– Світлано, здається, що Толік мені зраджує! – майже плачучи розповіла своїй найкращій подрузі Олеся.
І як тільки вона це сказала, її фіалкові очі наповнились сльозами.
– Олеся, з чого ти, взагалі це взяла? – здивувалася подруга. – Звідки такі думки? Адже ти розумниця і красуня! Хто ж такій зраджуватиме?
Назвавши подругу красунею, Світлана не кривила душею, але і з “розумницею” вона явно поспішила.
– Від нього можна очікувати, що завгодно! А в мене і докази є.
– Давай розповідай, – зацікавилася Світлана.
– Він почав затримуватись на роботі. Приходить пізно і сильно втомлений.
– І що каже?
– Каже, що багато роботи. У них там один начальник на пенсію йде, Толік на його місце мітить, тому, каже, треба працювати!
– Ну, таки поважна причина, щоб затриматися. Скоро дізнаєшся, якщо підвищать, то правду говорив.
– То це ж не все! – Олеся вже завелася, вона була готова на все, щоб довести невірність чоловіка.
– В чому ще провинився Анатолій?
– Ось дивись, – Олеся дістала з сумки телефон, і дала його подрузі.
Світлана глянула на екран і ахнула. На фото був Анатолій з новою модною зачіскою.
– І це ще не все, – майже пошепки вимовила Олеся. – Він зробив манікюр!
– Мабуть, вирішив стежити за собою…, – усміхнулася подруга.
***
Світлана та Олеся дружили давно, вони познайомилися, коли вступили вчитися в один коледж. Олеся була приїжджою, нікого не знала і чомусь вибрала Світлану в подруги.
Світлана виявилася місцевою, вона й познайомила Олесю з Толіком одного разу.
Усі студентські роки дівчата провели разом – дискотеки, клуби, прогулянки, перші кохання.
Здавалося б, як це все поєднати з навчанням? Але у Світлани була світла голова, вчилася вона легко і допомагала подружці.
У їхній парі Світлана виявилася негарною подругою. Олеся була яскравішою, ефектнішою, могла себе подати, показати всі свої переваги, а недоліки сховати.
Світла ж не вміла кокетувати, не знала, як привернути до себе увагу протилежної статі. Вона була проста і нехитра, своя в дошку для хлопців. Багато хто через неї намагався підкотитися до Олесі.
Світлана не заздрила, навпаки, шкодувала подругу, бо не вважала красу головною гідністю дівчини. Краса піде, а розум залишаться.
***
– Значить, манікюр… На Толіка взагалі не схоже, – раптом сказала подруга.
Світлана дивилася на Олесю, на її розмазану туш, губи, що некрасиво кривилися:
“Навіщо Олеся добровільно в це вплуталася? Тепер переживає. Ні, мені ніколи не зрозуміти цього бажання багатьох жінок: отримати чоловіка, потім обходжувати його все життя, забуваючи про себе, переживати, що його відведуть. Бррр! Моє життя набанато краще! Ніяких шкарпеток у найнесподіваніших місцях. І претензій ніхто не пред’являє.”
Світлана періодично зустрічалася із чоловіками, звичайно. Як вона говорила – для здоров’я. Але з ними й поговорити можна було. Світлана вибирала собі гідних кавалерів.
– Олеся, припини сльози лити! Ну, спитай ти в нього прямо.
– Я переживаю! А раптом він тільки й чекає, коли я про все здогадаюся, щоб мене радісно кинути?
Світлана похитала головою:
– Ну, у тебе й фантазія…
– А раптом у нього вже й дитина є на стороні? Чи два? Поки я все збираюся, йому вже хтось народив! – Олеся захникала. – Як же я залишуся зовсім одна… Доведеться до мами повертатися, до села!
– Олеся, ти ж ще точно нічого не знаєш. Припиняй воду лити!
– Я відчуваю, що Толік до мене охолонув, що він мене більше не любить!
– Олесю, треба зробити так, щоб він забув про всіх жінок, окрім тебе. В мене є план! Зараз ідеш додому, чекаєш на Толіка з роботи, поки чекаєш, готуєш щось смачне. Він прийде, ти його нагодуй, вислухай. Потім разом із ним футбол подивися чи що він любить? І в ліжко! – Світлана багатозначно замовкла.
– Світлано, ти повільніше кажи, я хочу все це записати!
Світлана посміхнулася:
– Ну, записуй, я й повторити можу.
Олеся справді дістала ручку та блокнот і все записала, знала вже, що подруга поганого не порадить.
– Наступного ранку сніданок йому в ліжко принеси, кави звари, яєчню посмаж.
Олеся писала та кивала.
– Вдень сходи в магазин нижньої білизни, купи собі щось гарне. І йому теж купи якийсь презент в іншому магазині. Може, годинник? Я просто не знаю, що він у тебе любить.
– А чого це йому годинник? А раптом він зрадник, а я йому подарунки дарую?! – обурилася Олеся.
– Потрібно його задобрити, тоді він нікуди від тебе не дінеться!
– Точно! Хороша ідея!
– Так, ти з тиждень за ним поспостерігай. Тільки не забувай щовечора вечерею готувати, а вранці – каву варити. І себе в порядок приводь перед його приходом. На гарну дружину та подивитися приємно!
– Світлано, я все зрозуміла! Треба поводитися так, ніби ми тільки одружилися.
– Розумниця ти моя! Правильно ти зрозуміла! Іди та дій. Потім розкажеш.
Сльози Олесі давно висохли, вона побігла додому виконувати поради подруги.
Світлана не поспішала залишати затишне кафе, вона дістала телефон та набрала номер:
– Толік, все гаразд. Олеся вже помчала вечерю готувати.
Мабуть, Анатолій добре обдарував Світлану, бо вона відповідала:
– Будеш винен!
Світлана, посміхаючись, закінчила розмову.
***
Певний час тому Світлані зателефонував Анатолій і розповів, що його дружина Олеся закинула себе, будинок і самого Толіка теж. Готувати не хоче, постійно замовляє готову їжу із різних кафешок. Олеся набрала зайвого, ходить вдома в засмальцьованому халаті і нічого міняти не збирається.
Світлана порадила Толіку “завести” коханку, не справжню, а вигадану.
Анатолій затримувався на роботі, часто сидів у телефоні, почав стежити за своєю зовнішністю.
Загалом, всіляко зображував, що хтось є на стороні.
Світлана пошкодувала старого товариша і подругу теж, вона щиро не хотіла, щоб їхня родина розвалилася. Тому підговорила кожного на певні події.
***
Через два тижні Світлані зателефонувала схвильована Олеся:
– Світлано, ти не уявляєш! У нас прямий другий медовий місяць розпочався! Толік, виявляється, такий романтик! Повезе мене у відпустку а Іспанію. Дякую тобі!
Через день такий самий задоволений зателефонував Анатолій:
– Спрацював твій план, Світланко. Олеся згадала цукерково-букетний період і поводиться як тоді.
– Ну, тоді з тебе – найкраще червоненьке з Іспанії.
– Звісно, без питань! Знаєш, ми, може, й дитину скоро заведемо…
Голос Анатолія говорив про те, що він щасливий.
Світлана, дуже задоволена собою, дорогою з роботи купила собі найсмачніших пиріжок. І йшла додому, передчуваючи, як вона з’їсть його одна!