на кухні. Світлана вимагала пояснень. З чоловіком розмова буде після і дуже серйозна. Влаштує вона йому. А зараз їй хотілося зрозуміти, як таке сталося між близькими людьми. А ще вона боялася, щоб такого не повторилося в її сім’ї.
– Ми познайомилися з Дариною рік тому, у Віктора на дні народження. Пам’ятаєш, ви тоді нас усіх на природу вивозили? Було дуже весело, – розповідав Роман. – А потім ми з нею випадково зустрілися у місті. Я тоді посварився з Мариною. Вона вкотре звинуватила мене в тому, що я мало заробляю, не прагну нічого. Загалом, образила мене сильно. Ну я й вирішив з нею поквитатися. Дарина мені одразу сподобалася, а тут така зустріч… Ось я й не втримався.
– Ну про тебе все ясно. Ти розлучена з дитиною, тобі все одно з ким шури-мири крутити, – з осудом дивлячись на Дарину, сказала Світлана. – Але ти як міг? Романе, я ж вашу родину завжди Віті в приклад ставила!
– Ну ось такий я неідеальний виявився. Що тепер…
– А чому ви тут зустрічаєтеся? Адже є готелі, квартири на годину! Що за нісенітниця – ввалюватися в чужу квартиру та ліжко? – обурювалася Світлана, уявляючи, яку сварку влаштує чоловіку за подібну послугу для брата.
– Місто у нас маленьке, а мене майже всі знають. Я ж в адміністрації працюю, – відповів Роман. – Ось ми й вирішили сховатися у вас. Ти, Світлано, не думай, ми тут у вас вперше. Та й взагалі… Ми з Дариною нечасто… Усього кілька разів зустрілися.
– О, ні! Позбавте мене цих подробиць! Ось сором… Ну те, що ми з тобою тепер, Дарино, не подруги, це тобі, сподіваюся, ясно? А як мені дивитись у вічі Марині, я взагалі не уявляю!
Випровадивши непроханих гостей зі своєї квартири, Світлана, замість запланованого релаксу та спа-процедур, влаштувала вдома генеральне прибирання. А поки прибиралася, багато думала про те, як вони з Віктолом живуть. І що треба змінити в їхньому сімейному житті, щоб такого з ними не сталося. Звичайно, потрібно цікавитися життям чоловіка, його проблемами, частіше говорити з Віктором по душі. І звісно, не критикувати. Хоч це дуже складно.
А ще Світлана вирішила провчити Віктора, щоб йому більше й на думку не спало давати ключі від їхньої квартири комусь, хай навіть і рідному братові.
– Коханий, я щойно повернулася з відрядження, а тут таке! – вигукнула вона в трубку, зателефонувавши чоловікові.
– Ти вже приїхала? – захвилювався Віктор, і це було чутно з його голосу.
– Так! Раніше вирішила приїхати. А у нас у квартиру хтось заліз! – Продовжувала свою комедію Світлана. – Але ти не хвилюйся. Я вже викликала дільничого. Закрила їх зовні на другий замок, який зсередини не відкривається. Нікуди не дінуться негідники, потрапили в пастку! Ось чекаю вартових закону в під’їзді.
– Не треба, Світлано! Скасуй виклик, прошу тебе! Я зараз сам приїду і все вирішу! – просив у слухавку чоловік.
– Ні, що ти! Обов’язково треба викликати. – продовжувала з усмішкою Світлана.
– Світлано, я їду! Мчуся! – Віктор зрозумів, що йому терміново треба прибути додому та втрутитися у ситуацію, яка може зашкодити репутації його брата.
Він дуже поспішав, переживаючи уявити, що діється вдома. А коли приїхав, з подивом побачив спокійне й усміхнене обличчя дружини.
– А що, вже все вирішилося? – обережно спитав чоловік.
– Вітя, тобі від брата привіт, але більше так ніколи не роби. Інакше підеш жити до нього чи ще кудись. Але я цього дуже не хочу, тому що люблю свого чоловіка. Прошу тебе, не роби більше такого. Пам’ятай – наша з тобою квартира – це наша фортеця. Це святе. Зрозумів?
– Зрозумів, – полегшено видав Віктор.
– А у нас із тобою сьогодні романтична вечеря.
– Так? – ще більше здивувався він.
– Так. А потім розкажеш мені, про що ти мрієш. Тільки щиро, гаразд? Ну і я теж поділюся з тобою своїми мріями та планами.
– Світлано, яка ти в мене! А Марині нічого не скажеш?
– А це мені треба? Нехай самі розуміються.
– Мудра ти! І гарна. Дай я тебе поцілую.
– Та ти що, Діма вже вдома, – посміхнулася вона, полегшено подумавши про те, як добре, що чоловік сьогодні вдень був на роботі, а не вдома.